read-books.club » Дитячі книги » Корсетна майстерня пані Марії 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Корсетна майстерня пані Марії" автора Анатолій Соломко. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30
Перейти на сторінку:
гроші, звичайно, легко розтринькувати! А ти наживи їх.

У кімнату ввалився Савенко, отаман чорносотенців, високий, товстий, з короткою чорною бородою й жорсткими вусами. Невдовзі приїхав пан Хряков. Пані Хрякова, гладка пишна дама у надмодній декольтованій сукні, цмокнула молоду наречену, видавила з очей сльозу і, як здалося Шульгіній, заздрісно прощебетала:

— Щиро зичу вам сімейного щастя! Нарешті і Павло Миколайович сповна пізнає його!

Гостей вели до вітальні, садовили у м’які крісла.

Останнім з дружиною приїхав Кулябко.

— Дуже раді вашому візитові! — зустріла їх Шульгіна. — Проходьте, будь ласка, до вітальні!

Кулябко задоволено широко розкинув руки, ніби збирався обняти молоду наречену, і, киваючи на дебелу, підстаркувату жінку, яка стояла поруч, проказав:

— Знайомтесь, Маріє Львівно! Це-е… моя дружина, Маргарита Андріївна.

Жінки кивнули одна одній.

— О-о-о! В зборі вже все шановне панство! — вітаючись з усіма, фамільярно вигукнув Кулябко.

— Чекаємо вас, ваше високоблагородіє! — догідливо пояснив Добринін.

— Служба, панове!

Гості ввічливо закивали.

— То ви займаєте три кімнати, Маріє Львівно? — запитав Кулябко, зручніше вмощуючись у кріслі.

— Ні, Миколо Миколайовичу, дві. Он в суміжній, — показала рукою на зачинені двері, — моя майстерня. Тіснувато, але жити можна.

— Нащо ж прибіднятися, Маріє Львівно? — встряв у розмову Добринін. — Незабаром буде просторніше!

— Заздрю вам, дорога Маріє Львівно!.. І в той же час радий вашому щастю!

І саме тоді, коли гості чинно підвелися і тримали наповнені келихи, щоб побажати молодим сімейного щастя, у вітальню влетів переляканий двірник.

— Пане… пане… — забелькотів.

— Чого тобі, Терешку! — стараючись говорити спокійно, невдоволено втупився в нього очима Добринін.

— Там… там… жандарми… поліцей… — І не договорив, побачивши Кулябка у військовій формі.

— Що ти верзеш! — гримнув Добринін.

А у вітальню вже поспішали поліцейські.

— Що це значить, панове? — не менш здивований, ніж присутні, голосно запитав Кулябко.

Ті, побачивши ротмістра, непевно, нерішуче затупцювали на місці.

— Я, здається, вас питаю! — грізно повторив.

. — Ваше високоблагородіє! — ступив до столу унтер-офіцер. — Їх високоблагородіє пан підполковник наказали нам провести обшук в будинку пана Добриніна і арештувати соціалістів.

Кулябко ані пари з вуст, ніби води в рота набрав.

— Ви хочете сказати, що я і ось мої гості… соціалісти! — підскочив до унтер-офіцера Добринін.

— Не можу знати! — виструнчився по-військовому й розгублено гаркнув той. — Ми маємо наказ їх високоблагородія!

— Панове, — повернувся Добринін до гостей, — невже я схожий на соціаліста?! Чи, може, ви соціаліст, Дмитре Володимировичу? Хіба й ви на соціаліста схожі, ваше високоблагородіє? — І вже до унтер-офіцера: — Та як ви смієте ображати мою гідність і принижувати моїх шановних гостей! Ніяких соціалістів серед нас нема! Всі ми слуги його імператорської величності!

Унтер-офіцер не зупинив Добриніна, не став більше пояснювати, а терпляче чекав, коли той перегорить. Вже потім допитливо глянув на Кулябка.

— Припиніть це безглуздя і забирайтеся геть! — нарешті отямився той.

— Не поспішайте, пане ротмістр! — до вітальні у супроводі трьох офіцерів зайшов Спиридович. Глянувши на гостей, звернувся до Кулябка: — А це як накажете розуміти?

— А це вже ви поясніть нам, пане підполковник! — холодно відказав Кулябко. — Ми-и — гості шановного пана Добриніна! Прийшли, щоб поздоровити його з монаршою милістю і побажати йому сімейного щастя!

— Так, так, пане підполковник! — підтвердив Добринін. — Все вірно! Ось… пані Марія Львівна Шульгіна… погодилася стати моєю дружиною! А ваші люди… — І він безпорадно розвів руками.

— Пане Добринін, мені дуже прикро, але змушений виконувати наказ! — спохмурнів нараз Спиридович. — Всім залишатися на своїх місцях! — і простягнув Добриніну ордер губернського прокурора на право проведення обшуку.

— А на якій підставі, дозвольте вас запитати?

— Я маю незаперечні відомості, що у вашому будинку діє підпільна друкарня соціалістів! Тут вони друкують свої прокламації! — безапеляційно заявив Спиридович.

— Вас невірно проінформували, пане підполковник! — заперечливо хитнув головою Добринін. — Тут шиють корсети для благородних дам, а не друкують прокламації!

— Заспокойтеся, пане Добринін! — відказав Спиридович. — Розберемося! Ще раз наказую залишатися на своїх місцях!.. Хто мешкає в цьому флігелі?

Добринін люто подивився на Спиридовича і з тупою байдужістю промовив:

— Моя наречена…

— А в тім крилі будинку?

— Двірник з сім’єю.

— Гаразд… Пане ротмістр, допоможіть з обшуком! — офіційним тоном наказав Кулябку.

Кулябко ніяково здвигнув плечима. Вибачливо глянув на Шульїіну, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що це якась дика нісенітниця. Але він підлеглий цьому зарозумілому інтелігентному підполковнику і змушений підкоритися. Та ніскілечки не думає, що вона — хороша його знайома, порядна й розумна жінка — є небезпечним ворогом суспільства, друкує прокламації!

Шульгіна вдячно кивнула Кулябку.

Обшук, як і хотів цього Кулябко, нічого не дав. Підпільною друкарнею тут і не пахло. Розгніваний Спиридович ні за що ні про що облаяв свого заступника і терміново зажадав доставити йому в кабінет Шкалика. Навіть не вибачившись у Добриніна, грюкнувши дверима, кулею вилетів з кімнати.

Гості відразу роз’їхались, проклинаючи Добриніна і його молоду наречену. Та найбільше, звичайно, дісталося Спиридовичу.

Добринін почувався кепсько і незабаром поплентався до себе, на Липки. Шульгіна відмовилася їхати з ним, зіславшись на розгардіяш в квартирі. Треба ж привести все до ладу!.. Кулябко підійшов до неї, винувато поцілував їй руку й тихо проказав:

— Даруйте, шановна Маріє Львівно! Я нічим не міг зарадити! Ви ж бачили… сам пан підполковник.

Вона похитала головою.

— Але якої тепер думки будуть про мене мої клієнти! Що скажуть в місті про Павла Миколайовича!

— Якось минеться!.. Не переживайте так!

Шульгіна замкнула двері, погасила світло, роздяглася й лягла. Нервове напруження, що тримало її всі ці дні, а особливо сьогодні, під

1 ... 29 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсетна майстерня пані Марії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсетна майстерня пані Марії"