Читати книгу - "Мертвим не болить"

заносить солом'яну потерть зі снігом. Ми втягуємо голови — холера, видно, вони все ж таки доконають нас! У сінях тупотіння. У відчинені двері, переступаючи через санітара, ввалюється боєць у тілогрійці. За ним другий із гвинтівкою за спиною — вони тягнуть когось у шинелі і опускають біля печі:

— Сестро! Де сестра?! Ось подивися скоріше...

Катя поспіхом зав'язує кінці бинта на чиїйсь голій, скривавленій спині, і через людські тіла пробирається до них.

— Нащо ви мені його принесли? — через хвилину кричить дівчина.— Я не похоронна команда! Ану, виносьте назад!

Я позираю на біло-жовте обличчя людини, і мені здається, що це вчорашній причепа-капітан, який перевіряв наші документи. Ось тобі і маєш: не допомогла й пильність! Катя, однак, не впізнає його, а мене він чомусь бентежить. Я завжди не можу повірити в загибель людей суворих, прискіпливих щодо військової служби. Тільки, мабуть, я помиляюся. Це не він.

На спітнілому обличчі бійця здивовання, майже переляк.

— Як це назад? — тихо питається він.

— А так. Не знаєте як? — кидає вона і спрямовується в куток до льотчика, який чи не збожеволів.

— Лягай! Лягай! Ну, що ти — лягай! — умовляє його Катя, бо рятувати сусіда пізно, так само як і того капітана.

Боєць розгублено стоїть біля печі. Я виразно бачу отой переляканий подив, що відбивається на його худому щетинистому обличчі. Хвилину він, наче не тямлячи нічого, дивиться на труп, нарешті піднімає рукавицю, щоб стерти піт. І тут:

Тр-р-рах!

Це близько, але не так, як у попередні рази. На Юркову шинель летить відщеплена від підвіконня гнилувата тріска, а боєць із рукавицею, обдираючи спиною побіл, швиденько сповзає вниз. Я ще не встиг збагнути, що відбулося, як він, обм'якнувши, повалився на бік і глухо дзьобнув головою в підлогу. На вишкірених зубах у нього запінилася кров. Його напарник кидається в сіни.

На підлозі лементує сержант:

— Де той санітар? Де начальство? Через хвилину всіх на той світ відправить!..

Хапаючись за ліжко, він незграбно підводиться і, виставляючи наперед пряму, як колода, ногу, ступає до мене.

— Дай автомат! Я їм, у бога душу, наведу порядок!..

Це сказано так упевнено і категорично, що я відразу, не подумавши, віддаю йому свій ПКС. Сержант, поспішаючи, скакає до дверей. Катя кричить з кутка:

— Підводи! Підводи давай сюди! Чуєш?!

— Не глухий! — долинає вже з сіней.

Ми знов чекаємо, припавши до закиданої друзками долівки. На селі бій. Гримлять танки, гахкають їхні гармати, поривчасто тріщать, кулемети. Однак щось там застопорюється — видно, таки опам’яталися «слов'яни», вперлися і поки що тримаються на тому краєчку. Тільки чи надовго?

Юрка, очевидно, непокоїть те саме, і, трохи підвівшись, він виглядає з-за одвірка. Я дивлюся на нього знизу, але на обличчі в сябра ніякого сліду полегшення. Здається, цього разу біда звалилася на нас, як має бути, на повну силу.

Незабаром Юрко опускається на долівку.

— Ти йти не можеш?

Я ворушу пораненою ступнею. Болить, холера! Як тут іти? Юрко без слів розуміє:

— Так. Значить, так. Я... Треба туди,— він киває головою за вікно.— Там зовсім мало. Розумієш?

Я розумію. Ясно ж, треба битися. Виявляється, війна для нас учора не скінчилася, передиху не буде (дурні, наївні мрії) Боротьба триває, і треба йти у бій. Здоровим вигода — он скільки їх дало волю ногам! Перед нами ж вибір невеликий — полон або смерть. Ну що ж!.. Лише ось рана...

Юрко тим часом зсовує наперед кирзову кобуру, лівою рукою дістає ТТ [9]  . Магазин у нього не повний. Однією рукою нишпорить по кишенях, дістає кілька патронів, неспритно заштовхує їх у магазин. Я так само вигрібаю з кишені все, що є там з боєприпасів. Назбирується жменя автоматичних патронів, і я віддаю їх Юркові. Той рішуче, хоча, здається, і трохи сумовито, стає на ноги.

— Ну, тримайся...

Він коротенько всміхається самими губами, і в цій його усмішці гірка спроба підбадьорити, подати надію, в яку він і сам не вірить. Значить, знову розлука, знову він іде і, може, цього разу назавжди. Авжеж, навряд чи він повернеться звідти. Але тоді і я не хочу тут бути — помирати, то разом. І я підхоплююся — будь що буде! Так чи не так — розмірковувати тепер немає часу.

— Дай руку...

Він озирнувся на мене, нічого не розуміючи, потім, зволікаючи, нерішуче подає здорову руку. Я піднімаюся і, притримуючися за ліжко, скакаю до порога. Чорт, на одній нозі дуже незручно! Хоч би на щось обпертися. Я зупиняюся. Юрко попереду, зрозумівши мене, обвів довкола поглядом. У кутку біля порога стояла чиясь рушниця, він хапає її і дає мені. Це звичайний німецький карабін, тільки з чорним ложем, і я спираюся на нього, як на палицю.

Уже з більшою впевненістю ми переступаємо через трьох забитих і вибираємося у двір, закиданий грудками землі.

17

У дворі нас відразу оглушило вибухом. Ми обидва падаємо, потім Юрко, підхопившись, перебігає за ріг якогось хлівця. Там він озирається, маючи намір бігти далі, але я в цій справі йому нерівня, і він, присівши біля рогу, терпляче очікує на мене. А я, кульгаючи на одній нозі, нишпорю довкола очима — чи нема де гранати. Потрібна граната, бо з рушницею та пістолетом ми недовго навоюємо проти танків. Від хлівця Юрко добігає до похиленого тину і знов присідає. За тином на снігу сіра пляма вирви, далі засніжений, столочений і закиданий шматками землі город.

Пі-у-у-у!.. Пі-у-у-у!.. Пі-у-у-у...

Еге, та тут не лише танки — тут ще й міни! Три громи-вибухи стрясають поблизу землю. Поміж хатами шугає в небо сиза снігова хмара. Юрко хоче перескочити через тин, та оглядається на мене і присідає. Я шкандибаю до нього і стаю колінами на сніг, чекаю, поки скінчиться довге, пронизливе виття мін. Б'ють з околиці навісними крутими траєкторіями. Міни летять довго і своїм виском, здається, вивертають нутро. Скільки я на фронті, ніяк не можу звикнути до цього клятого виття. Я поглядаю на Юрка — мені ще не доводилося бачити його під вогнем. Еге, та він молодець: зібрано-зосереджений, пружний, швидкий! Він би, звісно, одним махом подолав цей город і вже був би там. Якби не я.

— Коли тут не затримаємо, в полі хана! — кричить Юрко крізь скрегіт, який досягає свого апогею і ось-ось обірветься вибухами. У такий момент