read-books.club » Фантастика » Хлопець із пекла 📚 - Українською

Читати книгу - "Хлопець із пекла"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хлопець із пекла" автора Аркадій Натанович Стругацький. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29
Перейти на сторінку:
титулом.

Помилки тут великої, звісно, нема, тільки поважати вас не будуть. Це не фронтовик, скажуть, це тиловий пацюк у формі фронтовика. І обсмалене обличчя вам не допоможе. Хіба мало де люди обгорають…

І пішов. Сів біля віконця, рученьки на колінах склав — добре мені так, спокійно, наче я велику справу зробив. Сиджу, перебираю у голові, як усе це було. Як Корній спочатку лиш очима лупав, а потім підібрався увесь, кожне моє слово ловив, витягши шию, а в цього фальшивого бронемайстра навіть пащека роззявилась від уваги… Та, звісно, я не довго так себе тішив, бо дуже скоро мені сяйнула думка, що насправді вийшла якась дурня, вийшло, що вони засилають до нас шпигуна, а я їм у цьому допомагаю. Консультую, значить. Як останній куплений покидьок. Зрадів, дурило! Викрив! Узяли б його там, поставили б до стінки, і справі кінець… Якій справі? Отут усе й починається. Адже Корній теж у нас сидів, і, мабуть, не один рік. Залишився цілим. А міг би й не залишитися. Що ж, добре це було б, га? Корній же. Я вже не кажу про те, що гнили би мої кістки зараз у джунглях… Ні-і, це все не так уже й просто. Та я чого ж завівся? Мене цей Дракон завів. Мені ж на нього дивитися бридко було. Раніше, будьте певні, від такого не нудило, раніше впав би я перед ним на коліна, перед хоробрим братом, чоботи б йому чистив з гордістю, а потім похвалявся б… Знаєш, кому я чоботи чистив? Старшому бронемайстрові! Зі шнуром!.. Ні-ні, обмізкувати треба, обмізкувати…

Сидів я аж до самих сутінків і все мізкував, а потім прийшов Корній, руку мені на плече поклав, достоту як тому… Данґові.

— Ну, — каже, — друзяко, дякую тобі. Я так і відчував, що ти що-небудь помітиш. Розумієш, ми його у великому поспіху готували… Одного чоловіка треба врятувати. Великого вашого науковця. Є підозра, що він переховується на західному березі озера Заґґута, а там зараз окопалася бронечастина, й нікому туди проходу нема. Тільки своїх приймають. Тож вважай, що ти сьогодні двох людей врятував. Двох хороших людей. Одного вашого й одного нашого.

Гаразд. Багато він мені ще всякого наговорив. Достоту медом по серцю. Я вже й не знав, куди очі подіти, бо коли я їх, значить, консультував, у мене, справді, і в думках не було кого-небудь рятувати. Просто від зловтіхи в мене все це вийшло.

— Коли ж він відбуває? — питаю. Просто так запитав — потік Корнієвого красномовства трішки пригальмувати.

— Вранці, — відповідає. — О п’ятій ранку.

І тут до мене дійшло. Еге, думаю. От і дочекався.

— Звідси? — питаю. Вже не просто так.

— Так, — відповідає він. — 3 цієї галявини.

Так.

— Угу, — кажу. — Треба було би його провести, подивитися наостанок. Може, ще що помічу…

Корній засміявся, знову поплескав мене по плечу.

— Як хочеш, — каже. — Але краще б тобі поспати. Ти щось останнім часом зовсім від режиму відбився. Ходімо вечеряти, і лягай-но ти спати.

Ну, пішли ми вечеряти. За вечерею Корній був веселий, давненько я його таким не бачив. Розповідав різні смішні історії з тих часів, коли працював він у нас у столиці кур’єром в одному банку, як його гангстери вербували і що з цього вийшло. Запитав він у мене, де Драмба, чому його не видно останніми днями. Я йому чесно сказав, що Драмба в мене будує укріпрайон біля ставів.

— Укріпрайон — це добре, — каже він серйозно. — Отож, у крайньому випадку буде де відсидітись. Стривай, я звільнюся, ми ще справжню військову гру влаштуємо, однаково хлопців треба буде тренувати…

Ну, побалакали ми про муштру, про маневри; а я дивлюсь, який він лагідний і привітний, а сам думаю: попросити його ще раз, чи що? Добром. Відпусти мене, мовляв, додому, га? Ні, не відпустить. Він мене доти не відпустить, поки остаточно не переконається, що я безпечний. А як його переконати, що я вже безпечний, коли я й сам не знаю цього?..

Розійшлися ми. Він побажав мені на добраніч, і пішов я до себе. Спати я, звісно, не став. Так, приліг трішки, подрімав упівока. А о третій годині вже піднявся, почав готуватися. Готувався я так, як у жоден пошук ніколи ще не готувався. Життя моє мало визначитися цього ранку, хлопці та дівчатка. О четвертій годині я вже був у саду й сидів у засідці. Час, як завжди в таких випадках, ледве повз. Та я був цілком спокійний. Ніякого мандражу, нічого. Я просто знав, що мушу виграти цю гру і що інакше бути просто не може. А час… Що ж, повільно там чи швидко, а він кінець кінцем завжди минає.

Рівно о п’ятій, щойно випала роса, залунало в мене над самим вухом знайоме хрипке нявкання, вдарило по кущах гарячим вітром, запалав над галявиною перший вогонь, і от — він уже стоїть. Поруч.

Так близько я ще його ніколи не бачив. Величезний, теплий, живий, і боки в нього, виявляється, ніби навіть шерстю вкриті і помітно ворушаться, пульсують, дихають… Кат його знає, що за машина. Не буває таких машин.

Я змінив позицію, щоби бути якнайближче до доріжки. Дивлюся — ідуть. Спереду мій Блакитний Дракон, шнурок у нього теліпається як належить, у руці — стек, це вони добре додумались: бо ж у них якщо шнурок заслужив, то обов’язково і стек, я й сам про це забув. У порядку мій Дракон. Корній крокує за ним слідом, і обидва вони мовчать — мабуть, усе вже сказано, лишається тільки руки потиснути або, як у них тут заведено, обнятися і благословити на дорогу.

Я зачекав, поки вони підійшли до «привида» впритул, чвакнув, розкриваючись, люк, — і тут я вийшов з кущів і наставив на них свою машинку.

— Стояти ані руш!

Вони разом повернулися до мене і завмерли. Я стояв на півзігнутих, припіднявши дуло автомата, — це на той випадок, якщо хто-небудь з них раптом стрибне на мене через усі десять метрів, які нас розмежовують, і тоді я зустріну його в повітрі.

— Я хочу додому, Корнію, — сказав я. — І ви мене зараз туди заберете. Без усяких там розмов та всіляких зволікань…

У світанкових сутінках обличчя їхні були дуже спокійні, і нічого не було на них, крім уваги та очікування, що я їм ще скажу. І краєм свідомості я відзначив, що Корній залишився Корнієм, а Блакитний Дракон не скинув маску, залишився Блакитним Драконом, і обидва вони були небезпечні. Ох, які небезпечні!

— Або

1 ... 28 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хлопець із пекла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хлопець із пекла"