Читати книгу - "Право на пиво"

— До речі. Висновок про, скажімо так, невдоволення Бога можна легко перевірити.

— Яким чином?

— Знову клонувати кого-небудь із загиблих, оскільки Життєвий Запис зберігається.

— Не один ти такий розумний. Пробували.

— І?

— Угадай з першого разу.

— Зрозуміло.

— Ось тому я й кажу: якщо Бог не буде проти.

— Що ж, поживемо — побачимо.

— Так, поживеш і побачиш, — Ігор Миколайович поставив чашку на стіл і, повернувши голову у бік вікна, став милуватися святковим салютом.

— Не зрозумів. Що означає «поживеш»? А ти?

Старий друг Сергієнка повільно повернув до нього обличчя і ледве посміхнувся:

— А я, Боренько, мабуть, задовольнюся одним життям.

— Не зрозумів?! Ти ж казав, що у тебе вже зараз сто два відсотки. Якого біса? Що за жарти в тебе?

— Ні, Боренько. Це не жарти. Коли я сказав тобі, що, користуючись службовим становищем, так би мовити, я довідався про свій відсоток, я розповів тобі не все.

— То що ж іще? Адже критерій добору один — ці чортові бали. Все! Більше нічого!

Обличчя Переверзєва стало якимось по-дитячому винуватим:

— Я ще подивився відсоток у Ніни…

— Ігорю…

— Без неї, Борисе, я не погоджуся читати ключ переходу. Майже півтора століття разом… За такий час, знаходячись поруч, навіть метали зростаються намертво, а тут люди… Вибач.

— Ігор… — старий друг не найшовся на слові.

— І давай більше не будемо про сумне. Сьогодні свято. Давай краще вип’ємо за твою удачу. І потім, ти ж БІС. То ж кому, як не тобі, прожити життя на біс! І послати до біса цих самовпевнених янкі. Доведи їм, що гроші — це ще не все. І до слов’янської кмітливості їм, як… до Сонця рачки. Офіціанте, два великих «Оболонь-Преміум»!

За вікнами кафе гримів і переливався салютами, буяв День Веселощів.

* * *

Кришталева півсфера відокремила людину, яка лежала у контейнері, від навколишнього світу.

— Назвіть себе, — відразу пролунало під півсферою.

— Громадянин Об’єднаної Росії Сергієнко Борис Іванович.

— Борисе Івановичу, Ви згодні скористатися наданим Вам правом одержати друге життя і прожити його на благо людської цивілізації?

— Згодний.

— Незважаючи на те, що Ви переживете Ваших рідних, близьких, друзів і можете в другому житті залишитися самотнім? — голос продовжував ставити стандартні, широко відомі запитання, як неодмінну частку ритуалу.

— Так. Незважаючи на це.

— Рада Розвитку Організації Об’єднаних Планет дякує Вам за прийняте рішення. Починайте читати ключ переходу.

Під кришталевою півсферою пролунало:

«Бути чи не бути — ось питання».

Мільярди закодованих імпульсів ринули у новий мозок.

«Що благородніше? Коритись долі»…

Відкрилися форсунки упорскування газу, який викликав сон.

— Починаємо відлік часу. До приспання залишилося п’ять секунд.

«І біль від гострих стріл її терпіти»…

— Чотири.

«А чи, зіткнувшись у герці з морем лиха»…

Газ з легким шипінням сочився усередину контейнера, де лежала горілиць оголена стара людина.

— Три.

«Покласти край йому? Заснути, вмерти»…

Мозок стрімко занурювався в легкий, нескінченний сон.

«І все. І знати: вічний сон врятує»…

— Два.

«Із серця вийме біль, позбавить плоті»…

Серце, що слабшало, посилало останні, власне вже непотрібні мілілітри крові по зношених артеріях.