read-books.club » Фантастика » На траверсі Бета Ліри, Володимир Наумович Міхановський 📚 - Українською

Читати книгу - "На траверсі Бета Ліри, Володимир Наумович Міхановський"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На траверсі Бета Ліри" автора Володимир Наумович Міхановський. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30
Перейти на сторінку:
відлетів геть.

— Знаєш, Річі, — стурбовано мовив Хазяїн, — він весь час сидить під замком. Навіть кватирку не дозволяє відчиняти.

— Ну й що?

— Хмарка проникне до нього?

— Он ви про що… Не хвилюйтесь — хмара просочиться навіть у замкову шпарку, щоб відшукати свого адресата…

— Виходить, тоді… в будинку Парчеллінга… не було потреби відчиняти двері на балкон?

— Хмарка й так знайшла б Парчеллінга, як хороший собака-шукач знаходить по сліду дичину.

— Скажи, будь ласка, Річарде, в чому суть цієї диявольської штуки, хмарини?

— Довго пояснювати.

— Ну, хоча б двома словами, — наполягав Хазяїн.

— Принцип переслідуючої системи не новий, — сказав Кроулі. — Але мені вдалося застосувати в цій системі особливо чутливі елементи і мікрогабаритні хвилеводи з світловою довжиною хвилі.

— А що це за хвилеводи?

— У них вся суть, — зауважив Кроулі, повертаючи на пульті якийсь важіль, од чого всі стрілки на шкалах затанцювали. — За основну деталь хвилевода я взяв… Ну, власне кажучи, звичайні вихори.

— Вихори? — здивувався Хазяїн.

— Так. Справа в тому, що звичайні завихрення існують недовго. Мені ж пощастило подовжити їм життя. А мізерно мала вага, що дорівнює вазі повітря, і майже повна прозорість — усе це зберігається. Щоправда, система ще має окремі конструктивні хиби. Наприклад, вона шипить і потріскує під час руху. Це обумовлено дуже швидким обертанням вихорів. Я сподіваюсь усунути цю ваду, зробивши так, щоб кожен вихор обертався в своєму напрямку, щоб вони взаємно гасили один одного… Для цього потрібно зробити досить складні розрахунки, — додав Кроулі, помовчавши.

— А є ще одна вада, мабуть, найголовніша, — зауважив Хазаяїн.

— Ви маєте на увазі малу інтенсивність вибуху хмари, коли вона зустрічається’ з переслідуваним об’єктом?

— Звичайно.

— Цього теж можна позбутися. Слід лише визначити Ж потрібне число експериментальних вибухів хмари, щоб знайти найкращі пропорції для компонентів, які входять до її складу. І тоді вона буде здатна підняти в повітря цілу будівлю, а то й місто.

У житті Джона Триллінга було чимало перемог, бували й поразки. Власне, кожен день його був або невеликою перемогою, або поразкою, якщо курс акцій падав. Але траплялися серед цих перемог і блискучі, що підносили Тріллінга на недосяжну височінь. Таке сталося наприклад, років п’ятнадцять тому, коли він усі свої, тоді ще невеликі гроші, сміливо вклав у акції однієї фірми, справи якої похитнулися. Через деякий час завод фірми-конкурента злетів у повітря. Причини катастрофи так і лишились нез’ясованими.

Відтоді Джон Триллінг стрімко пішов угору. Він одержав мало не двісті процентів прибутку і широко розвернувся. Капітал, а отже і могутність Джона Триллінга, росли невтримно, мов снігова лавина.

Правда, стикався Джон Триллінг і з неприємностями. Кожний крок доводилось робити, відбиваючись од цілої зграї конкурентів. Зате з кожним кроком Джон був ближче до заповітної мети — мільйонів.

Кінець кінцем, у нього залишився єдиний конкурент, найсильніший і найнебезпечніший — Гуго Парчеллінг. Як не дивно, але Гуго і не підозрював, що має в особі Триллінга лютого ворога. “Просто вижив з розуму старий”, — по-своєму пояснював це Джон.

Триллінг збирався одним ударом повалити компанію Парчеллінга. Тоді він позбувся б конкурентів. Тоді… відкривалися такі перспективи, що дух перехоплювалоГ Але на цьому шляху стояв Парчеллінг. Якщо його прибрати в критичну хвилину — компанія буде зламана. Тількйґ’як? Влаштувати автомобільну катастрофу? Замах? Не годиться: у Парчеллінга досить солідна особиста охорона. Крім того, ця історія колись могла випливти на поверхню. А головне — конкуруючу фірму слід було вбити морально.

У Триллінга виникла ідея кібернетичної хмарки. Цю таємницю знатиме лише один чоловік. А йому після завершення справи неважко буде заціпити рота. У таких справах Джон Триллінг мав чималий досвід.

— Рентгенівська інформація засвоєна, — мовив Кроулі.

— Га? Так, так. — Триллінг потер лоба, твоїй машині ще лишилося засвоювати?

— Все готове.

Триллінг схвильовано підвівся з-за столу і підійшов до Кроулі.

— Так, кажеш, хмарка відшукає його? — Триллінг уникав називати ім’я свого “друга” Гуго Парчеллінга.

— Можете бути певні, Гуго нікуди від неї не сховається, — кинув Кроулі.

— Ну, а як… сила спалаху?

— Потужність приблизно в шістнадцять разів більша, ніж минулого разу.

— Непогано, — пробурмотів Триллінг, відвертаючись. Він не любив, коли йому дивилися просто в очі.

Кроулі, звільнивши частину столу, розіслав карту міста.

— Де тут ваш “друг”? — подивився він на Триллінга.

— Прикуси язик. — Джон Триллінг витягнув олівець з діамантовим кінчиком і втупився в карту, його погляд ковзнув по робітничих кварталах, по космодрому, до якого вела густа павутина доріг, по фабричному району. Він пильно розглядав Овальне плато — найфешенебельнішу частину міста.

Кроулі стояв поряд, заклавши руки за спину.

— Ось, — сказав нарешті Джон і поставив на маленькому білому квадратику лікарні хрест.

— Ясно, — мовив Кроулі. — Визначимо азимут.

Він дістав з алюмінієвого стелажа навігаційний компас та шкалу і взявся за вимірювання.

— Курс — тридцять два градуси, одинадцять мінут, двадцять вісім секунд. Чим точніше ми визначимо координати лікарні, тим менше доведеться блукати хмарі в пошуках… у пошуках об’єкта, — пояснив Річард.

Триллінг уважно дивився на меткі пальці Кроулі, що літали по клавішах настройки. Тоненька гнучка трубка, яка виходила з установки, вже була спрямована на лікарню Овального плато.

Обличчя Триллінга, м’ясисте, з випнутим підборіддям, було похмуре. Про що він думав? Важко сказати. Можливо, згадував ті приємні години, які провів з Гуго в Клубі Босів, на гоночній яхті, нарешті, в домашній обстановці. Чи йому згадалася остання розмова з Парчеллінгом, що відбулася години півтори тому? Гуго, висохлий, як тріска, насилу ‘встав з лікарняного ліжка і сказав Джону, жалісно усміхаючись:

— Ти у мене єдиний друг, Джоне. Не знаю, чому, але я довіряю тобі. Ти не обдуриш мене, я певен. Скажи, як ти дивишся на те, щоб я оце зіграв ва-банк?

1 ... 29 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На траверсі Бета Ліри, Володимир Наумович Міхановський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На траверсі Бета Ліри, Володимир Наумович Міхановський"