Читати книгу - "Адвокат диявола"

двері, і за кілька секунд вони поїхали. Кевін відкинувся на спинку сидіння й заплющив очі. Він мав розповісти Міріам так багато, що не сумнівався: за обідом і дорогою до Блайсдейла вони базікатимуть без упину. А коли він розкаже про своє перше завдання в ролі молодшого партнера Джона Мільтона…

Він розплющив очі та провів рукою по дипломату, різко відкрив його й поглянув на теку всередині. Невдовзі вона виросте. Це було очевидно. Кевін засміявся собі під носа. Оце так добра адвокатська підготовка. Весь матеріал уже знайдено, і тепер він чекає на нього. Яка контора: приватні детективи, комп’ютеризована бібліотека, продуктивні секретарки… Кевін відкинувся назад зі ще більшою впевненістю в собі. Маючи таку мережу підтримки, він просто мусив упоратися добре.

А тоді слова Венді навели його на цікаву думку. Йому подумалося, що він, напевно, неправильно її розчув, але для певності розгорнув теку й поглянув на дати, пов’язані з деякими фактами.

Вона сказала, що містер Мільтон попросив знайти інформацію про діабет і «Приозерну хатинку Шапіро» минулої середи?

Максін Ротберґ знайшли мертвою у власному ліжку лише у вихідні. Як містер Мільтон міг цим зацікавитись аж минулої середи?

Він подумав, що Венді, напевно, помилилася, чи, може, він неправильно її розчув, і закрив портфель.

Зрештою, як може бути інакше?

— Ще вина? — запропонувала Норма й нахилила пляшку до келиха Міріам.

— Ні, гадаю, мені краще повернутися до своєї квартири. Кевін мене шукатиме.

— І що?

— Хай він тебе знайде, — сказала Джин, поглянула на Міріам і захитала головою. — Нормо, як я бачу, нам тут є над чим попрацювати.

— Чоловіки інколи схильні сприймати своїх жінок як належне, — зауважила Норма. — Ми маємо не давати їм розслаблятися, підтримувати таємницю, змушувати їх постійно думати про нас. Інакше ти станеш лише черговою його власністю.

— Кевін не такий, — промовила Міріам.

— Дурниці, — відповіла Джин. — Він — чоловік. Він цього не контролює.

Норма та Джин знову засміялися. На мить вони обидві здалися Міріам схожими на дітей із пустотливими вогниками в очах.

Не встиг хтось сказати щось іще, як вони почули дзвінок у двері.

— Це, напевно, Кевін, — сказала Міріам.

Усі підвелися. Коли вони пішли до парадних дверей, Норма обняла Міріам.

— Не можу дочекатися твого переїзду, — сказала вона. — Уводячи тебе в курс справи, ми зможемо заново пережити всі свої чудові відкриття.

Джин відчинила двері й привіталася з Кевіном.

— Привіт. Отже, ви нас викрили. — Вона повернулася до Міріам і підморгнула. — Ми думали, що ви це рано чи пізно зробите.

— Звичайна дедукція, та й усе, — запевнив він і поглянув на Міріам. — Добре провела час?

— Так, так.

— Не турбуйтеся, — сказала Джин, усміхнувшись і знову підморгнувши Міріам. — Вона вже одна з нас.

— Сподіваюся, це добре, — пожартував Кевін. Він грайливо поглянув на двох подруг, і вони захихотіли.

Норма обняла й поцілувала Міріам, а тоді те саме зробила Джин.

— Скоро побачимось, — сказала Міріам.

Поки вона й Кевін ішли до ліфта, жінки стояли поряд у дверях і всміхалися.

— Здається, ви добре почали, еге ж? — поцікавився Кевін.

— Так.

— Щось ти говориш без ентузіазму, — насторожено промовив Кевін.

Коли вони зайшли в ліфт, Міріам мовчала, але за мить до того, як двері відчинилися на першому поверсі, вона повернулася до Кевіна.

— Чого ти мені не розповів про родину Джаффі?

— Ой, — кивнув він. — Я мав і здогадатися, що вони тобі розкажуть. Ну, — глибоко вдихнув він, коли вони вийшли у вестибюль, — це історія безрадісна, а мені не хотілось обтяжувати чимось квартиру. — Він повернувся до неї. — Рано чи пізно я б тобі розповів. Вибач. Неправильно було приховувати це від тебе. Я просто хочу оточити тебе красою й радістю. Міріам, я хочу, щоб цей час був найкращим у нашому житті.

Вона кивнула. Усе саме так, як казали Норма і Джин: Кевін хотів захистити її від смутку. Вона вирішила, що не має ставити це йому на карб.

— Це трагічна історія, та я не розумію, чому вона має стосуватися нас, — вирішила вона.

Він радісно всміхнувся.

— Мені теж так здається.

Він обняв її.

— Чому ми йдемо сюди? — запитала вона, зрозумівши, що вони вийшли у вестибюль. — Хіба нам не треба донизу, в гараж?

— Я підготував сюрприз, — він кивнув на парадний вхід. Коли вони підійшли ближче, Філіп вийшов з-за свого столу привітатися з ними. — Міріам, це Філіп. Він працює тут удень охоронцем.

— Радий вас бачити, місіс Тейлор. Якщо у вас виникнуть якісь проблеми чи щось знадобиться, звертайтеся до мене без вагань.

— Дуже дякую.

Філіп відчинив їм двері, а коли вони вийшли, Харон відчинив дверцята лімузина.

— Що це? — запитала Міріам, подивившись спершу на лімузин, а тоді на Харона.

— Це службовий лімузин, завжди в розпорядженні молодших партнерів. Хароне, це моя дружина Міріам.

Харон кивнув, так уп’явшись у неї мигдалеподібними очима, що вона засоромилася й несвідомо схрестила руки на грудях.

— Добрий день, — привіталася вона і швидко залізла в машину. Вона озирнулася, і Кевін заліз за нею.

— Куди ми їдемо?

— До «Російської чайної», — відповів він. — Я забронював столик телефоном у лімузині, щойно виїхав з офісу. Не бажаєте коктейлю, пані? — запитав він, відчинивши бар. — Можу приготувати твій улюблений, «криваву Мері».

Коктейлі в оцьому «мерседесі» з плюшевим салоном, обід у «Російській чайній», чудова квартира на Ріверсайд-драйв, молоді та яскраві нові подруги… Вона замотала головою. Кевін засміявся, побачивши вираз її обличчя.

— Мабуть, приготую два й вип’ю з тобою, — сказав він.

Напій лише посилив захват Міріам.

— А тепер, — промовив він, приготувавши напої й відкинувшись на спинку сидіння, — розкажи мені більше про свою гостину. Які вони?

— Спершу трохи приголомшують, особливо порівняно з моїми знайомими жінками з Блайсдейла. Часом бувають дуже різнобічні та глибокі, а потім інколи починають розмовляти й поводитися, як підлітки. Але з ними дуже весело, Кеве.

— Вибач, що мене так довго не було, але…

— О, я навіть не помітила, як пролетів час. Вони не давали мені нудьгувати.

Спочатку вона описала квартиру Джин і Теда, а тоді перейшла до Норминої. Вона теревенила