Читати книгу - "Блакитний Замок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Молодця дівчина, — захоплено сказав Абель.
Доктор Столлінг прибрав свого пальця. Не міг же він без кінця ним махати!
— Міс Стірлінг, чи ж ніщо не може вплинути на вас? Ви пам’ятаєте своє дитинство?
— Ще й як. Я його ненавиджу.
— Ви усвідомлюєте, що скажуть люди? Що вони ВЖЕ кажуть?
— Можу собі це уявити, — сказала Валансі, стенувши плечима. — Я двадцять років ходила на дірвудські чаювання та швейні гуртки — і нічого там не чула, окрім пліток. Але, докторе Столлінг, мені байдуже, що вони переповідають.
Доктор Столлінг не мав іншого виходу, як піти. Дівчина, зовсім байдужа до громадської думки! Для якої нічого не важать священні сімейні узи! Яка ненавидить спогади про своє дитинство!
Потім прийшла ще тітонька Джорджіана, — з власної ініціативи, бо ніхто не вважав, щоб її варто було посилати. Тітонька застала Валансі саму, — при полінні невеликого городця, який вона ж і засадила. Тітонька виклала всі банальності, що спали їй на думку. Валансі терпляче її вислухала. Тітонька Джорджіана мала зовсім не злу душу. А тоді заговорила.
— А тепер, тітонько, коли ви сказали все, що мали сказати, порадьте мені, як розварити тріску зі сметаною, щоб вона не було густою, як каша, і солоною, як Мертве море?
* * * * * * * *
Ми просто повинні ЗАЧЕКАТИ, — сказав дядько Бенджамін. — Врешті-решт, Сіссі Ґай довго не проживе. Доктор Марч казав мені, що кінець може настати з дня на день.
Місіс Фредерік плакала. Їй було б куди легше, якби Валансі померла. Тоді б вона просто одягла траур.
РОЗДІЛ XX
Коли Абель Ґай виплатив Валансі її першу місячну платню — день у день, асигнаціями, пропахлими тютюном та віскі, — вона вибралася до Дірвуда і витратила всі гроші до останнього цента. Валансі купила на розпродажі дуже милу зелену крепову сукенку, з пояском із темно-червоних намистин, до комплекту — пару шовкових панчішок і ще маленький гофрований зелений капелюшок з малиновою трояндою. А тоді ще — недоречну, зате прикрашену складками і стрічками нічну сорочину.
Вона двічі пройшла по вулиці В’язів, — навіть не подумавши, що це «вдома», — але нікого з рідних не побачила. Ані хиби, мати у цей чудовий червневий вечір сидить у кімнаті, викладає солітер і шахрує. Валансі знала, що місіс Фредерік завжди шахрує. Вона ніколи не програвала. Більшість стрічних похмуро дивилися на неї і минали, ледь кивнувши на знак привітання. Ніхто не зупинився, щоб із нею поговорити.
Повернувшись додому, Валансі вдягла зелену сукенку. І відразу ж зняла. Вона почувалася як роздягнена — з викотом і короткими рукавами. Та й ще цей низько посаджений поясок з намистин довкола стегон видавався непристойним. Валансі повісила сукню в шафу з відчуттям, що даремно витратила гроші. Ніколи їй не вистачить відваги носити цю сукню! Не допомагали жодні тиради Джона Фостера, спрямовані проти страху. Де як де, а тут старі звички виявилися сильнішими. А все ж вона зітхнула, коли зійшла вниз, назустріч Барні Снайту, у своїй тютюново-коричневій сукні. Та зелена одежина напрочуд їй личила, — вона це помітила, хоч як соромилася глянути на себе в дзеркалі. На цьому тлі очі видавалися парою коштовних коричневих каменів, а пояс цілковито перемінив її пласку фігурку. Валансі пожаліла, що змінила ту сукню на іншу. Але були речі, про які Джон Фостер не знав.
Щонеділі ввечері Валансі ходила до маленької церкви вільних методистів, у долині поблизу «чагарника», в маленькому сірому будиночку без шпилю, серед сосен. За церквою був невеличкий, зарослий травою цвинтар із кількома замшілими надгробними плитами.
Їй подобався священник, що там проповідував. Він був такий простий і щирий! Літній чоловік, який мешкав у Порт-Лоуренсі і перепливав озеро у моторному човні, щоб відправити службу для цих людей з маленьких кам’янистих ферм між пагорбами, — вони не мали жодної іншої можливості послухати Євангеліє.
Валансі подобалося просте Богослужіння та пристрасний спів. Вона любила сидіти біля відкритого вікна і дивитися на сосновий ліс. Громада була невеличкою. Вільні методисти були нечисленними, убогими і переважно неграмотними. Але Валансі полюбила ці недільні вечори. Вперше у житті їй подобалося ходити до церкви.
По Дірвуду прокотилася чутка, що Валансі перейшла до вільних методистів, — і ця звістка на цілий день уклала місіс Фредерік до ліжка. Але Валансі нікуди не переходила. Вона ходила до церкви, бо це їй подобалося і якимсь нез’ясовним чином добре впливало на неї. Старий містер Таверс щиро вірив у те, що проповідував, — а це було величезною різницею.
Як не дивно, Галасливий Абель засуджував те, що вона ходила до церкви між пагорбами, не поступаючись у суворості самій місіс Фредерік. Він «не визнавав вільних методистів. Він був пресвітеріанином». Але Валансі ходила туди всупереч його волі.
— І не зоглянемося, як почуємо про неї ЩОСЬ ще гірше, — понуро напророчив дядько Бенджамін.
І почули.
Валансі навіть сама собі не могла пояснити, чому їй захотілося піти на цю вечірку. То були танці у «чагарнику», в Чедлі Корнерс, а танці в Чедлі Корнерс не були тим місцем, куди б ходили добре виховані молоді леді. Валансі довідалася про вечірку від Галасливого Абеля, що мав там бути присутній як скрипаль.
Але їй і на думку не спало туди йти. Галасливий Абель сам це запропонував при вечері.
— Ходіть зі мною на танці, — сказав він. — Вам це буде на користь — додасть трохи рум’янцю личку. Виглядаєте перемученою, треба вам розважитися.
І Валансі раптом захотілося піти. Вона ж нічого не знала про забави у Чедлі Корнерс. Все її уявлення про подібні вечірки склалося на основі статечних однойменних зібрань у Дірвуді чи Порт-Лоуренсі. Звісно, танці в Чедлі Корнерс мусили бути іншими, далеко менш штивними. Але ж це й цікаво! Чому б їй не піти? Сіссі вже тиждень непогано почувалася і виглядала краще. Вона зовсім не проти побути трохи на самоті, навіть благала Валансі піти, якщо їй того хочеться. А Валансі ХОТІЛОСЯ.
Валансі пішла у свою кімнату переодягнутися — і гнівно відкинула тютюново-коричневу шовкову сукню. Іти в ЦЬОМУ на вечірку? Нізащо! Вона зняла зелену крепову сукню з плечиків і гарячково її вдягнула. Це ж нонсенс — почувати себе такою — такою — роздягненою, бо її плечі та руки були оголеними. От у цьому й полягає її старопанянство. Ні, тепер буде інакше. А от і мештики до сукні.
Це вперше вона вдягла гарну одіж, — відколи підлітком носила платтячка з органзи.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блакитний Замок», після закриття браузера.