Читати книгу - "Пустоцвiт"

Єлизавета Петрівна вкотре вразилася вмінню Сен-Жермена читати в чужих душах, однак вголос мовила наступне:

– Ви, графе, відмінний шахрай, але надзвичайно приємний співрозмовник. На сьогодні прощавайте, – вона піднялася, підвівся й граф. – Отже, аудієнцію закінчено, з вами говорити приємно, однак я стомилася й маю потребу відпочити. Ви мені дуже допомогли розібратися в собі… і в інших важливих речах, але!..

Імператриця помовчала й запитала:

– До речі, графе, буваючи в наших землях, ви колись брали участь у полюванні на вовків?

– Ні, Ваша Імператорська Величність, я жодного разу не мав честі брати участь у подібній розвазі.

– Що ж, доведеться виправити настільки прикру помилку: за тиждень я накажу влаштувати зимові лови цих хижаків – тоді побачите, як ми розважаємося. На той час, сподіваюся, ви зумієте вилікувати смарагд у моєму персні. Отоді й почуєте мою думку щодо можливості одруження Петра Федоровича й Софії-Фредеріки-Августи Анхальт-Цербстськой. Ви мене зрозуміли?

Сен-Жермен мовчки вклонився.

Як і було обіцяно, через тиждень граф узяв участь у зимовому полюванні на вовків, по завершенні якого Ті Імператорська Величність повідомила своє рішення: ясновидцеві належить негайно відправитися в європейський вояж: з метою пошуку нареченої для Великого князя Петра Федоровича, звернувши особливу увагу на пруссько-литовські князівства (на які настільки переконливо вказали зірки).

Єлизавета Петрівна покладалася на думку Сен-Жермена тому, що як сват саме граф здавався найбільш безстороннім і водночас досить досвідченим.

На початку осені наступного, 1743 року, Сен-Жермен повідомив імператриці свою думку: більш підходящої нареченої, ніж Софія-Фредеріка-Августа, у всій Європі знайти не вдалося! Так остаточно визначилося майбутнє не тільки трону Російської імперії, але й України, що входила до її складу: ставши імператрицею Катериною II, саме принцеса Анхальт-Цербстська послідовно ліквідувала гетьманство, наказала знищити Запорозьку Січ і закріпачити голоту…

От і радься після цього з чарівниками!

Олександро-Невсъка лавра, поблизу Санкт-Петербурга, осінь 1743 року

Наступного дня після візиту Олексія Розума в лавру прибуло письмове розпорядження Її Імператорської Величності із вказівками про терміновий від'їзд з обителі Григорія Теплова й Кирила Розума, а також про підготовку їхнього майбутнього вояжу. Хоча не ціль поїздки, ані пункт призначення в розпорядженні зазначені не були, за одним лише списком попередніх витрат можна було уявити, що вони мають відправитися до земель досить неблизьких.

Швидше всього, за кордон…

Архімандрит був засмучений таким поворотом справ: він повідав Олексієві Розуму, що Кирило єдиний може претендувати на роль його спадкоємця, майбутнього настоятеля лаври. Отрок ще досить наївний, але досвід – річ наживна. Олексій сприйняв ці слова, як здалося старому, з радістю, тому долю Кирилка архімандрит вважав остаточно вирішеною й заходився будувати грандіозні плани по розширенню монастирських територій, передчуваючи нескінченні грошові потоки зі столиці…

І от зненацька монарша воля виривала з одряхлілих рук диво-курочку, незабаром готову нести золоті яєчка. Що ж робити?! Мабуть, не збутися його мріям…

Разом із розпорядженням нарочний доставив три мішечки. У найбільшому лежало 3000 рублів сріблом, призначення не вказувалося, на словах же наказано передати гроші ад'юнктові Академії наук Теплову. Григорій миттю зметикував, що саме в таку суму Олексій Розум оцінив отримані раритети. Що ж, не густо, як за ключик до шляхетного походження… Втім, за синицю в жмені досить навіть щедро!

У найменшому мішечку виявилося 300 рублів, які, ймовірно, призначалися родині Теплова на час тривалої відсутності годувальника. Що ж, і це невелика сума, але ощадлива дружина-шведка й таким грошам зрадіє…

Раптом нарочний вихопив з його рук мішечок і подав інший зі словами:

– Ой, пане, вибач дурня заради Христа, переплутав я дещо!

Григорій нічого не розумів. Перерахував гроші: 1000 рублів сріблом.

– У чім річ?! – суворо запитав посильного. Виявилося, що 300 рублів було виділено на поновлення Кирилчиного гардеробу – на пошиття одягу, обувки, носовичків, капелюхів і всього іншого. Давно слід було перевдягнути юнака… Але три сотні рубликів – це досить щедро! Одразу видно, що наряджають не якогось обідранця, а рідного брата фаворита государині Єлизавети Петрівни!

До речі, велика подяка за щедрість, виявлену до родини опікуна: тисяча рубликів сріблом – це вже ніяк не три сотні… Оце добре, дуже пристойно!..

Тепло попрощавшись з Гафією, Григорій подумав, що потрібно б у наступний свій візит до лаври донечок із собою прихопити: нехай провідають жалісливу бабусю, бо змарніла вона останнім часом. А як побачить прекрасних доньок свого Гришутки – ото вже радості їй буде!..

Гафія жила тепер у новому будинку неподалік лаври й ні в чому не мала відмов. Ченці наглядали за нею, кололи дрова, носили воду, допомагали по господарству. Теплов постійно надсилав гроші й подарунки, які куховарка акуратно складала в окуту залізом скриню.

– Це, Гришутко, дочкам твоїм на посаг буде, – любила повторювати вона. Дівчатка Гафію любили, але бували в неї рідко – лише коли батько брав із собою. Тому кожен їхній візит був для старої куховарки справжнім світлим святом.

Обтяженому турботами Григорію зараз, перед довгою відсутністю, нестерпно хотілося побути з родиною, якій він і без того приділяв недостатньо уваги. Кілька наступних днів надзвичайно щасливі дівчатка не відходили від батька. Дружина-шведка Єлизавета Марківна також була рада чоловікові, але прекрасно розуміючи, що батьківське пещення доням потрібніше, стримувала ніжні пориви й намагалася не нав'язувати своє товариство.

Тиждень сімейного щастя пролетів непомітно. Далі Теплов почав приготування в дорогу. Відправився до кравця, до шевця, до капелюшника, домовився про зняття мірок із себе і з Кирилка, про строки виконання замовлень, заплатив за рік наперед за квартиру, за навчання донечок, а решту грошей віддав дружині.

Протягом двох наступних місяців Кирилку пошили два дорожніх костюми, три європейських плаття, дюжину мереживних сорочок, три пари взуття, дві дюжини носовичків, три капелюхи, два плащі