read-books.club » Фантастика » Париж двадцятого століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Париж двадцятого століття"

275
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Париж двадцятого століття" автора Жюль Верн. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 47
Перейти на сторінку:
собі двадцять мільярдів кубічних метрів, і все це — його, лише його, й тільки!

Кенсоннас був майстром змалювання! А його жести, його інтонація, міміка! Усе це справляло враження, неможливо було не уявити: ось людина, яка знайшла своє місце під сонцем, ось власник!

— О, пане Кенсоннасе, ви неймовірний! — вигукнув дядько Гюгнен. — Ви викликаєте бажання стати власником до кінця своїх днів!

— От бачите! Невже я не маю рації, пане Гюгнене! А це дитя лише сміється!

— Так, сміюся! — відказав Мішель. — Адже ніколи не буду володіти навіть одним кубічним метром! Хіба лише випадок...

— Що? Випадок? — перебив його піаніст. — Ти вживаєш це слово, але ти не розумієш його!

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що «випадок» — це арабське слово, і воно означає «складний»! І нічого більше; отже, в цьому світі є лише складнощі, які треба перебороти! А якщо підійти до цієї проблеми з наполегливістю і розумом, то все вийде!

— Саме так! — підтримав музиканта дядько Гюгнен. — То як, Мішелю, що ти про це думаєш?

— Дядечку, я не настільки амбітний, і Кенсоннасові двадцять мільярдів мало мене хвилюють!

— Але ж один гектар землі дає від двадцяти до двадцяти п’яти гектолітрів зерна, а з одного гектолітра зерна можна випекти сімдесят п’ять кілограмів хліба! Півроку харчування за умови вживання одного фунта на день!

— О! Харчуватись, харчуватись! — скрикнув Мішель. — Завжди одна й та сама пісня!

— Так, синку мій! Це пісня хліба, яку часто наспівують із сумною мелодією!

— Але зрештою, Мішелю, — спитав дядько Гюгнен, — що ти збираєшся робити?

— Якщо б я був абсолютно вільним, дядечку, — відказав юнак, — я волів би втілити в життя одне означення щастя, про яке я десь вичитав: за цим означенням, щастя можливе за чотирьох умов.

— І яких саме, можна дізнатись? — спитав Кенсоннас.

— Життя на природі, — відповів Мішель, — кохання жінки, відмова від будь-яких амбіцій і творення нового.

— Ну, тоді Мішель уже виконав половину програми! — сміючись, зауважив Кенсоннас.

— Як це так? — здивувався дядько Гюгнен.

— Життя на природі? Його виставили на вулицю!

— Із цим згоден, — мовив дядько.

— Кохання жінки?..

— Це опустимо, — зашарівся Мішель.

— Добре, — глузливо відповів дядько.

— Що стосується двох інших пунктів, — вів далі Кенсоннас, — то це вже складніше! Як на мене, він достатньо амбітний, аби повністю відмовитися від будь-яких амбіцій...

— Але творення нового! — із запалом скрикнув Мішель, підіймаючись з-за столу.

— Цей хлопець на таке здатний! — згодився Кенсоннас.

— Бідне дитя, — сумно зітхнув Гюгнен.

— Дядечку...

— «Ти нічого не знаєш про життя, і все життя треба вчитися жити», — сказав Сенека; благаю тебе, не дай безглуздим надіям ввести тебе в оману, подумай про перешкоди!

— Отож-бо воно і є, — вів далі піаніст, — не все так просто на цьому світі! Тут треба, як і у механіці, розумітися на середовищі та взаємодії! Взаємодії з друзями, ворогами, нав’язливими людьми, суперниками! Середовищі жінок, родини, суспільства; вправний інженер має враховувати все!

— Пан Кенсоннас має рацію, — погодився дядько Гюгнен, — але уточнімо іще таке, Мішелю; донині ти не досягнув успіху у фінансовій сфері.

— Саме тому я хочу орієнтуватися на свої смаки і здібності!

— Твої здібності! — вигукнув піаніст. — Знаєш, зараз ти нагадуєш сумне видовище поета, який помирає з голоду, але все ще плекає надію!

— Цей диявол Кенсоннас усе перетворює на жарт! — зітхнув Мішель.

— Я не жартую, я аргументую! Ти хочеш стати митцем у той час, коли мистецтво вже мертве!

— Ба! Мертве!

— Мертве! І поховане разом з епітафією та похоронною урною з прахом! Приклад: ти художник? Ну то живопису більше не існує; картин більше нема, навіть у Дуврі; минулого сторіччя їх так майстерно відреставрували, що всі вони злущилися; зі «Святого сімейства» Рафаеля залишилася лише рука Діви Марії та око Святого Йоана, а це, погодься, небагато; від «Весілля в Кані Галілейській»[91] залишився один лише смичок, що висить у повітрі, граючи на летючій віолі[92]; цього замало! Тіціани, Корреджо, Джорджоне, Леонардо, Мурільйо[93] і Рубенси страждають нині від захворювання шкіри, яке передалося їм через контакт зі своїми лікарями, й вони від цього помирають; у розкішних рамах ми маємо тепер лише невловимі тіні, розпливчасті лінії й роз’їдені, потемнілі, невизначені кольори! Картини залишили тліти, і художників разом із ними; ось уже п’ятдесят років не було жодної виставки! І це чудово!

— Чудово? — здивувався пан Гюгнен.

— Без сумнівів, адже минулого сторіччя той самий реалізм розвинувся настільки, що більше його неможливо було терпіти! Подейкують навіть, що якийсь Курбе[94] під час однієї з останніх своїх виставок здійснив один акт, безперечно, один із найбільш гігієнічних, але водночас і найменш елегантних у житті! Пташки Зевксіса за мить би розлетілися!

— Який жах! — зітхнув дядько.

— Зрештою, він був з Оверні, — відказав Кенсоннас. — Отже, у двадцятому сторіччі немає більше ані живопису, ані художників. Може, є хоча б скульптори? Їх ненабагато більше, відтоді як прямісінько посеред двору Дувра поставили музу промисловості: така собі кремезна мегера, що всілася на циліндр автомобіля; на колінах вона тримає віадук, одною рукою відкачує повітря помпою, іншою — роздмухує міхи, на шиї у неї — кольє з маленьких локомотивчиків, а в зачіску вбудований громовідвід!

— Правду кажучи, я хотів би подивитися на цей шедевр! — сказав пан Гюгнен.

— І він того вартий, — погодився Кенсоннас. — Отже, скульпторів нема! Може, є музиканти? Мішелю, ти знаєш мою думку з цього приводу. Ти скажеш мені про літературу? Але хто зараз читає романи? Судячи зі стилю, їх не читають навіть автори! Ні! Усе це скінчилось, минуло, сконало!

— Але все-таки, — заперечив Мішель, — є ще професії, які межують із мистецтвом!

— О, так! Колись можна було б піти у журналісти, тут я з тобою згоден; це було можливо у часи, коли існувала буржуазія, яка вірила газетам і займалася політикою! Але кого зараз хвилює політика? Зовнішня? Ні! Війни бути не може, і дипломатія вийшла з моди! Може, внутрішня? Повне затишшя! Партій у Франції не існує: орлеаністи

1 ... 27 28 29 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Париж двадцятого століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Париж двадцятого століття"