Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

кашу, зустрів Костя, сина друга, що займається торгівлею папером, у якого ДАІ намагається досі забрати права за «незупинку на вимогу співробітників ДАІ» і за участь в Автомайдані в дні, коли Костя насправді не було в країні — в цей час він перебував у відрядженні в Китаї!

Сьогодні зранку з іншими експертами зустрічалися в Фонді Ахметова, вирішували: продовжувати чи закривати стипендіальну програму для письменників. Удруге піднімається це питання. Вперше, минулого року, проблема виникла через публічні заяви одного поета, який відмовився «брати гроші від Ахметова, у якого руки по лікоть у крові». Цього разу просто обговорювали сформовану ситуацію та її вплив. Були присутні й стипендіати, серед яких Марина Гримич, Катя Бабкіна, Олег Шинкаренко. Навіщось колеги перевели розмову на тему нестачі літературних премій у країні. Говорили про те, що треба займатися піаром стипендіатів та їхніх книг, друкуванням альманахів і каталогів. Нісенітниця! У країні хаос. У Криму збройне захоплення бу­дівлі Кабміну і Верховної Ради. Начебто з’явився Янукович. Цього разу в Росії. Боксер Валуєв приїхав до Севастополя. До Сімферополя летить делегація Татарстану (напевно, до­мовлятися з Чубаровим від імені Путіна), а кримські татари організовують загони «самооборони» від Росії.

Невесело зовсім. Ольга Богомолець та Петро Порошенко відмовилися від посад в уряді. Коаліції ще немає, хоча мали оголосити сьогодні. Тривожно на душі. Вчора теж було тривожно, але якось легше.

Годині об 11-й вечора відчув дикий і дивний голод — захотілося їсти чорний хліб. Добре, що хліб удома був, і я з’їв три скибки з пастою з червоного перцю.

В інтернеті з’явився ролик, на якому солдати «Беркута» несуть обезголовлений труп учасника протестів. Одночасно козак Михайло Гаврилюк, якого спецназівці не­давно роздягли на 20-градусному морозі догола просто на вулиці Грушевського, сказав, що під час подій біля Маріїнського пропало близько 50 учасників протестів, двом із них відрізали голови. Такого жаху ще у нас в краї­ні не було. Це не просто середньовіччя! Хоча зáмки втіка­ча-президента, його генпрокурора та інших близьких соратників показують, що середньовіччя їм дуже близьке по духу.

28 лютого

О 3 годині ранку до входу в музей імені Ханенків по Терещенківській, 17 підійшли дванадцять «самооборонців». Почали стукати в двері руками та палицями і вимагати охорону відчинити й передати музей під охорону «Самообороні». Охорона музею відмовилася. «Самооборонці» сказали, що почекають трохи, а потім виламають двері. Через хвилин десять приїхало дві машини з десятком чи то автомайданівців, чи то інших представників Євромайдану. Матом переговорили з першими «самооборонцями», відвели їх від музею. Потім машини поїхали, а дядьки, що приїхали на них, пішли разом із «самооборонцями» в бік вулиці Толстого.

1 березня!

Перший день весни, але ніхто про це не думає. Ми в селі. Приїхали вчора ввечері. На виїзді з Києва головний пост ДАІ був порожній — жодного міліціонера, жодної машини, вікна темні. А ще тижня півтора тому там стояли десятки автоматників, гальмували всі мікроавтобуси і мінівени, перевіряли багаж. Час перевірок скінчився. Той, хто хотів усіх перевіряти, вчора дав прес-конференцію в Ростові-на-Дону. І вся Росія разом із Україною слухала просторікування б/у президента, в якому цей недалекий чоловік показав усім свою ще більшу недалекість, роблячи заяви типу: «Україна — наш стратегічний партнер». Гадаю, в Москву його не пустили, щоб потім не проводити дезінфекцію. Своєю присутністю в Росії він, звичайно, «замазує» Путіна, але тому все одно. Головне: він, Путін, оголошуючи про легітимність «президента» Януковича, може захопити Крим, що вже де-факто і зробив. Добре, що українська влада не віддала ніяких військових наказів. Окупація тиха, але жорстка, на очах в усього світу. Лавров та інші говорять: «Де окупація, яка агресія???», — а Путін заявляє, що вже давно хотів увести війська. Ну, ввів із порушенням міжнародного права. Що буде далі? Кримські татари не визнають уряду АРК Аксьонова, якого обрали в захопленому парламенті за відсутності кворуму і під дулами автоматників у формі без розпізнавальних знаків. Сьогодні урядовий квартал Сімферополя оточено, на вулицях автоматники і кулеметники. 10:20 ранку — щойно повідомили: відновлено телефонний зв’язок із Кримом. Але захоплено всі українські військові аеродроми.

Увечері без дітей ми сходили на чай до Люди і Андрія Майструків. Вони дивилися ТВ, засідання російської Ради Федерації, яка голосувала одноголосно за введення військ на територію України! Для «нормалізації політичної обстановки». Ліза майже плакала. У мене настрій опустився на рівень Маріанської западини. Я їх попросив переключити або вимкнути ТВ. Інакше — зупинка мозку, а потім — зупинка серця.

«Треба пустити по Україні шапку й зібрати стільки грошей, щоб відкупитися від Путіна!» — запропонував Андрій Майструк. Хороша ідея. Але йому потрібні не тільки гроші! Йому потрібно все! Тому на Україні він не зупиниться.

2 березня

Усе ще в селі. О 6-й ранку за вікном було туманно по-осінньому. Думав про те, що завтра мені, як члену журі, треба надсилати результати голосування по «Русской премии» в Москву. Надіслати — надішлю, але навряд чи я поїду туди на вручення в квітні. Пишайся, Росіє! Твої політичні туристи-націоналісти, точніше — члени найбільшої групи неонацистів у світі «Российского национального единства», повісили російський прапор на ОДА Харкова, «героєм» виявився росіянин, житель Москви. Одночасно побили євромайданівців, ставили їх на коліна і обмазували обличчя зеленкою. Письменник Сергій Жадан відмовився ставати на коліна. Його побили битами по голові. Тепер він у лікарні. У Києві вночі вбили трьох даішників, які зупинили машину без номерів. Ніхто не знає, скільки зброї тепер гуляє по країні.

Ліза хотіла на сніданок хлопчакам робити сирники. Я запропонував перепелині яйця. На тому і порішили.

Через хвилин двадцять почне засідати парламент. Я тепер добре знаю, що таке «офіційні» панічні чутки під час воєнних дій. Навіть читаючи рядок новин в інтернеті, відчуваєш, де більш правдива інформація, а де психічна атака на мозок і уяву.

Учора Андрій Майструк при мені набирав по телефону знайому в Севастополі. Вона розповідала, що в місті все спокійно, але по телевізору показують жахи. Потім я дзвонив Енверу Ізмайлову — моєму другові, кримському татарину і кращому джаз-гітаристу України. Як виявилося, він у Києві. Відразу захотів, щоб ми зустрілися цього вечора.