Читати книгу - "Синхрон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Що?
Собаки, сказала стара пані. Раніше в Гітцінґу не було стільки собак, я знову чула, як вони гавкали, вночі вони теж гавкають. Пані Шенталь по сусідству має тепер пуделя. Але він не часто гавкає, він милий собачка, я її бачу майже щодня в крамниці, але ми тільки вітаємось, у неї чоловік без вищої освіти.
Франціска швидко поїхала до міста й цього разу мала намір запитати в Лео, що це означає, що його мати раптом завела мову про собак, чи не був це небезпечний симптом, може, це пов’язано зі старістю. А ще вона зауважила, що стара пані якось рознервувалася через десять шилінґів, які лежали на столі, а тоді зникли, коли пані Аґнес пішла, і занепокоєння через зниклі десять шилінґів, вона собі це, звичайно ж, вигадала, свідчило про розвиток певного процесу, бо прибиральниця не могла їх узяти, вона була тією, яку в деяких колах, у кращих, називають надзвичайно порядною людиною, вона приходила радше зі співчуття, аніж через гроші, які їй узагалі не були потрібні, це була просто люб’язна послуга і не більше. Та й безпорадні подарунки старої пані Йордан, зношена потерта торба чи ще якийсь непотріб, навряд чи були тим, заради чого приходила пані Аґнес, бо їй не було чого очікувати ні від старої, ні від її сина, це вона вже давно зрозуміла, а про настирливі ідеї Франціски поліпшити ситуацію, вона нічого не знала, а тому Франціска переконувала і вмовляла стару пані як малу дитину, бо не хотіла втратити такої цінної помічниці через старечий маразм та безпідставні підозри.
Франціска дедалі частіше заставала стару біля вікна, і вони вже більше не сідали разом, щоб випити собі хересу й похрумкати печива, з собаками нічого не змінилось, тоді як її слух чимдалі гіршав, і Франціска була безпорадна, бо щось могло статися, і тоді Лео, якого вона хоч і не посвячувала, одного дня все ж таки доведеться зайнятися матір’ю. Саме тоді в їхніх стосунках почались деякі труднощі, і вона зрозуміла, що він її так пригнічує, що вона почала його боятись, і все ж таки, принаймні одного разу, за вечерею, набравшись своєї давньої відваги і долаючи незрозумілий страх, вона запропонувала: чому б нам не взяти матір до себе, у нас же є місце, і Розі була б увесь час з нею, і тобі б не треба було хвилюватися, до того ж вона така спокійна і невибаглива, вона б тобі ніколи не заважала, а мені тим паче, заради тебе, бо я знаю, як ти переживаєш. Лео, який цього вечора був у доброму настрої і тихо про себе чимось тішився, вона не розуміла, чим, а тільки скористалася нагодою, усміхаючись відповів: що за ідея, ти взагалі нічого не розумієш, дорогенька, старих людей не можна пересаджувати, її це лиш гнітитиме, а їй потрібна своя свобода, вона сильна жінка, десятиріччями жила сама, і так, як я її знаю, ти її навряд, чи знаєш, вона тут помре зі страху, наприклад, через людей, що до нас приходять, буде соромитись піти до ванної, боячись, що хтось із нас цієї хвилини, може, теж захоче туди. Але прошу тебе, Францісконько, не роби такого обличчя, твої помисли зворушливі й достойні, але ти її попросту заженеш у могилу, своєю чудовою ідеєю. Повір мені, на цьому я розуміюся краще.
А оце все з собаками…? Франціска почала затинатися, бо геть не хотіла про це заводити мову й була б дуже рада, якби її слів він був не почув. Вона вже не могла правильно висловити своїх переживань.
Що, спитався її чоловік, цілком змінивши тон, вона досі хоче собачку? Я не можу зрозуміти, відповіла Франціска. Чому раптом — ти ж не думаєш, що вона хоче мати собаку?
Так, звичайно, я тільки радий, що ця дитяча забаганка так швидко минула, бо як їй, в її віці, давати раду ще й з собакою, вона повинна себе пильнувати, це мені важливіше, собака — це така мука, що вона, з її чимраз більшою немічністю, собі навіть не в’являє. Вона ніколи нічого не казала, несміливо втрутилась Франціска, я не думаю, що вона хоче собаку. Я хотіла сказати щось цілком інше, але це неважливо, вибач. Вип’єш коньяку, попрацюєш іще, надрукувати тобі щось?
Під час своїх наступних відвідин Франціска не знала, як би їй у старої пані, яка була весь час насторожі, випитати те, що їй треба було знати. Почала вона здалеку і так, між іншим, мовила: сьогодні я, власне, бачила пуделя пані Шенталь, справді гарний песик, пуделів я дуже люблю, взагалі всіх тварин люблю, я ж виросла в селі, у нас завжди були собаки, маю на увазі, у моїх діда й баби, й у всіх людей у селі, коти, звичайно, були теж. Чи не завести б вам собаку або кота, тепер вам стало важко читати, це швидко мине, але я, наприклад, дуже хотіла б мати собаку, хіба що, знаєте, в місті це складно і для собаки суцільна мука, зате в Гітцінґу, де б він собі досхочу бігав у саду і можна ходити гуляти…
Стара пані стривожено сказала: собаку, ні, ні, я не хочу ніякої собаки! Франціска помітила, що зробила щось не так, але водночас відчула, що вона б не образила стару пані, якби запропонувала їй завести собі папугу чи канарок, це було щось інше, що так її розтривожило. За якийсь час стара пані цілком спокійно мовила: Нурі був дуже гарний песик, і я з ним добре обходилась, було це, дайте згадаю,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синхрон», після закриття браузера.