Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Такими неустанних настанов словами всіх звичайно діток наших навчаємо, таке буйній їхній молодості виховання даємо. Та підступне їхнє серце і трохи тим зворушитись не хоче.

Така є звичайна до всіх загалом наука. Окремо ж до кожного стану день і ніч напоминання чинимо.

— Ви, княжата і вельможі, божим

иаука^до зверхішків СуД0М повірених нам підданих судіте,

остерігаючись того, аби тим же судом самі осуджені не були. Не накладайте на них великої данини, відаючи, що і вам пан ваш увесь борг одпустив і чинш за вас заплатив. А коли що-небудь у скритості чините, то не мовте: «Хто ж нас бачить?»,— бо отець ваш на небі, той усе бачить і все, що хоче, чинить.

— Ви, архієреї й ієреї, пастирі

звЕгани^мїдутовниі ® Учителі 0ВДЦЬ розумного стада

Христового! Стійте, не хитаючись в дарованій вам од бога вірі, дбайте з пильністю про довірених вам овечок. Мужньо опирайтеся тим, котрі правду бурити силкуються. Неспокійних карайте, потішайте лякливих, неуків навчайте, свавільних і непокірних стримуйте і гамуйте, немічних оздоровляйте, супротивних картайте.

— Будьте прикладом вірним у мові, у спілкуванні, у любові, у вірі, у чистоті. Пильнуйте читання, напучування, науки. Проповідуйте слово, наполягайте в час і без часу, карайте, лайте, просіть з усією терпеливістю і наукою, бороніть безсилих, а непорядних виправляйте. Ви ж бо єсте сіллю землі і світлістю світу.

— Вас настановив дух святий, аби ви пасли стадо Христове, котре той набув кров’ю своєю. Будьте ж, отож, без вади, тверезими, розумними, поштивими, чистими, гостинними, до навчання здібними, не пропойцями, не забіяками, а скромними, не сварливими, не хтивими, в домі своєму порядними.

— Ви ж бо єсте сліпим око, кульгавим нога, рука поводиря тим, що потребують.

— Ви ж бо єсте сторожі при дверях і ключники царства небесного.

— Вашим рукам зв’язувати і розв’язувати силу довірено. Ви ж бо єсте ієреї бога найвищого, себе і інших посвячувати дар маючи.

— Отож з пильністю чуйтесь, аби, недбальства сліпотою і сном ледарства опановані, і самих себе, і довірених вам.

у бездонну прірву ввергнувши, вічним пекельного болота смородом не опоганили, бо всіх їх невинна кров із рук ваших буде ридати [звучати реквіємом].

А до посполитого люду тими словами

НАУКА ЦЕРКВИ СХІДНО! нят,ЧЄННЯ І HflVKV ЧИНІМП'

до посполитого ЛЮДУ напУчення і науку чинімо.

— Всяку душу вищим силам нехай буде піддано. Бо зверхники не суть пострахом доброму вчинкові, а тільки злому. Як хочеш не боятися зверхництва, чини добре і будеш мати честь од нього, бо ж той є служебником божим на твоє добро. А будеш зле чинити — бійся, бо не дарма меч носить.

— Оддавайте, отож, усім те, що повинні, що боже — богу, а що цесареве — цесарю. Кому дань — тому дань, кому мито — тому мито, кому страх — тому страх, кому честь — тому честь. Нічого нікому не будете винні, тільки аби-сьте обопільно шанувались. У всьому зверхникам своїм подобайтесь, не обмовляйте, не ошукуйте, а в усіх справах добру вірність виявляйте.

— Зверхникам вашим духовним, котрі, на Христовім престолі сівши, тому ж вас, що й Христос, учать, будьте по-слушні, бо вони дбають, звіт про вас дати маючи, аби ви те чинили з радістю, а не зітхали. Знайте і шануйте їх якнайбільше, люблячи за їхню роботу. Бо ж то є воля божа, аби-сьте, добре чинячи, заткнули губу невігластву людей немудрих. Як вільні, але маючи волю заслоною злу, і, як слуги божі, усіх шануйте. Братство любіть, бога бійтесь, королеві честь віддавайте. Слуги, будьте піддані панам у всілякій боязні, не тільки добрим і скромним, але і прикрим. Бо й то є милість божа, якщо хто задля сумління божого зазнає жалю, терплячи безвинно. Бо ж що за хвала, якщо, согрішаючи і винними будучи, терпите? А от якщо, добре чинячи, переслідування терпеливо зносите, ото є заслуга у бога. Адже ж на те і покликані єсте. Бо ж і Христос терпів для нас, даючи вам приклад, аби-сьте ішли по слідах його. Той гріха не вчинив, ані знайдено помилки в устах його.

Такі загальні і постійні наші до синів науки і напоминання, із яких ясно кожний побачити може, що ми, родичі, як при-родження правом до злого потомству нашому причиною не були, так і навчання та доброго виховання не занедбуючи, до того приводу не давали. Бо ж ми і всіх загалом, не зважаючи на особи, і кожного зокрема, без жодного підхлібства, картаємо, напоминаємо і навчаємо.

Але, як бачимо, вони позатикали вуха свої, аби не чути голосу нашого.

Кого ж те більше доймає? Кому те більшого болю додає? Кого дошкульніше мучить? І кому небезпечніше життя готує?

Я змучена, я мізерна і од усіх матерів нещасливіша. Бо куди не обернуся, всюди синів моїх на зради собі знаходжу. Тут бездонні ями копають, там дротяні сіті закидають. Звідти ядовиті жала випускають, а звідси смертельні отрути виливають. Одні явні, інші таємні, декотрі підхлібством, а декотрі погрозою, усі, однак, одностайно на життя моє важать, усім одна мати в ненависті.

Чи ж маю боятися? Чи ж маю лякатися? Аж ніяк! Ось стою! Хай прийде хто і нагостреним залізом зомліле серце моє вразить! Хай приступить і зболіле лоно матері своєї розітне! Нехай терзає тіло згорьованої неньки. Ліпша-бо смерть над життя мізерне, і миліше мені раз нагло вмерти, аніж з нечестивості синів своїх щодня скорботно вмирати.

Ой, леле, оплаканому моєму життю! Біда незносним тіла мого болістям! Та щоб плюгаву студню, з котрої заразна та синів моїх зловмисність виплинула, знайти, горе на хвилю погамувати мені годиться, аби перед часом у запалі гніву, поки повної певності не набуду, прокляття на них не вирекла.

А в тому, що ані природження, ані виховання родичів не є того причиною, то в цьому вже переконалася.

Мушу ствердити, що їх самих у дот-

є причиноюзла риманні вказаної вітцем дороги нікчемне недбальство і розпуснии непослух подаваному в материнській науці повелінню, а не що інше, спричинили душевну разом з тілесною згни-лість, із-за якої ані душа до послуху не здатна, ані тіло до виконання обов’язків не вільне. Бо, чуючи, не чути — є згниття душевне, а чуючи, не сповняти ■— тілесне. Із-за недбальства в послусі виникла апатія в навчанні, з того розбухла непокора, а з неї розлилося ледарство. Те причиною стало мерзенного недбальства. З того