Читати книгу - "Переспівниця"

— Так, — мовив Піта і подивися в камеру, просто мені в очі. — Не дозволяй себе дурити, Катніс. Думай своєю головою. Тебе перетворили на зброю, яка може знищити людство. Якщо маєш бодай якийсь вплив, візьми ситуацію під контроль. Зупини війну, поки ще не запізно. Запитай себе, чи справді ти довіряєш людям, із якими співпрацюєш. Чи знаєш, що відбувається насправді... Якщо ні — дізнайся.

Чорний екран. Герб Панему. Кінець.

Фіней натиснув кнопку на пульті й вимкнув телевізор. За хвилину сюди збіжаться всі, щоб обговорити і стан Піти, і його слова. І мені знову доведеться відбиватися від нападок. Але правда в тому, що я таки не довіряю ані повстанцям, ані Плутархові, ані Коїн. Я не певна, що мені розповідають усю правду. І не зможу це приховати. З коридору долинув тупіт ніг.

Фіней схопив мене за руку.

— Ми не бачили інтерв’ю.

— Що? — вигукнула я.

— Ми не бачили Піти. Тільки агітку з Округу 8. І зразу вимкнули телевізор, бо ти дуже засмутилася через смерть поранених. Зрозуміла? — запитав він. Я кивнула. — Доїдай свій обід.

Я взяла себе в руки, і коли Фульвія з Плутархом увійшли до кімнати, мій рот був набитий хлібом і капустою. Фіней торохтів, як гарно і впевнено Гейл виступав на камеру. Ми привітали всіх з успішним роликом і запевнили, що він був неймовірно реалістичний, а тоді перевели розмову на інше. Плутарх і Фульвія, здається, розслабилися. Вони нам повірили.

Ніхто й словом не обмовився про Піту.

Розділ 9

Після того, як мені наснилося кілька кошмарів, я облишила спроби заснути — просто лежала нерухомо і вдавала, ніби сплю, щоразу, коли до кімнати хтось зазирав, аби перевірити мій стан. Уранці мене виписали з лікарні, звелівши не перевантажуватися. Кресида попросила мене записати кілька рядків для нової агітки про Переспівницю. За обідом я очікувала, що хтось заведе розмову про Піту, однак усі мовчали. Але ж ми з Фінеєм не єдині бачили інтерв’ю!

Далі за розкладом у мене було тренування, а в Гейла — зустріч із Біпером в арсеналі, тому мені дозволили взяти з собою в ліс Фінея. Ми трохи поблукали, а тоді заховали свої комунікатори під кущем. Відійшовши на безпечну відстань, ми всілися на землю й почали обговорювати Пітин виступ.

— Я ще не чув жодного слова про інтерв’ю. Тобі хтось бодай щось казав? — запитав Фіней. Я похитала головою. Він помовчав, а тоді запитав: — Навіть Гейл?

Я намагалася переконати себе в тому, що Гейлу нічого не відомо про Пітине послання, але інтуїція підказувала, що це не так.

— Можливо, він чекає нагоди, щоб розповісти тобі все віч-на-віч.

— Можливо, — мовила я.

Ми мовчали так довго, що до нас забрів олень. Я прикінчила його одним пострілом, а Фіней дотягнув його до паркана.

На вечерю нам подали тушковану оленину. Після вечері Гейл провів мене до кімнати «Е». Коли я запитала його, що сталося новенького, поки я лежала в лікарні, він і словом не обмовився про Піту. Тільки-но мама з сестрою заснули, я тихенько витягнула з шухляди перлину і провела ще одну безсонну ніч, намагаючись розшифрувати Пітине повідомлення. «Запитай себе, чи справді ти довіряєш людям, із якими співпрацюєш. Чи знаєш, що відбувається насправді... Якщо ні — дізнайся». Дізнайся. Що дізнатися? Від кого? І як може Піта знати щось, окрім того, що йому кажуть у Капітолії? Це пастка. Щоб обдурити мене. Але якщо Плутарх знає, що це обман, тоді чому не розповість усього мені? Чому нам із Фінеєм ніхто нічого не каже?

Однак найбільше я хвилювалася за Піту. Що з ним зробили? І що роблять із ним просто зараз? Звісно, Снігоу не купився на історію про те, що ми з Пітою нічого не знали про повстання. І його підозри посилилися, особливо тепер, коли я згодилася на роль Переспівниці. Піта міг тільки здогадуватися про тактику повстанців, тому, щоб задовольнити своїх катів, можливо, щось вигадував. Але в разі викриття за брехню суворо карають... Мабуть, Піта вважає, що я його зрадила. В першому інтерв’ю він намагався мене захистити не тільки від Капітолія, але й від повстанців, а що зробила я? Не лише не захистила його, а накликала на нього ще більшу небезпеку.

Прийшов ранок; я піднесла руку до стіни та глянула на свій розклад: одразу ж по сніданку я повинна з’явитись у студії. Запихаючись у їдальні гарячою кашею, молоком і бурячковим пюре, я помітила на Гейловому зап’ясті комунікатор.

— Коли ви отримали його назад, солдате Готорн? — запитала я.

— Вчора. Керівництво вирішило, якщо на полі бою я буду з тобою, то комунікатор може стати допоміжним засобом зв’язку, — мовив Гейл.

Ніхто й не подумав про те, щоб запропонувати комунікатор мені. Цікаво, якщо я попрошу сама, мені дадуть?

— Що ж, бодай один із нас має бути досяжний, — сказала я з неприхованою іронією.

— Про що це ти? — запитав Гейл.

— Та так. Просто повторюю твої слова, — мовила я. — І я цілком згодна з тим, що досяжним маєш бути ти. Сподіваюся, і для мене теж.

Наші погляди зустрілися, і я зрозуміла, що досі злюся на Гейла. Я ні на мить не вірила в те, що він не бачив ролика з Пітою. Гейл мене зрадив. Ми надто добре знали одне одного, тому він одразу здогадався, в якому я гуморі й у чому причина.

— Катніс... — почав він винуватим голосом.

Підхопивши тацю, я швидко перетнула їдальню та жбурнула тарілки в мийку. Гейл наздогнав мене вже в коридорі.

— Кажи вже, не тримай у собі, — крикнув він, хапаючи мене за руку.

— Це я маю щось казати? — я висмикнула руку. — Може, ти скажеш, Гейле? Своє я сказала вчора ввечері, коли запитала тебе, що нового сталося!

— Вибач. Гаразд? Я не знав, як повестися. Хотів тобі розповісти, але всі думали, що ти, побачивши Пітине інтерв’ю, розхвилюєшся, а для тебе це погано, — мовив він.

— Вони мали рацію — я розхвилювалася. Але через те, що вже й ти мені брешеш на прохання Коїн... — Саме в цю мить запищав його комунікатор. — А ось і вона! Біжи. Тобі є що їй розповісти.

На мить його обличчя перекосилося від болю, але він