Читати книгу - "Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк"

Тачангою дельфіни називають район неподалік островів, розташованих на південь від екватора.

Дивний і звичайно випадковий збіг: назва тієї океанської місцевості та ім'я майбутнього вершника Бамбі, Чанга, мають спільний корінь, схожі між собою, якщо у слові «Тачанга» відкинути суфікс і префікс. Але це між іншим, і нашої оповіді не стосується.

Отож, всупереч порадам старших — йти на поклон до своїх кривдників, Бамбі, попрощавшись із матір'ю, вирушив до Тачанги.

Краще б він залишався на місці! Краще… А хіба знаєш, де тебе підстерігає лихо?

Океан — безмежний, та сховатися від нападників нікуди. Щоправда, дельфіни навіть з акулами, своїми запеклими ворогами, вступають у єдиноборство. І часто таки виходять переможцями. Це — якщо вони тримаються купи. Тоді в дельфінячім стаді, як буває і серед інших тварин та птахів, на чатах — недремний дозорець. Крім вожака, який очолює загальне керівництво, його помічник з питань оборони — дозорний дельфін, розвідник або, як його іще називають — впередзорящий, відповідає за безпеку стада. Він першим сповіщає дельфінів про небезпеку. Коли ж стадо оточують нападники і воно потрапляє в западню, дозорець шукає для всіх з неї виходу.

Та — горе одному: плавання наодинці в океані, навіть для дельфіна, ризиковане.

Здавна люди нищили дельфінів, били їх, вважаючи, що — шкідливі, бо поїдають й віднаджують од сітей рибу. Іхтіологи й цетологи[16] виступили на захист. Справедливість перемогла. Тепер уже ніхто, мабуть, для розваг чи з інших причин не б'є беззахисних і доброзичливих мешканців моря, хоч ловлять дельфінів не менше, ніж раніш.

І — ось воно як буває: люди, яким дельфіни не завдають кривди, собі на втіху перетворили їх у циркових лицедіїв — такі циркові океанарії є в багатьох країнах світу.

Стало модним дельфінів вивчати. Ще не пізнавши як слід себе, люди заповзятливо взялися за своїх безмовних морських співбратів.

Втім, не такі вже вони й безмовні: спеціалісти довели, що дельфіни говорять, тобто свистять, а тільки їхньої мови ніхто, крім хіба що одного американського вченого, не розгадав.

Той учений запевняв, ніби дельфін після довгого мовчання нарешті йому сказав: «Курохімобредосивокобобило. О'кей? Вері велл! Капут».

У перекладі на зрозумілу нам мову цей Бамбин художній свист означав: «Люди, ми хочемо вступити з вами в контакт. Добре? Дуже добре! Йду на дно».

Вчені — люди самозаглиблені, покладисті й добрі. З ними півбіди: ні добра, ні зла. Та ось про військових цього не скажеш. Якщо вже до них потрапиш, живим не вирвешся — акулячою, мертвою хваткою тримають вони свою жертву, змушують підкорятися, виконувати різні команди…

Ловлять дельфінів так — ось що про це розповідав один дельфінячий спеціаліст: дельфіни сплять на ходу, не припиняючи рухатись, лише зрідка розплющують одне око та раз у раз виринають, щоб ковтнути свіжого повітря.

Пляшконоси-афаліни занадто допитливі: цікавляться щонайменшим предметом, який з'являється в полі їхнього зору — оглядають його з усіх боків, ніби хочуть досконало вивчити.

Звичайною рибацькою сіткою їх не спіймаєш.

…Полюючи на дельфінів, ловці-молодці американського океанарію «Флорідський Меріленд» скористалися звичкою тварин кататися на хвилях, що розходяться від судна, коли те рухається.

Капітан Грей змайстрував «хвостолов» — пристрій, який нагадує щипці з довжелезним держалном. Висунувши його за борт, морський мисливець очікує й підстерігає, коли дельфін вирине з води. Цього він чекав: прицілюється — так, щоб щипці захватали хвіст. Помах-другий — і все готово.

Пробували ловити й іншим способом — стріляли капсулами з паралізуючою речовиною, але підстрелені тварини відразу ж гинули. Тоді якийсь вигадливий джентльмен Френк Брокатто та його напарник Бутс Каландріно сконструювали ловушку — на довгім держалні обруч, до якого тонкою мотузкою кріпилася конусоподібна хватка.

Обруч опускали у воду перед носом дельфіна, що бавився на хвилях. Нічого не підозрюючи, довірливий нирець скакав у сачок, зачіпаючи за його краї передніми ластами. Линва затуляла вхідний отвір — задня половина дельфіна опинялася в сачку.

Мотузка рвалася, а заплутана в сітку тварина пручалася, тим самим дедалі тугіше затягуючи перед своїми передніми ластами линву ловушки.

А вже коли дельфін вибивався з сил, його піднімали на судно.

Згодом цей пристрій із обручем вдосконалили — він став загальновизнаним, і тепер ним користуються в США для полювання на морських тварин.

— У нас на Військово-морській біологічній станції,— оповідав далі той вчений, — був свій ловець дельфінів — Морріс Ф. Уїнтерментл, або, як ми його звали, Моу. Орудуючи зброєю власної конструкції — обруч із вдосконаленим сачком, — Моу наловив для нашого океанарію представників майже всіх видів дрібних китоподібних, які стрічаються біля берегів Півдонної Каліфорнії,— тихоокеанського білобокого дельфіна легамі, білокрилу морську свиню, китовидного дельфіна, гринду та інших.

Минув день і ніч і ще один день — дельфіненя Бамбі, граючись, пливло й пливло до своєї щасливої тітки.

На третій день на видноколі замаячіли обриси довгожданої Тачанги. Голубінь води, стрункі пальми над кораловим атолом. Ген у далині розкосе вітрило.

І Бамбі, принаджений невідомим човном та білокрилою пелюсткою над ним, відразу туди попрямував.

Помітивши дельфіна, на човні заметушилися. В подуві пасату поникле вітрило напнулося, розсікаючи незайману гладінь океану.

— Білі мілі, кілілі…— переповнений щастям, наспівував Бамбі, скакаючи з хвилі на хвилю.

Раптом за борт над форштевнем корабля висунулась довжелезна тичка з чудернацьким колом на кінці.

«Ох і здорово ж було б, — подумав Бамбі,— ось так взяти та й виплигнути з води, пронизати чарівне коло».

Чарівне — який самообман! Коли Бамбі, розігнавшись, плигнув, тіло його