Читати книгу - "За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна"

про долучення відділів УПА до антипольських виступів. У своїх рішеннях він радше спирався на власне розуміння становища, ніж на вказівки центрального керівництва, яке, на його думку, не розуміло реальної ситуації. Успішне розгортання відділів УПА, розпочате ним фактично самостійно, додавало впевненості в правильності обраного шляху. Як у випадку з початком масової збройної боротьби повстанських відділів на Волині, так і у випадку їхнього долучення до польсько-українського конфлікту значно більший вплив на Клячківського як керівника підпілля в регіоні мало не його безпосереднє керівництво, представлене Проводом ОУН, а конкретна ситуація, у якій він опинився. Довкола наростало протистояння між українцями й поляками, активну участь у ньому взяли конкурентні сили Тараса Боровця, розростався ніким не контрольований селянський бунт. Стояти осторонь цих процесів місцевий керівник бандерівського підпілля не міг, бо це загрожувало цілковитою втратою контро­лю. Рішенням Дмитра Клячківського стала спроба очолити процес, який він не міг зупинити, і скористатися ним для посилення власного впливу та розгортання підпорядкованих йому структур. Швидше за все, воно було сформульоване ним у червні 1943 р. (про це говорить Юрій Стельмащук), хоч в окремих місцевостях Волині антипольська операція УПА почалася значно пізніше, у серпні. Це теж важливий момент для розуміння ситуації, який показує, що Клячківський не міг зорганізувати негайного чи тим паче одномоментного виконання своїх наказів.

І все ж — що мало бути в цьому наказі? Указівки знищення польського населення? Свідчення щодо саме таких інструкцій «Клима Савура», принаймні на теренах Ковельської округи, подає один із командирів УПА Юрій Стельмащук на допиті в НКВД 1945 р. Чи то було лише залякування з метою змусити залишити терени і знищити населені пункти? Так переказує отриманий наказ інший повстанський командир Степан Коваль, і теж під час допиту. З’ясувати це однозначно з наявної джерельної бази неможливо. Хоча опосередковані докази (накази нижчого рівня командирів та звіти повстанців про проведені акції, які цитуватимемо далі) підтверджують саме другу версію: метою антипольської операції було ліквідувати польське збройне підпілля і позбутися шляхом вигнання з теренів, підконтрольних УПА, нелояльного польського цивільного населення. Та незалежно від того, якими насправді були інструкції, з певністю, спираючись на задокументовані факти, можемо сказати: їх порушували, й антипольська акція вилилася в масові, ніким не контрольовані вбивства цивільних. Повстанці так і не опанували на той момент повною мірою стихійний елемент в антипольських акціях.

Якщо сюди додати активне розгортання радянського партизанського руху та діяльність звичайних кримінальних банд, то цілком зрозумілим стає хаос, що охопив навесні―влітку 1943 р. Волинь. Становище загалом не контролювала жодна політична сила. Масова участь у протистоянні цивільних створювала додаткові передумови для вчинків, які можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини.

Автори звіту польського МВС за травень―червень 1943 р. намагалися за гарячим слідом розібратися з причинами й винуватцями. У їхніх висновках, зокрема, читаємо, що відповідальними слід назвати: «а) бандерівців, які мобілізували поліцію, кадри колишніх українських збройних сил і розвинули пропаганду боротьби за незалежність України, зокрема із Польщею, а на керівні становища поліції дали своїх людей; б) большевиків, які дали імпульс до виступу і створили умови, де ті, хто виступали, знайшли опертя в диверсійних бандах в лісах і які на український рахунок почали акцію нищення поляків на Волині; в) місцевих авантюрних елементів, кількість яких зростала в місцевих умовах».

Тож бачимо, що, хоча польські політики і вважали саме ОУН(б) головним винуватцем трагедії, її членів звинувачували не в тому, що вони почали чи очолили антипольські виступи, а в тому, що створили передумови, у яких ці акції набрали масового характеру. Безпосередній же поштовх, на їхню думку, дали радянські підпільники.

Невідомий автор статті «Трагедія Волині продовжується» у підпільному виданні «Nasze Ziemie Wschodnie» за жовтень 1943 р. теж спробував визначити винуватців спалаху протистояння. На його думку, «тут діють безпосередньо одночасно два чинники, які бачать в тому, що твориться на Волині, свій інтерес. Ними є: з одного боку совєтська Росія, бо в її інтересі очевидно лежить зрушення та анархія на тилах німецької армії, і непередбачуваний, крайній український націоналізм з другого, який вважає, що зменшення поляків на Східних землях лежить в українському інтересі». Далі детально розглянуто діяльність, яка спричинила масові вбивства поляків. Зокрема, звернено увагу, що вбивства почалися на територіях, де комунізм мав підтримку ще в довоєнний період і саме комуністами було створено атмосферу, яка уможливила їх. Цьому також сприяла активна диверсійно-терористична діяльність червоних партизанів. «Хоч радянські чинники, ― підсумовує автор статті, ― у виданих відозвах відмежовуються офіційно від вбивств поляків, їхня роль у кривавій справі злочину на Волині є фактом, на який слід вказати». ОУН автор звинувачує в тому, що «протягом довголітньої діяльності довела українську молодь до такого стану, що вистачило наказу до виходу «в ліс» і взяття за зброю, аби безкритичні і безвідповідальні течії, згруповані в цій організації, скерували її проти поляків. Окремі банди виступають офіційно під фірмою ОУН, і якщо організаційне керівництво не панує сьогодні над ними і їх діяльністю, то не зменшує це його відповідальності за випадки». Отже, у статті зроблено висновки, близькі до наведеного вище аналізу МВС: ОУН звинувачено не в організації вбивств, а радше у нездатності контролювати окремих членів.

Радянський партизанський загін на Волині

У свідченнях очевидця подій на Волині влітку 1943 р., що були як додаток долучені до звіту МВС, можна віднайти цікаву інформацію про поведінку німців у той час, коли конфлікт набув великого розмаху. «Перед масовим вбивством поляків в перших днях липня 1943 р. німці залишили свої пости в селах і містечках. Натомість обсадили залізничні станції і повітові міста».

Один із командирів радянських партизанів Семен Руднєв вважав, що в роздмухуванні польсько-українського конфлікту значну роль відіграють німці. 16 червня він зробив такий запис у щоденнику: «Всі ці націоналістичні групи громлять і поголовно знищують польське населення. У зв’язку з цим поляки тікають до німців, а ті формують із них поліцію проти націоналістів і партизанів. Німці зумисно розпалюють національну ворожнечу з однією метою — втриматися, що б не сталося».

Страшний контекст неконтрольованого протистояння, масових убивств чудово відтворює аналітичний звіт польського підпілля від грудня 1943 р.: «Справжню основу цих подій становила перш за все моральна атмосфера, створена німецьким окупантом: масові вбивства євреїв, застосовуваний варварський принцип групової відповідальності місцевого населення за саботаж радянських диверсантів, жахливі катування невинних людей, жінок, стариків і дітей, паління і знищення житла, що спричиняло втечу населення, особливо молоді, у ліси, зміцнення різних банд, створених часто без усвідомленої мети, лише з думкою пережити важкий період». Автор цього ж документа намагається пояснити масову участь в акціях звичайних селян: «Ворожу пропаганду полегшує також дуже низький рівень української освіти на Волині перед війною, який уможливлює предковічні, засновані на ненависті способи пропаганди, хлібні віча (шматки хліба зі встромленим антипольським написом), що передають з хати до хати, від села до села, з наказами, попередженнями про підготовку сокир, обіцянками, що щось станеться і т. ін. Цим можна пояснити повсюдну участь сільського населення у нападах, підпалах і вбивствах часто вчорашніх спокійних поляків-сусідів найжорстокішими способами і за участі в цих розправах навіть жінок і дітей».

Описуючи травень 1943 р., звітодавець з ОУН(б) зазначає: «Поляки покидають села і тікають до міст, бо кажуть, що їх «хлопці-сєкернікі ромбайом» [27]. Коли