Читати книгу - "Ієрогліф кохання"

Дебільна, ідіотська ситуація!

Я ніколи не був ангелом, але щоб Христя мені наставила роги?

Блін!

Цей тупий китаєць, якого я мало не задушив, не дуже схожий на Христино-го коханця. А оцей америкос, чи хто він там? Уродіна рєдкая! Я теж на нього подумав, але, здається, він тут ні до чого, бо в нього є його зубата подружка. Значить, іще хтось, кого я не знаю? А може, це сама подружка?

Блін! Я щось гальмую: подружка не може бути, інакше я б не знайшов у Христининому смітнику тест на вагітність... Значить, є ще хтось.

Христя, блін, уперлася рогом. Не хоче зі мною розмовляти.

Дурепа! Кому вона потрібна, крім мене?

Але я не збираюся здаватись.

Ідея з екскурсією в гори йому відразу не сподобалася. Знаючи Христинину схильність потрапляти в катастрофічні ситуації і тягнути за собою у прірву всіх, хто її оточує, він не хотів ризикувати.

Проте Франсуа не міг відмовити Марі, перед якою останнім часом почував себе ніби кролик перед удавом. Ось що може зробити з тобою твоя зрада: вселити в тебе комплекс вини і залежність від людини, перед якою завинив.

Справу було зроблено: вони приїхали в національний парк, взяли квитки і рушили пішки до панорамного підйомника. Коли Франсуа побачив механічного монстра, який годину тягтиме їх угору, а потім іще годину спускатиме вниз, він відразу ж відчув: катастрофа їх не мине.

Кожне крісло підйомника — так званий «човник» — мало три місця, отже, їм треба було поділитися: 5 = 3 + 2, — однак вони ніяк не могли домовитися, хто з ким сідає: троє хлопців і двоє дівчат або інакше?

Крісла підйомника наблизилися до них, коли вони ще нічого не вирішили, тож унаслідок хаотичної метушні і штурханини у першому човнику опинилися Чен, Франсуа і Христя, а в наступному — Марі з Федором.

Коли вони оговталися, то зрозуміли: ситуація склалася не найкращим чином, адже Марі з Федором не могли без сторонньої допомоги навіть порозумітися між собою. Однак доля розподілила їх саме так, і вже нічого, принаймні протягом години, не можна було змінити.

Подорожні розібрали біноклі, призначені для споглядання несамовито красивих гірських пейзажів, і наступні сорок хвилин милувалися розкошами довкілля. Франсуа сидів у човнику посередині: з одного боку у нього сопіла Христя, а з іншого — зачаївся Чен. У цей момент Франсуа подумав, що, можливо, ідея Марі виїхати на природу не така вже й погана: природа заспокоює. На душі стало тихо і мирно.

Обернувшись назад, аби подивитися, що роблять Марі і Федір, він побачив, що обоє, замість роздивлятися пейзажі, спостерігають у біноклі за їхньою трійкою.

Франсуа всміхнувся і помахав їм рукою: це було дуже кумедно.

— Ти чого смієшся? — спитала Хрис-тя. її голос нагадував котяче муркотіння, і йому відразу захотілося погладити кішечку. Однак він не міг цього зробити: ззаду був пост спостереження, та й перед Ченом було якось незручно.

Він лише притулив свою ногу до її ноги і з насолодою відчув тепло її тіла.

І в цей момент...

І в цей момент вона чхнула...

Нічого страшного не сталося. Вона просто чхнула.

Проте «човник» хитнувся і підйомник зупинився.

Вона не вірила своїм очам: невже одне легеньке «апчхи» могло зупинити цю потужну машину?

Спершу вона себе заспокоювала тим, що це випадковість і за кілька секунд, максимум через кілька хвилин вони рушать далі. Мабуть, просто за збігом обставин саме в цю мить хтось унизу чи нагорі зашпортнувся під час посадки у підйомник чи висадки з нього і механізм зупинили на кілька секунд, аби не травмувати незграбного туриста.

Проте підйомник і не думав рухатися. У Христі зіпсувався настрій.

— Це не я, клянусь! — жалібно простогнала вона.

— Звичайно, не ти, — спробував заспокоїти її Франсуа і, трохи повагавшись, додав: — ...кохана.

Христя розквітла: о, заради цієї фрази варто було зупинити підйомник!

Вона тісніше підсунулася до Франсуа.

— Ти справді віриш мені?

— Звичайно, — прошепотів він таємниче і стиснув її коліно, намагаючись, щоб цього не помітив ні Кім Ір Сен, ні Марі з Федором у бінокль. —