Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

Розділ 8

18 червня, п’ять годин по тому, як він розмовляв зі своїм кузеном Біллом Гепскомбом, Джо Боб Брентвуд зупинив «гонщика» на техаській трасі 40, приблизно за двадцять п’ять миль від Арнетта. Відчайдухом виявився страховик Гаррі Трент із Брейнтрі. Він гнав на швидкості шістдесят п’ять миль за годину на відрізку з лімітом у п’ятдесят. Джо Боб виписав йому квитанцію. Трент покірно взяв її та потішив Джо Боба спробою продати йому страховку на будинок і життя. Джо Боб почувався чудово й про смерть навіть не задумувався. Проте він уже був хворим. З «Тексако» Білла Гепскомба він поїхав не лише з повним баком. І передав Гаррі Тренту дещо більше за квитанцію про перевищення швидкості.

Гаррі був товариським чоловіком, який любив свою роботу. За два дні він поділився хворобою більш ніж із сорока людьми. Неможливо сказати напевне, скількох заразила та ватага, — з тим самим успіхом можна спитати, скільки янголів танцює на вістрі голки. Якщо бути поміркованим і взяти по п’ять осіб на кожного, вийде дві сотні. Користуючись такою ж консервативною формулою, можна припустити, що двісті заразили тисячу, тисяча — п’ять тисяч, а п’ять тисяч — двадцять п’ять тисяч.

Отак за допомогою грошей із кишень платників податків у каліфорнійській пустелі винайшли «лист щастя», який спрацював як належить. І то лист напрочуд летальний.

19 червня — того дня, коли Ларрі Андервуд повернувся до Нью-Йорка, а Френні розповіла батькові про неминучу появу Маленького Незнайомця, — Гаррі Трент зупинився на обід у кафе «Бейбова Швидкоїжка», що в східному Техасі. Він замовив тарілку з чизбургером і шматок фірмового полуничного пирога. У Гаррі була застуда або алергія, бо він постійно чхав і кашляв. Під час обіду він устиг заразити Бейба, посудомийника, двох далекобійників за столиком у кутку, молодика, який привіз свіжий хліб, і чоловіка, який приїхав замінити платівки в музичному автоматі. «Солоденькій», яка обслуговувала його столик, він дав на чай долар, що кишів смертю.

Коли Гаррі виходив із кафе, до нього під’їхав універсал. На даху автівки був багажник, а всередині — повно дітей та всіляких пожитків. Універсал мав нью-йоркські номери, а коли водій опустив вікно, аби спитати в Гаррі, як доїхати до траси 21, почувся нью-йоркський акцент. Гаррі дав тому чоловікові дуже чітку вказівку. Крім цього, навіть не здогадуючись, виніс смертний вирок.

Нью-йоркцем був Едвард М. Норріс, лейтенант поліції з детективного підрозділу у 87-му відділку Великого Яблука. Це була його перша справжня відпустка за п’ять років. Вони із сім’єю чудово провели час. У «Диснейленді» Орландо діти почувалися на сьомому небі, не здогадуючись, що вся сім’я помре до 2 липня. Норріс думав про те, як розкаже тому сучому синові Стіву Кареллу, що сісти в машину, скататися кудись із сім’єю і при цьому чудово провести час справді можливо. «Стіве, — скаже він, — може, ти й дійсно гарний детектив, та чоловік, який не може забезпечити порядок у власній сім’ї, не вартий і дірки в дупі».

Норріси пошвидкоїжкали в Бейба, а тоді, користуючись бездоганними вказівками Гаррі Трента, дісталися траси 21. Ед із дружиною захоплювалися східною гостинністю, а троє дітей тим часом розфарбовували розмальовки на задньому сидінні. І тільки одному Господу було відомо, чим би займалися двійко Кареллових чудовиськ.

Тієї ночі вони зупинилися в готелі в Юстасі, штат Оклахома. Ед із Тріш інфікували портьє. Юні Марша, Стенлі та Гектор заразили малят, з якими гралися на дитячому майданчику біля готелю, — дітей із західного Техасу, Алабами, Арканзасу та Теннессі. Тріш заразила двох жінок у пральні із самообслуговуванням, що за два квартали звідти. Коли Ед спускався по лід, він заразив парубка, якого зустрів у коридорі. Долучалися всі.

Зранку Тріш розбудила Еда, аби повідомити, що захворів малюк Гек. У нього були неприємний хрипкий кашель і жар. Їй це скидалося на круп. Ед Норріс простогнав і сказав, аби вона дала малому аспірину. Чого той клятий круп не зачекав іще чотири-п’ять днів? Тоді це сталося б удома й лишилася б згадка про ідеальний відпочинок. Не кажучи вже про омріяну зловтіху. Бідолашну дитину було чутно навіть крізь двері: Гек заливався, наче цуцик-нишпорка.

Тріш гадала, що до ранку симптоми в Гектора зникнуть, адже круп порівняно легко вгамувався, та, прокинувшись, вона мусила зізнатися собі, що цього не станеться. Аспірин не приборкав температуру, і від неї в бідолашного Гека аж очі посоловіли. Іноді він заходився гучним кашлем, який їй геть не подобався, він важко дихав і наче захлинався мокротинням. Та що б це не було, скидалося на те, що й Марша його підхопила, і в самої Тріш лоскотало в горлі, вона інколи покашлювала в хустинку.

— Треба відвезти Гека до лікаря, — врешті сказала вона.

Ед зупинився біля станції обслуговування й звірився з мапою, закріпленою на щитку від сонця. Вони були в Геммер Кроссинг, штат Канзас.

— Не знаю, — мовив він. — Можливо, вдасться знайти лікаря, який випише нам направлення до спеціаліста. — Ед зітхнув і роздратовано запустив пальці у волосся. — Геммер Кроссинг, штат Канзас! Ісусе! Ну нащо він так захворів у цій дірі?

— Татусику, там пишуть, що Джессі Джеймс пограбував тут банк. Двічі, — сказала Марша, яка дивилася на мапу через його плече.

— На хуй Джессі Джеймса.

— Еде! — скрикнула Тріш.

— Вибач, — сказав він, хоча винним зовсім не почувався.

Вони поїхали далі.

Зателефонувавши до шести різних лікарень, — під час кожної розмови Едові Норрісу доводилося чимдуж тримати себе в руках, — вони врешті знайшли лікаря з Поллістона, який погодився оглянути Гектора, якщо вони потраплять до нього до третьої. Поллістон був їм не по дорозі, за двадцять миль від Геммер Кроссинг, проте наразі більше значення мало здоров’я Гектора. Ед іще ніколи не бачив його таким знесиленим.

О другій вони вже чекали в приймальні доктора Брендена Свіні. Ед уже й сам почав чхати. У передпокої лікаря було повно людей, і потрапили вони на прийом тільки близько четвертої. Тріш спробувала привести Гека до тями, та він ледве трохи розплющив посоловілі очі, і вона відчувала, що сама також має гарячку. Лише дев’ятирічний Стен Норріс досі почувався жвавим і ледве сидів на місці.

Під час очікування в приймальні вони передали хворобу, яка невдовзі прославиться на просторах розваленої країни як Капітан Трипс, більш ніж двадцятьом п’ятьом людям, включно з поважною літньою