Читати книгу - "Вечірні розмови на острові"

Кеаве не знав, чому віддати перевагу: чи тильній терасі будинку, звідки можна було милуватися плодовими деревами й квітниками і де повівав з гір легенький вітерець, чи балконові на фасаді, де можна було вдихати свіжий морський вітер і дивитися вниз на те, як «Ковчег» приблизно раз на тиждень прямує з Гукени[29] до горбів Пеле або шхуни, навантажені деревом, айвою й бананами, борознять прибережні води.

Оглянувши все, Кеаве і Лопака посідали на тильній терасі.

— Я просто не маю слів, — сказав Кеаве. — Це навіть краще, ніж я мріяв, і я так задоволений, аж мені наморочиться в голові.

— Мене бентежить одне, — сказав Лопака. — Все це могло статися й саме собою, і, може, чорт у пляшці тут зовсім ні до чого. Якщо я куплю пляшку, а потім виявиться, що ніхто не дає мені ніякої шхуни, то вийде, що я сунув голову в пекло зовсім задарма. Я дав тобі слово, це правда, але, по-моєму, ти повинен мені пособити: зробити для мене ще одну пробу.

— Але ж я заприсягся не приймати від пляшки більше ніяких дарунків. І так я вже загруз по шию.

— Та я думаю зовсім не про дари, — відказав Лопака. — Мені б тільки подивитись на чорта. Від цього ж тобі ніякого пожитку, отож і сумління твоє буде чисте. Просто, якщо я хоч разок на нього гляну, у мене буде більше віри в це діло. То зроби мені дружню послугу, — дай подивитись на чорта. А тоді я тут-таки куплю в тебе пляшку — бачиш, гроші в мене напоготові.

— Я тільки ось чого остерігаюся, — сказав Кеаве. — Чорт, може, аж надто страшний на вигляд, і ти як разок на нього глянеш, так і передумаєш купувати пляшку.

— Моє слово тверде, — відмовив Лопака. — Дивись, я вже й гроші приготував.

_ Ну, нехай, — сказав Кеаве. — Мені й самому цікаво подивитися. Гаразд, дозвольте нам подивитися на вас один раз, пане чорте!

І тільки він це сказав, як чорт визирнув з пляшки і моторно, наче ящірка, шаснув у неї назад. А Кеаве з Лопакою так і скам'яніли. Уже споночіло, а вони все ніяк не могли отямитися й повернути собі дар мови. Та ось нарешті Лопака підсунув до приятеля гроші й узяв пляшку.

— Я людина чесна, — мовив він, — і мушу свого слова додержати, а то б я не торкнувся цієї пляшки й мізинцем ноги. Ну, гаразд, хай тільки в мене буде шхуна та трохи грошей у кишені, і я зразу ж позбудуся цього чортяки. Бо, сказати правду, дуже мені прикро стало, коли я його побачив.

— Лопако, — сказав Кеаве, — коли можеш, не думай про мене надто погано. Я знаю, що саме ніч і дорога сюди погана, і о такій пізній порі негоже їхати повз гробниці, але, їй-Богу, після того, як я побачив його гидкий писок, я не можу ні їсти, ні спати, ні молитися, поки ця пляшка тут. Я дам тобі ліхтар, дам кошик, щоб сховати в нього пляшку, і будь-яку картину, і будь-яку найгарнішу річ, що припаде тобі до вподоби в моєму домі, але тільки їдь звідси швидше й переночуй у Гукені в Кахіну.

— Кеаве, — сказав Лопака, — будь-хто на моєму місці дуже б на тебе образився. Адже я повівся з тобою, як вірний друг, — дотримав слова й купив пляшку. А тут і ніч уже надворі й темрява, а дорога повз гробниці стокрот страшніша для людини з таким гріхом на сумлінні і з такою пляшкою під пахвою. Але ж мене самого такий страх бере, що я не можу тебе винуватити. Отож іду я від тебе і молю Господа, щоб ти був щасливий У своєму домі, а мені пощастило з моєю шхуною і щоб обидва ми, дійшовши до кінця наших днів, попали в рай усупереч усім чортам і пляшкам.

І, сказавши так, Лопака почвалував з гори, а Кеаве стояв у себе на балконі, слухав, як цокотять підкови, і дивився, як миготить вогник ліхтаря під скелею, де спочиває прах стародавніх царів. Стоячи так, він тремтів, як лист, і, склавши долоні, підносив хвалу Господові за те, що той позбавив його такої страшної напасті.

Але зайнявся день, сонячний та ясний, і Кеаве, захоплюючися новим будинком, забув про свої страхи. Минали дні за днями, і Кеаве жив у новій оселі й радів безперестану. Тильна тераса будинку стала його улюбленим місцем; тут він їв, і пив, і збував увесь свій час: читав гонолулські газети і довідувався з них про різні події, а коли до нього хтось приїздив, та водив гостей по кімнатах і показував картини. І чутки про його! будинок поширилися далеко, і всі мешканці Кони стали називати його дім Ка-Гале-Нуї, що означає «Славетний дім», а часом називали ще «Осяйний дім», бо Кеаве тримав слугу китайця; який цілісінький день витирав порох і наводив на все блиск; і гарні дрібнички, і картини, і шибки у вікнах, і позолота — все сяяло яскраво, як вранішні промені. І Кеаве, походжаючи своїми покоями, мимохіть починав співати, так повнилося радістю його серце. А коли повз його будинок пропливали судна, він піднімав прапор на своїй щоглі,

Так минав час, і от якось Кеаве подався не далеко, не близько, а до Каїлуа[30] відвідати декого з друзів. Там його добряче почастували, але вранці він як устав, то зразу рушив назад І гнав чимдуж коня, — так йому кортіло знову побачити свій чудовий будинок. А було це, між іншим, напередодні тієї ночі, коли, за стародавнім переказом, душі предків виходять із могил і блукають берегами Кони, і Кеаве, вже колись мавши справу з чортом, зовсім не хотів потрапити тепер до гурту мерців.

Скаче він, уже проминув Гонаунау, і раптом бачить: далеко попереду в морі, біля самого берега, купається якась жінка. Здалося йому, що це молода гарна дівчина, — але більше він не тримав її в думці. Скаче далі, а в повітрі промайнула біла сорочка, потім — червона спідниця-голоку: це дівчина вдягалася, виходячи з води. Коли ж він порівнявся з нею, вона вже вбралася і стояла у своїй червоній спідниці біля самої дороги, освіжена купанням, і очі її променилися добротою. І тут Кеаве, як тільки глянув на дівчину, відразу натягнув поводи.

— Думав я, що всіх знаю в цих краях, — сказав Кеаве. — Чого ж я не знаю тебе, як це так?

— Я Кокуа, дочка Кіано, — відповіла дівчина, — і щойно вернулася додому