Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

4. Якщо барометр повільно, але безперервно піднімається протягом двох-трьох днів і довше, це віщує гарну погоду, навіть якщо увесь цей час лив, не вщухаючи, дощ, і vice versa.[44] Але якщо барометр повільно піднімається у дощові дні, а з настанням гарної погоди відразу починає падати, — гарна погода триватиме дуже недовго, і vice versa.

5. Навесні і восени різке падіння барометра віщує вітряну погоду. Влітку, у спеку, воно віщує грозу. Взимку, особливо після тривалих морозів, швидке падіння ртутного стовпчика прогнозує зміни напрямку вітру у поєднанні з відлигою та дощем. Навпаки, підвищення ртутного стовпчика під час тривалих морозів віщує снігопад.

6. Часті коливання рівня ртутного стовпчика, який то піднімається, то падає, у жодному разі не варто розглядати як ознаку наближення тривалого періоду сухої чи дощової погоди. Лише поступове і повільне падіння ртутного стовпчика віщує прихід тривалого періоду стійкої погоди.

7. Коли наприкінці осені, після довгого періоду вітрів і дощів, барометр починає підніматися, це віщує північний вітер з приходом морозів».

Ось загальні висновки, які можна зробити з показників цього цінного приладу.

Дік Сенд чудово вмів розбиратися у прогнозуваннях барометра і не один раз переконувався у їхній правдивості. Щодня він радився зі своїм барометром, аби погодні зміни не застали його зненацька.

20 лютого юнака занепокоїли показники барометра, і кілька днів поспіль він підходив до приладу, аби записати коливання ртутного стовпчика.

Барометр постійно повільно падав. Це віщувало дощ. Проте дощ усе не починався, і Дік Сенд зробив висновок, що погана погода триватиме недовго. Так і мало статися. Але разом із дощем у цю пору року мав прийти й потужний вітер. Справді, за день вітер посвіжішав настільки, що швидкість переміщення повітря сягала шістдесяти футів за секунду, тобто тридцяти однієї милі за годину.[45] Молодому капітанові довелося вжити застережних заходів, аби вітер не розірвав вітрила «Пілігрима» і не зламав щогли. Він наказав прибрати бом-брамсель, топсель і клівер, а невдовзі вирішив, що цього замало і наказав опустити брамсель і взяти два рифа на марселі.

Цей останній маневр нелегко було виконати з таким недосвідченим екіпажем. Але не можна було спинятися перед труднощами, і справді, вони нікого не зупинили.

Дік Сенд разом із Батом та Остіном залізли на рей і, щоправда не без зусиль, прибрали брамсель. Якби падіння барометра не було таким лиховісним, він би залишив на щоглі обидві реї. Але коли вітер переходить в ураган, потрібно зменшити не лише площу вітрил, але й полегшити щогли: чим менше вони навантажені, тим краще витримують сильну качку. Тому Дік спустив обидві реї на палубу.

Коли роботу було завершено — а вона зайняла близько двох годин, — Дік Сенд і його помічники взяли два рифи на марселі. У «Пілігрима» не було подвійного марселя, який ставлять тепер на більшості суден. Екіпажу довелося, як у давнину, бігати пертами, ловити кінець вітрила, підтягувати його і вже потім міцно прив’язувати линями.[46] Робота була важка, тривала і небезпечна, але зрештою площу марселя було зменшено, і шхуна-бриг пішла рівніше.

Дік Сенд, Бат і Остін спустилися на палубу лише тоді, коли «Пілігрим» був готовий до плавання при дуже свіжому вітрі, як називають моряки погоду, — на суші її іменують бурею.

Протягом наступних трьох днів — 20, 21 і 22 лютого — ані сила, ані напрямок вітру помітно не змінилися. Барометр непохитно падав, і двадцять другого Дік зауважив, що він стоїть нижче двадцяти восьми і семи десятих дюйма.[47]

Не було жодної надії на те, що барометр розпочне найближчим часом підніматися. Небо погрозливо насупилося, пронизливо свистів вітер. Над морем постійно стояв туман. Темні хмари так щільно затягували небо, що майже неможливо було визначити місце сходу і заходу сонця.

Діка охопила тривога. Він постійно був на палубі і майже не спав. Проте силою волі він примушував себе зберігати незворушність.

Двадцять третього лютого вранці вітер ніби почав вщухати, але Дік Сенд не вірив, що погода поліпшиться. І він мав рацію: після опівдня подув потужний вітер, і хвилі на морі посилилися.

Близько четвертої години після опівдня Негоро, який рідко коли залишав свій камбуз, вийшов на палубу. Дінго, вочевидь, спав десь у куточку: цього разу він, на диво, не загавкав на суднового кока.

Мовчазний, як завжди, Негоро з півгодини стояв на палубі, уважно вдивляючись у горизонт.

Океаном перекочувалися довгі хвилі. Вони змінювали одна одну, але ще не зіштовхувалися. Хвилі були вищі, ніж зазвичай бувають за вітру такої сили.

Це означало, що десь неподалік на заході лютував надпотужний шторм і що він дуже швидко може наздогнати корабель.

Негоро обвів очима збаламучений водний простір довкола «Пілігрима», а потім підняв до неба завжди спокійні холодні очі. Вигляд неба викликав тривогу. Хмари кочували небом із неоднаковою швидкістю — верхні хмари бігли значно швидше за нижні. Треба було чекати, що невдовзі повітряні потоки, які неслися небом, опустяться до самої поверхні океану. Тоді дуже свіжий вітер зміниться на бурю, тобто повітря переміщуватиметься зі швидкістю сорок три милі за годину. Негоро або ж нічого не тямив у морській справі, або ж був людиною хороброю: на його обличчі не було ані тіні занепокоєння. Більше того: хижа посмішка скривила його губи. Можна було подумати, що такий стан погоди швидше радує, аніж засмучує його. Він заліз верхи на бушприт і поповз до бом-утлегаря. Здавалося, що він силувався щось розгледіти на горизонті. Далі він спокійно зліз на палубу і, не вимовивши жодного слова, сховався у своїй каюті. Серед усіх цих тривожних передчуттів одна обставина залишалася незмінно сприятливою для «Пілігрима»: