read-books.club » Сучасна проза » Усі вогні ­— вогонь 📚 - Українською

Читати книгу - "Усі вогні ­— вогонь"

214
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Усі вогні ­— вогонь" автора Хуліо Кортасар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 45
Перейти на сторінку:
думку, що видереться на зелену пляму, увійде голий у море в лагуні на півночі, ловитиме восьминогів разом з тамтешніми чоловіками, і вони спілкуватимуться на мигах і з допомогою посмішок. Коли вже зважився, все було просто: нічний потяг, перше судно, друге — старе й брудне, причал у Ріносі, нескінченні перемовини з капітаном фелюги, ніч на містку, задивившись на зорі, смак ганусівки та баранини, досвіток поміж островами. Щойно зазоріло, він зійшов на берег, і капітан відрекомендував Маріні якомусь старику, певно, тамтешньому патріархові. Клайос узяв його ліву руку й неквапно заговорив, пильно дивлячись йому в очі. До них наблизилися двоє молодиків, і Маріні здогадався, що то Клайосові сини. Капітан фелюги вичерпав свої знання англійської: двадцятеро жителів, восьминоги, риболовля, п’ять будиночків, італійський гість заплатить Клайосу за перебування.

Молодики засміялися, коли Клайос заговорив про драхми; Маріні, який устиг відчути приязнь до них, сміявся й собі, дивлячись, як над морем, не таким темним, як здавалося з літака, сходить уранішнє сонце; а ще оглядаючи бідну й чисту кімнату, глек із водою, вдихаючи запахи шавлії й вичиненої шкури.

Вони залишили його самого, й пішли вантажити фелюгу, а Маріні, зірвавши з себе дорожню одіж, напнув шорти й узув сандалії, а тоді пішов блукати островом. Ще нікого не було видно, сонце повільно вбиралося в силу, від кущів ішов тонкий, кислуватий аромат, що змішувався з йодистим подихом вітерцю. Була, мабуть, десята година, коли він дійшов до північного мису й упізнав більшість лагун. Маріні волів побути на самоті, хоча охоче скупався б і простягнувся на піщаному березі; острів заполонив його єство, Маріні відчував незбагненну спорідненість з ним, яку годі було вимислити. Сонце припікало шкіру, яку обдував вітер; Маріні оголився й стрибнув зі скелі в море; вода була холодною й підбадьорила його; він плив за течією до входу в якийсь грот, а тоді повернув назад у море, ліг на спину й забувся, прийнявши все у цю мить злагоди, що була й майбутнім. Він не мав жодного сумніву, що вже ніколи не покине цей острів, що в якийсь спосіб залишиться тут назавжди. Подумки воскресив образ брата, Феліси, їхні обличчя, коли вони дізнаються, що він житиме з риболовлі на самотньому скелястому острові. Маріні вже не думав про них, коли розвернувся й поплив до берега.

Сонце одразу висушило його, він спустився до будиночків, де дві жінки здивовано втупилися в нього, а тоді побігли й зачинилися у своїх оселях. Маріні вітально махнув рукою в порожнечу і спустився туди, де сохнули рибальські сітки. Один з Клайосових синів чекав на нього на березі, і Маріні, мовби запрошуючи, змахнув рукою в бік моря. Молодик, вагаючись, показав на свої полотняні штани й червону сорочку. А тоді побіг до одного з будиночків і повернувся майже голий; вони разом кинулися в уже теплувате, осяяне сонцем море. Була одинадцята година.

Сохнучи на піску, Йонас почав називати різні речі. «Калімера» — вимовив Маріні, і молодик аж зігнувся навпіл від сміху. Потім Маріні повторив нові фрази й пояснив Йонасові деякі італійські слова. Фелюга дедалі меншала на виднокраї; Маріні відчув, що тепер він справді самотній на острові, де не було нікого, крім Клайоса та його людей. Мине кілька днів, він заплатить за проживання й навчиться ловити рибу; одного дня, коли вони вже добре його знатимуть, Маріні скаже їм, що хоче залишитися й працювати разом з ними. Підвівшись, він простягнув руку Йонасові й повільно рушив у бік узгір’я. Маріні дерся вгору крутосхилом, насолоджуючись кожною зупинкою, обертаючись раз по раз, щоб побачити сітки на березі, силуети жінок, які жваво про щось розмовляли з Йонасом та Клайосом і, сміючись, крадькома позирали на нього. Коли добувся до зеленої плями, увійшов у світ, де пахощі чебрецю й шавлії складали єдину речовину з сонячним палом і морським бризом. Маріні глянув на годинник, а тоді нетерпляче зірвав його з руки й поклав до кишені шортів. Убити себе колишнього буде нелегко, але тут, на вершині, наснажений сонцем і простором, він відчув, що це можливо. Адже він був на Сіросі, хоча стільки разів сумнівався, що колись дістанеться сюди. Ліг горілиць серед розпеченого каміння, відчуваючи ребрами й хребтом його жар, і задивився в небо; здалеку до нього долинуло гудіння мотору.

Заплющив очі й сказав собі, що не дивитиметься на літак, не дасть собі заразитися найгіршим, що в ньому є, бо ж літак просто вчергове пролетить над островом. А проте в його заплющених очах постала Феліса, яка саме тепер роздавала таці з наїдками, постав його наступник, імовірно то був Джорджо або якийсь новачок, який доти працював на іншому рейсі, хтось, хто так само посміхатиметься, наливаючи пасажирам вино чи каву. Не в змозі опиратися минулому, він розплющив очі й випростався, і тієї самої миті майже над своєю головою узрів праве крило літака, який невідь чому хилився вбік: звук моторів змінився, й літак майже вертикально впав у море. Маріні швидко збіг крутосхилом, наражаючись на камені, роздерши руку об корч. Острів затуляв од нього місце падіння, але, не добігши до берега, він звернув убік і, як і передбачав, опинився на стежині, що від відноги узгір’я привела його на менший берег. Хвіст літака стирчав з води метрів за сто; довкола панувала цілковита тиша. Маріні кинувся у воду, усе ще сподіваючись, що літак спливе; але попереду видніли тільки шереги хвиль, і якась картонна коробка безладно погойдувалася неподалік місця падіння; аж раптом, коли вже, мабуть, не було сенсу плисти далі, на мить з води виткнулася рука, і Маріні розвернувся, щодуху поплив туди і вхопив за волосся чоловіка, який чіплявся за нього й хрипів, відчайдушно ковтаючи повітря. Намагаючись триматися на відстані від нього, Маріні поволі витягнув чоловіка на берег, узяв на руки тіло в білому костюмі й, поклавши на пісок, глянув на вкрите морською пінявою обличчя, на якому смерть уже залишила свій відбиток. На горлянці чоловіка зяяла величезна рана. Хіба могло зарадити йому штучне дихання, коли від кожного здригання рана мовби більшала: наче потворний рот, вона кликала Маріні, виривала його з тієї радості, яку він відчував упродовж кількох проведених на острові годин, захлинаючись, кричала йому щось таке, чого він уже не міг розчути. Стрімко прибігли Клайосові сини, а тоді жінки. Коли приспів Клайос, молодики стояли біля лежачого на піску потопельника, не розуміючи, як він спромігся

1 ... 27 28 29 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі вогні ­— вогонь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Усі вогні ­— вогонь"