Читати книгу - "Мисливці на мамонтів"

Мисливці занепали духом:

— Чаклун перешкоджає полюванню!

На довершення всього занедужала Каху. Це вже була справжня погибель. Якщо Куолу дужчий за Матір матерів, то де вже шукати захисту? Хворий Фао послав покликати дідів та мисливців.

— Погано! Куолу згубить усе стійбище,— говорив він.— Нехай мисливці одведуть йому наймолодших жінок.

Того ж дня ціле посольство — всі мисливці й жінки — пішло до Куолу з подарунками просити пощади. Куолу зловтішався: Чорнобурі визнали його владу! Він довго бундючився, гнав від себе, плював на подарунки, кидав на землю намисто. Нарешті змилувався: надів намисто й прийняв подарунки. Намисто йому сподобалося. Він усміхнувся, але, одразу ж схаменувшись, насупився й сказав:

— Прийду бенкетувати. Миритися будемо.

Мисливці три дні вибивалися з сил, поки вполювали сайгу і двох зубрят.

Куолу прийшов з усіма дружинами. Тепер він перша особа: що йому забагнеться, те й буде! Три дні жер м'ясо, знущався над усіма, бив дітей, збиткувався над мисливцями, ображав хвору Каху. На четвертий день наказав чоловікам іти й шукати втікачів. Дізнатися, де ховаються Канда і Балла, і негайно сповістити йому.

Пошуки були марні: мисливці поверталися ні з чим. Куолу шаленів і знову посилав шукати. Нарешті повернулися двоє і принесли важливу звістку.

У стійбищі Лісових Їжаків їм розповіли, що бачили людей на тому березі річки саме тоді, коли зникли Канда, Балла і Цакку зі своїми чоловіками. Люди йшли низьким берегом. їх було багато: п'ять пальців і два. Чотири мисливці і три жінки. Одна несла за спиною дитину. Простували туди, звідки тече Велика річка. Йшли надвечір, ховалися за кущі, певно, боялися, що їх побачать.

Вранці Їжаки перебралися на той берег. Хотіли довідатися, що за люди, але нічого не дізнались. Відтоді минуло багато днів. Місяць народився і вмер, знову народився і знову вмер. Так говорили їжаки.

Другого дня Куолу відібрав вісім найсильніших мисливців і вирушив на пошуки Канди і Баллу.

Каллі розповідав:

— Канда не боїться Куолу. Коли він схопив її біля вогнища, вона зірвала з нього ковпак і подряпала йому щоку. На стоянці він наказав прив'язати Канду до дерева. Коли Куолу підходить до неї, вона плює на нього й щирить зуби, як вовк. Куолу боїться її.

В цей час голосний сміх перервав розповідь Каллі. Ао весело стрибав на місці, плескав у долоні і, наче дитина, захлинався від радості:

— Канда! Канда! — вигукував він, і його ноги вибивали веселий танок.

Ніздря долонею затиснув йому рота й сердито зашипів:

— Мовчи! Почують!

— Канда не боїться! — сміявся Ао.— Вона їла серце хумми там, біля Великої криги.

— Всі їли! — додав Уа.— Куолу нічого нам не заподіє.

— І наша Мати матерів Ло сильніша за вашу Каху,— додав Вовча Ніздря.— Вона нам допоможе.

Каллі аж сяяв. Ао дістав статуетку Ло й поклав на землю. Всі Червоні Лисиці стали пошепки благати покровительку їхнього роду допомогти їм врятувати жінок.

— Тепер ходімо! —сказав Ніздря.

І всі шестеро почали спускатися з кручі.

В таборі всі спали; спали і вартові біля прив'язаних жінок. Із кущів тихо вийшов Каллі і наблизився до Куолу, який дрімав.

— Балла прийшла,— прошепотів він на вухо чаклунові.

Поміж двома кущами верболозу стояла й усміхалася Балла. Чаклун підвівся з землі й пішов до Балли. А вона, сміючись, відступала в кущі. Зненацька дужий удар по голові збив чаклуна з ніг. Це Уа вдарив його важким кийком. Куолу впав, але одразу ж підвівся. Він вихопив з-за паска кістяний ніж, схожий на веретено, і кинувся на юнака. Та в цю мить Ао і Вовча Ніздря з двох боків загнали в нього списи, і чаклун упав навзнак. Улла осторонь із жахом дивився на мовчазний поєдинок.

Що ж тепер буде? Відсохнуть руки у Вовчої Ніздрі, Уа, Каллі та Ао?

Ні! Руки не відсохли, і чаклунська сила нікого не вразила. Куолу був мертвий!

Каллі збудив Чорнобурих.

Все сталося так швидко, що ніхто нічого не чув. Улла і Ао кинулися розв'язувати полонянок. Балла схопила свого голодного Курру, який кілька годин висів у мішку на дереві.

Чорнобурі протирали очі. Вони спочатку нічого не могли втямити. А коли зрозуміли й побачили, що Куолу лежить і не дихає, почали кричати й сміятися. Всі раділи, немов з них звалилася кам'яна гора. Більше чаклун не мучитиме їх!

Вовча Ніздря наказав кидати у багаття сухі гілки.

Незабаром полум'я знялося високим снопом. Золоті іскри злітали вгору до самих верхівок ялин.

Чаклуна не можна було залишити, щоб він лежав, не можна ховати, як інших. За повір'ям, його тінь протягом року так само небезпечна, як і чаклун. Лише вогонь міг знешкодити його.

Коли вогнище розгорілось, Уа з Вовчою Ніздрею підняли чаклуна під руки й понесли до вогню. Тінь чаклуна тяглася за ним по траві. Вона була ще жива. Вона тріпотіла й ворушилася! Куолу жбурнули в саму середину багаття й закидали сухим хмизом.

Потім Каллі захоплено розповідав усім: він добре бачив, як тінь Куолу спалахнула, наче суха трава. Чаклун згорів разом зі своєю тінню.

Вітер підхопив дим і поніс його до Великої криги. Мисливці все кидали й кидали у вогонь гілки, а вогонь цілу ніч гоготів до верхівок ялин.

Коли зійшло сонце, від чаклуна лишився тільки попіл. Попіл кинули в річку, і вода понесла його вниз.

Червоні Лисиці і Чорнобурі довго сиділи навколо багаття.

Великий вапняковий камінь стримів із води. На тому камені стояв Тупу-Тупу з гарпуном. Він сам виточив із оленячого рога зубчате вістря гарпуна. Він