Читати книгу - "Фундація"

— Гадаю, що проблеми.

— А тепер ти тікаєш на світанку, наче злодій. Ти повинен сміливо подивитися їм в очі, Гардіне, і якщо доведеться, оголосити воєнний стан, заради космосу!

— Насильство — це останній притулок…

— …некомпетентності. Дурня!

— Добре, побачимо. А тепер послухай мене уважно, Лі. Тридцять років тому відчинилося Часове Сховище і на п’ятдесяту річницю від заснування Фундації з’явилося звернення, записане Гарі Селдоном, щоб дати нам перше розуміння того, що відбувається насправді.

— Пам’ятаю. — Лі кивнув, згадуючи той день з напівусмішкою. — Це був день, коли ми взяли під контроль уряд.

— Правильно. Це був час нашої першої серйозної кризи. Це наша друга — і за три тижні буде вісімдесята річниця від заснування Фундації. Іншими словами, тобі не здається, що це має якесь значення?

— Ти хочеш сказати, що він знову з’явиться?

— Я не завершив. Розумієш, Селдон нічого не казав про повернення, але це ж лише частина усього його плану. Він завжди робив усе можливе, щоб уберегти від нас свої передбачення. Не існує жодного способу дізнатися, чи налаштований комп’ютер на подальше відкриття Сховища, за винятком демонтажу, — і цілком можливо, що він запрограмований на самознищення на той випадок, якщо ми спробуємо це зробити. Я ходив туди кожен ювілей після першої появи, просто про всяк випадок. Він ніколи не з’являвся, але це перший раз із того часу, як у нас справжня криза.

— Тоді він з’явиться.

— Можливо, я не знаю. Але суть ось у чому. Сьогодні на засіданні Ради, відразу ж після того, як ти повідомиш, що я полетів на Анакреон, ти додатково зробиш офіційне оголошення, що 14 березня відбудеться демонстрація іншого запису Гарі Селдона з посланням, яке має надзвичайно важливе значення й стосується нещодавньої успішно завершеної кризи. Лі, це дуже важливо. Більше нічого не додавай, скільки б питань тобі не ставили.

Лі подивився на нього.

— А вони в це повірять?

— Це неважливо. Це їх спантеличить, а я цього й хочу. Вони будуть думати, правда це чи ні, а якщо ні, то навіщо мені це. І вирішать відкласти будь-які дії до 14 березня. Я повернуся значно раніше.

Лі невпевнено глянув на нього.

— Але ця фраза «успішно завершена». Це ж брехня.

— Так, і ця брехня їх дуже спантеличить. Ось і космопорт!

Космічний корабель здавався похмурим і великим у сутінках. Гардін пробрався до нього крізь снігові замети і, стоячи біля відчиненого шлюзу, помахав рукою.

— Бувай, Лі. Я ненавиджу те, що доводиться залишати тебе на розпеченій сковороді, але мені більше нікому довіряти. А тепер, будь ласка, тримайся подалі від вогню.

— Не турбуйся. Сковорода вже достатньо нагрілася. Я виконуватиму накази. — Він зробив крок назад, і шлюз зачинився.

6

Сальвор Гардін не відразу полетів на Анакреон — планету, ім’я якої носило королівство. Він прибув туди лише за день до коронації, побувавши у восьми найбільших зоряних системах королівства й зупиняючись там лише для того, щоб переговорити з місцевими представниками Фундації.

Після цієї поїздки в нього залишилося гнітюче відчуття від розмірів королівства. Це був маленький уламок, мізерна плямка в порівнянні з немислимими обширами Галактичної Імперії, від якої воно колись відокремилося; але для людини, яка звикла мислити в масштабах однієї, до того ж малонаселеної планети, розміри та населення Анакреона здавалися приголомшливими.

Чітко вписуючись у межі старої префектури Анакреон, воно обіймало двадцять п’ять зоряних систем, із них шість включали більш ніж один населений світ. Населення становило дев’ятнадцять мільярдів і хоч було меншим, ніж у період розквіту Імперії, швидко зростало завдяки розвитку науки, який заохочувався Фундацією.

І лише тепер Гардін відчув, наскільки складним виявилося це завдання. Навіть через тридцять років ядерною енергією постачалася лише планета, де знаходилася столиця. Зовнішні провінції, як і раніше, мали величезні території, де ще не було відновлено ядерну енергетику. Навіть той прогрес, якого вдалося досягти, був би неможливий, якби не залишилося працездатних об’єктів з часу занепаду Імперії.

Коли Гардін таки прилетів на столичну планету, тут припинилося все нормальне життя. У зовнішніх провінціях і досі тривали урочистості; але й тут, на Анакреоні, не було нікого, хто не брав би активної участі в гарячковому релігійному видовищі, що знаменувало досягнення повноліття їхнім богом-королем Лепольдом.

Гардіну вдалося висмикнути виснаженого та замученого Верісофа, перш ніж посол був змушений знову побігти керувати ще одним храмовим святом. Але ці півгодини були найвдалішими, і Гардін добре підготувався до нічних феєрверків.

Загалом він тільки спостерігав, оскільки побоювався релігійних ритуалів, які йому, безсумнівно, довелося б виконувати, якби його впізнали. Тож коли бальну залу палацу заповнила блискуча орда найвищої і найшляхетнішої знаті королівства, його притисли до стіни й майже не звертали уваги. Його представили Лепольду як одного з багатьох, хто стояв у довгій черзі на безпечній відстані. Король стояв окремо, самотній і приголомшливо величний, оточений смертельним сяйвом радіоактивної аури. А менш ніж за годину цей король посяде своє місце на масивному троні з родій-іридієвого сплаву з коштовним золотим гравіюванням, а потім трон повільно підніметься в повітря й зависне перед великим вікном, у якому юрби простолюду побачать свого короля й кричатимуть, доводячи себе ледь не до інсульту. Звичайно, трон не був би таким масивним, якби не мав усередині екранованого ядерного двигуна.

Було вже по одинадцятій вечора. Гардін крутився й ставав навшпиньки, щоб краще бачити видовище. Він придушив у собі бажання залізти на стілець. А потім побачив, як крізь натовп до нього пробивається Вініс, і розслабився.

Вініс повільно просувався вперед. Майже на кожному кроці йому доводилося обмінюватися люб’язними фразами з якимось шанованим шляхтичем, чий дід допоміг діду Лепольда захопити королівство й за це отримав герцогський титул.

А потім він відірвався від останнього обмундированого пера й наблизився до Гардіна. Його губи кривилися в самовдоволеній посмішці, а з-під сивих брів дивилися темні очі, у яких теж виблискувало задоволення.

— Мій дорогий Гардіне, — тихо сказав він, — ви, мабуть, очікували, що тут буде нудно, раз приїхали інкогніто.

— Мені не нудно, ваша високосте. Усе це надзвичайно цікаво. Знаєте, у нас на Термінусі немає подібних видовищ.

— Не сумніваюся. Ми можемо пройти в мої покої, де можна поговорити довше й більш конфіденційно?

— Звичайно.

Узявшись за руки, вони піднялися сходами, і чимало старих герцогинь здивовано дивилися їм услід, думаючи, хто такий цей незвично одягнений і непримітний незнайомець, якому принц-регент приділяє таку