Читати книгу - "Листи Крутеня"

Він побачив не тільки їх. Він побачив Його. Ця тварина, цей покидьок, народжений у постелі, міг дивитися на Нього. Те, що для тебе тепер сліпучий, задушливий вогонь, для нього — холодне світло, сама чистота в образі Людини. Ти хотів би, якби міг, пояснити знемогу підопічного в Присутності цієї особи, його відразу до себе й повне усвідомлення своїх гріхів (так, Шашеню, повніше й чистіше усвідомлення, ніж навіть твоє) за аналогією з твоїми власними задушливими відчуттями, коли ти опиняєшся перед смертоносним духом, який дихає із самого серця Небес. Але все це дурниця. Страждання він не може відчувати, але вони візьмуть ті страждання і використають їх. Вони не проміняють їх ні на які земні радощі. Всі насолоди, пов'язані з почуттям, серцем чи розумом, якими ти колись спокушував його, навіть задоволення від самої чесноти, він сприймає тепер у порівнянні, але так, як напівнудотні принади міченої повії сприймає чоловік, який дізнався, що його кохана, яку він щиро любив усе своє життя і яку вважав загиблою, насправді живе і стоїть під його дверима. Він підготовлений до світу, де страждання й радощі мають безмежну вартість і де вся наша арифметика засмучує й викликає нудьгу. Ми знову стали перед непоясненим. Після прокляття за таких нікчемних спокусників, як ти, найбільше прокляття, кинуте на нас, — це неспрацьовування нашого Відділу Розвідки.

От якби тільки взнати, чим Він насправді займається. Ну що ж. Ці відомості самі по собі такі ненависні, однак вкрай необхідні, щоб мати силу. Часом я майже впадаю в розпач. Мене підтримує хіба наш Реалізм, наше відкинення (помимо спокус) всіх тих безглуздих дурниць, пустослів'я мусить врешті виграти. Тим часом я повинен з тобою порахуватися…

З любов’ю, чимраз більший і пожадливіший, твій дядько Крутень.

КРУТЕНЬ ПРОПОНУЄ ТОСТ

Введення

Мене часто просили продовжити написання «Листів Крутеня», але багато років мені дуже не хотілося це робити. Ніколи я не писав з таким піднесенням, ніколи не писав з меншою радістю. Легкість, яка, звичайно, викликана тим, що принцип диявольських листів, якщо вже ти їх придумав, діють самі по собі, як ліліпути і велетні у Свіфта, або медична і етична філософія «Едгіна», або чудодійний камінь у Анстея. Дай йому волю — і пиши хоч тисячу сторінок. Налаштувати розум на диявольський лад легко, але неприємно, зрештою, задоволення від цього триває недовго. Від напруження в мене ніби перехоплює дух. Світ, в який я себе заганяв, промовляючи устами диявола, був трухлявим, висохлим, безводним, скрегітливим, там не залишилось ні краплини радості, свіжості, краси. Я ледве не задихнувся, поки закінчив книгу, а якщо б написав далі, задушив би читачів.

Крім того, мене дратувало, що моя книга така, а не інша, хоч «іншу» ніхто не зміг би написати. Поради диявола-керівника дияволу-спокуснику треба було б урівноважити порадами архангела ангелу. Без цього картина людського життя трохи викривлена. Але навіть якщо б хтось набагато талановитіший від мене осягнув ці висоти, які б слова він знайшов, який стиль запропонував би? Адже відомо, що зміст і стиль невіддільні. Лише поради тут недостатньо, кожне слово повинне духмяніти райськими пахощами. Але тепер не дозволяють писати, як Треєрн, навіть якщо б і ви могли, — сучасна проза «багатофункціональна» і тому втратила половину своїх функцій (Чесно кажучи, «ідеал стилю» передбачає не тільки «форму», але й «зміст»).

Йшли роки, неприємні почуття забувалися, і я частіше думав про різні речі, про які треба було б сказати від імені диявола. «Листів» я твердо вирішив більше не писати, і в моїй голові крутилося щось на зразок лекції чи бесіди. Я то забував її, то згадував, як раптом «Сатердей івнінг пост» попросила-щось для себе, — і пістолет вистрілив.

К. С. Л.

Тост

Пекло. Випускний бенкет дияволів-спокусників. Ректор училища, д-р Підлий, запропонував випити за здоров'я гостей. Крутень, почесний гість, встав, щоб проголосити тост у відповідь.

«Ваше неподобство і ви, недобродійне панство! Стало вже традицією на таких бенкетах звертатися перш за все до тих, хто щойно закінчив курс і невдовзі розпочне роботу спокусника. Цьому звичаю з охотою підкоряюся і я. Пам'ятаю, з яким трепетом очікував я свого першого призначення, маю надію — ні, я впевнений — що кожен з вас трохи хвилюється сьогодні. Шлях відкритий! Пекло вам у поміч! Ми чекаємо від вас багато. А якщо не дочекаємось, самі знаєте, що буде.

Я зовсім не хотів би пригасити той корисний, здоровий страх, той настирливий жах, який тільки підстьобує вас. Часто ви будете заздрити людям, які все ж таки забуваються у сні! Проте, я все ж таки підбадьорю вас, охарактеризувавши сьогоднішню ситуацію.

Наш вельмиганебний ректор у своєму слові наче б просив пробачення за вбогість запропонованих страв. Звичайно, це не його вина, але неможливо заперечити, що душі, чиїми муками ми живимося, — найнижчої якості. Мистецтво кращих наших кухарів не в змозі надати їм хоч трішки пристойний смак.

Де Генріх VIII, де Фарината, в крайньому разі хоч би Гітлер? Тут було чим поживитися, було що шматувати. Яка злоба, яка жорстокість, який егоїзм — не гірше наших! А як відбивались! Вогнем припікало…

А що ж ми бачимо тепер? Ось їли ми мера-хабарника. Не знаю, як ви, але особисто я не виявив тієї звірячої, жагучої пожадливості, яка надає смак ділкам минулого століття. Я переконаний, що це — дріб'язковий чоловік, який нерозумно жартував, коли брав гроші, і нерозумно викривав нечесність, коли говорив промови, і тихо сповзав сюди, до нас, не зауважуючи цього, — і все це тому, що «всі беруть». Були тут і тушковані коханці. Ну скажіть мені, де в цій тепленькій лемішці палка, шалена, буйна жага? Як на мене — це дурні без статі, які потрапили в чужу постіль; надивившись реклам, боячись звинувачень у старомодності, доказували комусь, що вони «нормальні», чи просто від нічого робити. Кажучи правду, мене, після Месаліни і Казанова ледве не вирвало. Профсоюзний лідер. під жовтим соусом — трохи краще, все-таки він приніс немало бід. Як-не-як з його вини насувалася тиранія — але яка користь з цього? Він майже не замислювався над цими важливими цілями. Він жив не ними. Партійна лінія, власний авторитет, а головне — рутина,