Читати книгу - "Золотий фараон"

Відповідь могли дати тільки грабіжники, що з давніх-давен розкрадали гробниці. І все-таки відкриття Лоре було одне з найвизначніших. Воно дало можливість заповнити новими іменами досі порожні місця в списку єгипетських владарів.

Другим археологом був американець Теодор М. Девіс. Діставши 1902 року офіційний дозвіл на розкопки в Долині царів, він одразу ж заходився шукати гробниці. Людина багата, Девіс мав можливість найняти людей, науково підготовлених до такої праці. Серед них був англієць Говард Картер. Молодого вченого на той час уже вважали видатним знавцем єгипетської старовини.

Син художника-анімаліста, Картер успадкував, певне, від батька хист до малювання. Коли він жив іще в Лондоні, єгиптолог Ньюбері доручив йому зробити копії малюнків, що зберігалися в Британському музеї. Картер виконав це доручення так старанно, що Ньюбері запросив його із собою до Єгипту. За вісім років археологічної роботи в Єгипті Картер так добре зарекомендував себе, що генеральний директор Каїрського департаменту охорони старожитностей Масперо призначив Картера головним інспектором по пам'ятках у Верхньому Єгипті та Нубії з постійним місцем перебування у Фівах.

Це почесне призначення не задовольнило, однак, честолюбного молодого вченого. Він поставив перед собою певну мету, а саме: знайти гробницю фараона, яка, на його думку, неодмінно мала бути в Долині царів. Той фараон був не вельми значний владарем. Як спадкоємець славетного реформатора релігії Аменхотепа Четвертого, він владарював з 1352 року до н. е. в обох державах — у Верхньому и Нижньому Єгипті. Його ім'я — Тутанхамон — стояло на багатьох знайдених старожитностях.

Коли Теодор Девіс за рекомендацією Масперо запросив до себе на службу Картера, той зрозумів, що наближається до своєї мети. Нові службові обов'язки давали йому можливість, не обмежуючи себе в коштах, шукати Тутанхамонову гробницю.

Минув рік, але нічого особливого Картер не знайшов. Аж нарешті він натрапив на якусь гробницю. Так само вражений, як свого часу вчений Бругш, розшифровував він тексти на стінах гробниці, прагнучи дізнатись, який саме фараон спочиває в ній. І прочитав: Тутмос Четвертий.

Знову надія ошукала Картера.

Інші члени експедиції знайшли гробниці фараона Сіптха, цариці Хатшепсут і Тутанхамонового наступника Хоремхеба. Були знайдені також гробниці предків Тутанхамонової дружини, і нарешті Девіс знайшов схований під брилами келих, на якому виднілося ім'я — Тутанхамон!

Недалеко звідти, у схованці в скелях, знайшли великі глиняні дзбани, всі геть попечатані. А що в них виявили тільки череп'я, лляні сувої та інші речі незначної вартості, то Девіс одіслав їх на дослідження до Метрополітен-музею в Нью-Йорк. Сам же тим часом ретельно вивчав місцевість, де знайшов келих, і врешті розкопав у скельній печері невелику гробницю. Там лежали алебастрова статуя, уламки дерев'яної скрині та кілька золотих платівок, що, певне, зберігалися в скрині.

На платівках виднілися візерунки та ієрогліфи — імена Тутанхамона і його дружини Анхесенамон!

Девіс був переконаний, що знайшов гробницю Тутанхамона. Даремно Картер доводив, що така непоказна гробниця призначалася в найкращому разі якомусь високому урядовцю, але не фараонові з вісімнадцятої династії. Девіс уперто твердив, що він знайшов нарешті Тутанхамонову гробницю.

Наче одержимий, Картер шукав далі. Адже велика кількість знахідок свідчила про те, що місце вічного спочинку фараона — саме тут, у Догані царів, і ніде більше. Не могла ж кам'яна гробниця зникнути безслідно. Та коли Картер сильно обстежив усю долину, то змушений був визнати: навряд чи можна знайти тут ще хоч одну гробницю. Долину вже багато разів перекопували, скрізь по ній здіймалися тори щебеню, наче в землі рилася велетенські кроти. По схилах скель, що оточували долину, теж не зосталося місцинки, яку не оглянули найпильнішим чином.

Картера вже брав сумнів, чи справді Тутанхамонова гробниця має бути конче з Долині царів. Він намірявся припинити розшуки у Місті мертвих біля Фін, та саме тоді по той бік Атлантики вчені закінчили важливе дослідження. Усе, що містилося в глиняних дзбанах, які розкопав Теодор Девіс, було старанно досліджено в нью-йоркському Метрополітен-музеї.

Висновок був приголомшливий: у дзбанах лежали рештки речей, вжитих при похованні, до того ж — при якому похованні! За винятком кількох прикрас, лляних хусток і черепків прегарно розмальованих ваз, усі інші рештки мали на собі печатку Міста мертвих та позначку імені Тутанхамона. Можна було з певністю гадати, що хтось, порядкуючи в Тутанхамоновій гробниці, поскладав ті речі в глиняні дзбани.

Дізнавшись про висновок учених, Картер запалився ще дужче. Його припущення підтвердилося — Тутанхамона поховано в Долині царів! Місце, де знайдено глиняні дзбани, було приблизно посередині долини. Тож і гробниця має бути десь поруч. Але саме там височіли пагорби — тисячі тонн щебеню, що його понакидали, розкопуючи гробниці. Проте Картер знав: на тому місці, де височать пагорби щебеню, вже копано й нічого не знайдено.

І все-таки Картер запропонував Девісові знову вдатися до розкопок на тому місці. Девіс не погодився. Розпач пойняв Картера. Його скромні кошти не давали можливості провадити ці розкопки власними силами.

Але Картерові знову допоміг «добрий геній», цього разу — багатий лорд Карнарвон. Цей чоловік уславився як мандрівник, колекціонер і спортсмен. Після важкої автомобільної аварії він лікувався в Єгипті. Археологія здавна цікавила Карнарвона, тож, побачивши розкопки в Долині царів, він надумав знайти собі розвагу саме в цій галузі.

І906 року Масперо, генеральний директор Каїрського департаменту охорони старожитностей, видав багатому дивакові дозвіл провадити розкопки навколо Фів, але не в Долині царів, бо й досі концесія на ті розкопки належала американцю Девісу. Всю зиму Карнарвон керував розкопками, не знаючись на цій справі. Нарешті Масперо зажадав од нього одне з двох — або припинити розкопки, або проводити їх далі під керівництвом досвідченого археолога.

Лорд Карнарвон обрав останнє і запросив до себе Говарда Картера. Відтоді почалася історія знахідки, якої досі ще не знав світ.

ХТО ТАКИЙ ТУТАНХАМОН?

1914 року Девіс відмовився від своєї концесії. Двадцять років обстежував він із своїми колегами Бібан-ель-Мулук та навколишню місцевість. Тепер він упевнився, що навіть людина з рентгенівським апаратом не могла б знайти в Долині царів і глиняного черепка з часів фараонів. Такої ж думки додержувалися й інші видатні єгиптологи. За минулі десятиліття пісок у долині був буквально просіяний. Тож витратити на розкопки в Бібан-ель-Мулук хоча б одну годину, казали фахівці, означало б даремно згаяти час.

Тільки Говард Картер був іншої думки. Він спробував подивитися на Місто мертвих очима людини, що жила приблизно три тисячі триста років тому, під час владарювання Тутанхамона. І в уяві перед ним