Читати книгу - "Південноморські оповідання, Джек Лондон"

На пароплаві їхав ще один пасажир,- на нього, одначе, жіноцтво жодної не звертало уваги. То був маленький, зморшкуватий чоловічок, засмаглий аж до кольору червоного дерева. Ім’я його в списку пасажирів ні про що не промовляло, але другим іменем його - капітан Малу - лякали дітей від Нового Гановеру аж до Нових Гебридів. Із праці дикунів і власного варварства, з пропасниці й злигоднів, зі снайдерівських куль та наглядацьких батогів нажив він собі мільйонів п’ять капіталу, що містився в запасах трепангів, сандалового дерева, перламутру, черепахової кістки, слонових горіхів, копри, в земельних ділянках, факторіях та плантаціях. В одному покаліченому мізинці капітановому більше було неминучості, ніж у цілому Берті Аркрайті. Але жіноцтво зважало більше на зовнішність, а Берті, нема що казати, був таки гарний на вроду.

Якось, розмовляючи з капітаном Малу в кімнаті для курців, висловив Берті охоту познайомитися з багатим на пригоди й небезпеки життям Соломонових островів. Малу зауважив, що бажання це мужнє й шляхетне. Та аж по кількох днях зацікавився він Аркрайтом,- тоді, коли цей молодий шукач пригод надумав показати йому свого автоматичного пістолета 44-го калібру. Берті спершу розповів, як пістолет наладовувати, а далі й показав, заклавши набої.

- Простісінька річ,- мовив він, одвівши цівку назад.- Бачите, ось я заклав набої і підняв гачок. Тепер треба тільки натискати на гачок, до восьми разів, якнайшвидше, та й усе. А ось, гляньте-но, запобіжник. Цим саме він мені й до вподоби. Цілком безпечний! Абсолютно! - Він вийняв набої і додав: - Тепер ви самі переконалися.

Проробляючи різні маніпуляції зі своєю зброєю, він спрямував пістолета якраз капітанові на живота. Той пильно стежив за ним блакитними очима.

- Може б, ви одвернули пістолет кудиінде? - попросив капітан.

- Це ж цілком безпечно! - запевнив його Берті.- Я вийняв набої. Розумієте, він не наладований.

- Все одно, пістолет не іграшка.

- Та кажу ж вам, він не наладований!

- Дарма, одверніть таки цівку.

Голос капітанів був тихий і спокійний, але твердий. Він не відводив очей від зброї, поки Берті не одвернув її нарешті в другий бік.

- Закладаюся на п’ять фунтів, що він не наладований! - палко промовив Берті.

Малу похитав головою.

- Ну, то я доведу вам...

Берті приставив пістолета до скроні, от-от маючи, очевидячки, натиснути на гачок.

- Заждіть хвилинку,- спокійно мовив капітан Малу, простягаючи руку.- Дайте-но я гляну.

Він спрямував пістолета в море й надавив спуск. Загримів постріл, і зараз же механізм викинув гарячу, димом повиту гільзу, що впала на палубу. Берті остовпів з несподіванки.

- Я ж наче поставив запобіжника,- винувато пояснив він.- Ото втяв...

Він мляво усміхнувся й важко сів у крісло. Обличчя його було бліде, під очима з’явилися темні плями, а руки так тремтіли, що він не міг донести цигарки до рота. Він так захоплювався життям,- а тут уже уявив себе мертвим, з простріленою головою, на дошках палуби!

- Оце маєш,- мурмотів він,- оце маєш...

- Славна штучка,- сказав капітан Малу, віддаючи йому пістолета.

На борту «Макембо» їхав також урядовий комісар, що повертався з Сіднея. З його дозволу пароплав спинився в Уджі, де мав вийти на берег місіонер. Там саме стояв кеч «Арла», що командував ним капітан Ганзен. Як і багато інших, належало те двощоглове суденце капітанові Малу,- і він запросив Берті погостювати на «Арлі», що відпливала вербувати робітників на берегах Малейти. Ця подорож, мовляв, триватиме днів чотири, потім «Арла» висадить Аркрайта на плантації Реміндж, що теж належала капітанові Малу. Там Берті проживе тиждень, а тоді виїде до Тулагі, де його залюбки пригостить у себе урядовий комісар.

Віддавши ще два накази, одного шкіперові Ганзенові, а другого - містерові Гарівелу, управителеві плантації Реміндж, Малу майже назавше зникає з нашої оповіді. Зміст обох наказів був той самий: показати містерові Бертраму Аркрайтові багате на пригоди й небезпеки життя Соломонових островів. Подейкували також, що капітан Малу пообіцяв ящик шотландського віскі тому, хто достарчить Аркрайтові найяскравіші враження.

- Так, Сварц завсігди був йолоп йолопом. Ото повіз він чотирьох своїх матросів до Тулагі, щоб їх там відшмагали,- тобто цілком законно... І назад поплив з ними на вельботі. Був вітер, човен перекинувся. Втопився самий Сварц. Звичайно, то був просто нещасливий випадок.

- Справді? - спитав Берті не дуже зацікавлено. Він саме уважно розглядав тубільця-стерничого.

Уджі залишився позаду, і «Арла» легко пливла під ясним сонячним промінням до лісистих берегів Малейти. Стерничий, що так зацікавив Берті, мав собі за прикрасу цвяха, хвацько прохромленого крізь носову хрястку. На шиї в нього висіло намисто з гудзиків од штанів. У вухах, замість сережок, теліпалися: консервний ніж, зламане держальце від зубної щітки, глиняна люлька, мідяне коліщатко від будильника і кілька вінчестерських патронів. На грудях метлялась прив’язана до шиї половина порцелянової тарілки. Чоловіка з сорок так самого приоздоблених тубільців лежало на палубі. П’ятнадцятеро з них були матроси цього корабля, решта - саме тепер найняті робітники.

- Звичайно, то був просто нещасливий випадок,- знову сказав помічник капітана «Арли» Джекобс - стрункий, темноокий, схожий більше на професора, аніж на моряка.- Таке самісіньке мало не сталося і з Джонні Бедіном. Він вертався з кількома матросами - їх вибито за якусь провину. Ну, й вони перекинули човна. Але він плавав не гірше від них, і двоє їх потонуло. Він орудував підніжком із човна та револьвером. Звісно, то був нещасливий випадок.

- Такі випадки тут звичайна річ,- зауважив і шкіпер.- Бачите он того чоловіка при стерні, містере Аркрайте? То людожер. Шість тому місяців він разом з іншими матросами втопив тодішнього капітана «Арли». Вони напали на нього, сер, якраз там, коло бізань-щогли.

- А на палубі що тоді наробили! - додав помічник.

- Ви хочете сказати...- почав Берті.

- Авжеж,- перебрав мову йому Ганзен.- Капітан випадково втонув, от і все. Нещасливий випадок.

- Але ж... на палубі?..

- Отож-бо... Між нами, вони стукнули його сокирою.

- Ці ваші матроси?

Капітан Гензен кивнув.

- Небіжчик був дуже необачний,- пояснив помічник.- Став до них спиною, от йому й уліпили.

- Біда в тому, що доводиться все тихцем робити,- поскаржився