Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

439] Грізно гукнув Аполлон дальносяжний тоді Діомеду:

440] «Опам'ятайся й тікай! І рівнятися, сину Тідеїв,

441] З нами, богами, не смій. Ніколи-бо рівні не будуть

442] Плем'я безсмертних богів і людей племена земнородні».

443] Мовив він так, і подавсь тоді трохи назад син Тідеїв,

444] Щоб не накликати все ж дальнострільного гнів Аполлона.

445] А Аполлон, з сум'яття бойового схопивши Енея,

446] В храм свій поклав, що збудований був на священнім Пергамі.

447] Тут, в цій святині великій, Лето й Артеміда-лучниця

448] Рани загоїли й славну потужність вернули Енею.

449] Постать примарну тим часом створив Аполлон срібнолукий,

450] Схожу цілком на Енея, в такому ж озброєнні навіть.

451] Круг тої постаті бились трояни й божисті ахеї

452] І один одному перед грудьми шкіряні розбивали

453] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.

454] Феб-Аполлон до Арея, до буйного бога звернувся:

455] «Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,

456] Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати

457] Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?

458] Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап'ясті,

459] Потім уже й на мене він кинувсь, на бега подібний».

460] Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.

461] Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,

462] Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,

463] Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:

464] «Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!

465] Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?

466] Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?

467] Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, -

468] Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.

469] Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!»

470] Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.

471] Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:

472] «Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?

473] Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто

474] Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.

475] Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.

476] Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.

477] Ми ж тут і далі б'ємось, хоч ми лиш союзники ваші.

478] Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,

479] З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.

480] Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,

481] Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.

482] Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий

483] З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,

484] Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.

485] Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш

486] Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.

487] Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,

488] В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.

489] Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!

490] Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,

491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,

492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти».

493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.

494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю

495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,

496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.

497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,

498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.

499] Як на священнім току одвівається вітром полова

500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра

501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,

502] Й все навкруги від полови біліє, - отак і ахеї

503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними

504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,

505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.

506] Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі

507] Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,

508] Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління

509] Феба, з мечем золотим, Аполлона - будити в троянах

510] Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна

511] Далі відціль - пішла-бо данаям вона помагати.

512] А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму

513] Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.

514] От серед друзів з'явився Еней, і всі дуже зраділи,

515] Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,

516] Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,

517] Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,

518] Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.

519] В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом

520] Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже

521] Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.

522] Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,

523] Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає

524] їх непорушно, допоки покоїться сила Борея

525] Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом -

526] І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.

527] Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.

528] Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:

529] «Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!

530] Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.

531] З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.

532] Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку».

533] Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,

534] Деїкоонта, друга великого духом Енея.

535] Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,

536] Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.

537] Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.

538] Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,

539] В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.

540] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

541] В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,

542] Двох Діоклея хоробрих синів - Орсілоха й Кретона.

543] В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;

544] Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,

545] Що свої води несе по розлогій країні