Читати книгу - "Готель між двох світів"

Волоцюга. О ні, мої думки мене так засмучують, що навряд чи я втішуся вашою з ними згодою. У своїй перемозі я бачу вашу поразку…

Вони обмінюються усмішками. На кілька секунд між ними виникає глибока приязнь.

Айнштайн. Мушу вертати додому.

Волоцюга. Ви овдовіли[5], але додому не квапитесь — як і тоді, коли ще мали супутницю…

Айнштайн. Бідолашна Ельза…

Волоцюга. У вас були після неї жінки?

Айнштайн жестом показує, що зв’язки справді були.

Волоцюга. О, це вже щось!

Айнштайн. Чуттєві пригоди небезпечніші за війну: у бою можна загинути лише раз, а в коханні — багато разів. (Підходить до Волоцюги, щоби забрати торбину з листами.) Хочете, дам вам кілька листів? Допоможете бідолахам.

Волоцюга. Я не маю таких зв’язків — знаюся хіба з собаками, двома або трьома білками… Ну і, звичайно, із блошвою.

Айнштайн (мляво). Авжеж…

Утомлено відвертається, закидає наплічник за спину. Волоцюга співчутливо спостерігає за ним.

Волоцюга. Пане Айнштайне, не беріть усе так близько до серця! Ніхто не примушує вас тягнути на своїх плечах усе людство.

Айнштайн. На жаль, байдужість мені не властива. (З болем.) Світ зруйнують не ті, хто чинить зло, а ті, хто бездіяльно дивиться на це. Усі вони — на чолі з Рузвельтом. Їхні безжально складені руки страшніші за ті, які піднімаються, шануючи Гітлера.

Айнштайн виходить.

Якусь мить Волоцюга стоїть, замислившись, потім зиркає ліворуч.

До нього підходить агент у чорному пальті.

О’Ніл. Ну як? Ізнов облаяв Америку?

Волоцюга. Ні. Він обожнює ці місця. І хотів би, аби цим раєм насолодилось якомога більше людей.

О’Ніл. Кого ви маєте на увазі?

Волоцюга. Євреїв, яких переслідують у Європі.

О’Ніл (скривившись). Авжеж, ми в курсі.

Волоцюга. Він аж зі шкури рветься — так хоче їм допомогти. Міркує весь час про це, а не про свої рівняння.

О’Ніл. Даремно втрачає час… У справі будь-якого кандидата на імміграцію рекомендація Айнштайна матиме лише негативні наслідки.

Волоцюга. Але чому?!

О’Ніл. Бо ми знаємо, хто він такий.

Волоцюга. І що?

О’Ніл (витримує поважну паузу, спиняючи необачного Волоцюгу). Ви зробили те, що я наказав? Примусили його захищатися?

Волоцюга. Атож, я використав усі ваші доводи: соціалісти, які ухиляються від служби у війську, Америка, що має остерігатися більшовиків серед іммігрантів…

О’Ніл. А він?

Волоцюга. Уважно слухав мене.

О’Ніл. І що?

Волоцюга. Він просто слухав.

О’Ніл. Остерігається…

Волоцюга. Мене?

О’Ніл. Усіх. Це ж професійний брехун!

Пауза.

Волоцюга. Я вас розчарував? Поганий із мене шпигун… Зверніться до когось іншого.

О’Ніл. Хочете ухилитися від священного обов’язку кожного американця? Якби це почув ваш син, який загинув зі зброєю в руках…

Присоромлений Волоцюга схиляє голову.

О’Ніл. Вам здається, що ви втрачаєте з ним контакт?

Волоцюга. Ні. І це бентежить мене. Насправді, Айнштайн мені симпатичний, я навіть вірю йому…

О’Ніл. Тримайте себе в руках! Хоч він і знайшов тут притулок, та все ж ненавидить Америку! Просить надати йому громадянство, але ганьбить нас! Приховує недобрі наміри…

Волоцюга. Які наміри?

О’Ніл. Він хоче отруїти Штати. Заразити їх вірусом комунізму! Це зрадник на службі в червоних!

Волоцюга. Ви знаєте це напевно чи лише побоюєтеся цього?

О’Ніл. Ми ведемо розслідування, аби довести це.

Волоцюга. О, зрозуміло! То спочатку ви робите висновок, а потім збираєте аргументи — дивна якась логіка, їй-Богу!

О’Ніл. Та невже? То чому ж він так дбає про поселення тут своїх друзів? За їхнім показним єврейством приховується справжнє обличчя — більшовики!

Волоцюга. Це вже занадто… Відчепіться ж ви від мене! Дайте нарешті спокій!

О’Ніл. І мови не може бути! Наступні дні будуть найцікавішими. Прислухайтесь уважно: події примусять кролика вистрибнути з кущів!

О’Ніл починає відходити.

Волоцюга. Що вже сталося?

О’Ніл. Вранці Гітлер вдерся до Чехословаччини. Незабаром у Європі спалахне війна.

Захеканий переляканий Волоцюга підхоплюється, стривожений тим, що відбувається далеко на озері. Махає руками, ніби кличе когось.

Волоцюга. Гей, там! Але ж… цього не може бути… Егей!.. Та гаком же, гаком!.. Втрапите ж до води… Ну ж бо, тримайте його… о Господи!.. та тримайте ж!.. так, а тепер праворуч…

Раптом він скрикує.

Волоцюга. Дідько, він перевернувся! (Страшенно переляканий.) Ви вмієте плавати? (За мить, не дочекавшись відповіді.) Гей… пане Айнштайне! Ви вмієте плавати? Гей!

Застигає з виразом горя на обличчі.

Волоцюга. О ні — це, певно, поганий сон: він не рухається, він не відповідає… (Голосно вдалину.) Гей, ви поранені? Забилися? Егей!.. (До себе.) Джмелів слухає…

Наважується плисти на допомогу. Кладе торбину й виходить.

Голос Волоцюги (за сценою). Агов, та приходьте ж до тями! Пане Айнштайне, ви чуєте? Ви у воді. Якщо не дотягнемо до берега, годуватимете собою рибу. Пане Айнштайне, будь ласка… Трясця, я не дістаю до дна!