Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

«Жінки… беззбройні жінки в чорних обладунках… натовп, що суне з хрипким бездумним криком… вимахує руками, вологими від червоної крові… а коли з’юрмилися наді мною, їхні роти роззявилися, показавши жахливі ікла!»

І в цю мить він прокинувся.

Ранкове світло не надто допомогло розвіяти нічні примари.

Йому облаштували кімнату в північній вежі. Балкон виходив на дюни, що тяглися до далекої скелі, біля підніжжя якої розкинулося щось схоже на глинобитне селище.

Айдаго застебнув туніку, оглядаючи цей краєвид.

«Чому Лето набирає до армії лише жінок?»

Кілька миловидних Рибомовок запропонували своєму командирові провести з ним ніч, але Айдаго відмовився від таких пропозицій.

Не по-атрідівськи використовувати секс як засіб переконання!

Оглянув своє вбрання: чорний однострій із золотою облямівкою, червоний яструб ліворуч на грудях. Це принаймні знайоме. Без відзнак рангу.

— Вони знають ваше обличчя, — сказав Монео.

«Дивний малий чоловічок, цей Монео».

Раптом ця думка здивувала Айдаго. Поміркувавши, він вирішив, що Монео не був малим. «Дуже стриманий, так, але не нижчий за мене». Здавалося, що Монео заглиблений у себе… зібраний.

Айдаго окинув поглядом свою сибаритську кімнату, аж надто комфортабельну — м’які подушки, приладдя, сховане за панелями з коричневого полірованого дерева. Купальню мальовниче викладено пастельно-синіми плитками, а в комбінованій душовій з ванною помістилося б не менше шести осіб. Усе довкола заохочувало догоджати собі. То було приміщення, в якому можна дозволити своїм чуттям віддатися всім приємностям, які тільки зможеш згадати.

— Хитро, — прошепотів Айдаго.

Хтось легенько постукав у двері, а тоді жіночий голос сказав:

— Командире? Монео прибув.

Айдаго глянув на випалені сонцем кольори далекої скелі.

— Командире? — Трохи голосніше.

— Заходьте, — відгукнувся Айдаго.

Монео ввійшов, зачинивши за собою двері. Мав на собі туніку та штани крейдяно-білого кольору, що змушувало зосередити погляд на обличчі. Оглянув кімнату.

— Тут вони вас поселили. Кляті жінки! Думаю, з добрими намірами, але мали б уже знати краще.

— Звідки ви знаєте, що я люблю? — різко спитав Айдаго. І, вже питаючи, розумів, яке це дурне питання.

«Я не перший Дункан Айдаго, якого бачив Монео».

Монео тільки посміхнувся і стенув плечима.

— Я не хотів образити вас, Командире. Залишитесь у цьому приміщенні?

— Мені подобається краєвид.

— Але не обстановка. — Це було ствердження.

— Її можна змінити, — сказав Айдаго.

— Я цим займуся.

— Як я здогадуюся, ви тут, щоб пояснити мені обов’язки.

— Наскільки зумію. Я знаю, яким дивним це має здаватися спочатку. Ця цивілізація дуже відрізняється від тієї, яку застали ви.

— Я бачу. Як помер мій… попередник?

Монео знову стенув плечима. Це, схоже, його стандартний жест, але без зніяковіння.

— Виявився недостатньо швидким, аби втекти від наслідків свого рішення, — сказав він.

— Конкретніше.

Монео зітхнув. Ці Дункани завжди такі вимогливі.

— Загинув унаслідок бунту. Вам хотілося б почути деталі?

— Вони б мені знадобилися?

— Ні.

— Я хотів би сьогодні дістати повну інформацію про цей бунт. Але спершу поясніть: чому в армії Лето немає чоловіків?

— У нього є ви.

— Ви розумієте, що я маю на увазі.

— Він має дивну теорію про армію. Я розмовляв з ним про це багато разів. Та чи не хотіли б ви поснідати, перш ніж я поясню?

— А ми не могли б робити це одночасно?

Монео обернувся до дверей і гукнув єдине слово:

— Зараз!

Те, що відбулося негайно після цього, зачарувало Айдаго. Кімната зароїлася від молодих Рибомовок. Дві з них узялися за складаний стіл і крісла з-за панелей та перенесли їх на балкон. Інші накрили стіл для двох. Ще інша група принесла їжу — свіжі плоди, гарячі булочки та напій, з якого здіймалася пара, поширюючи ніжні аромати прянощів і кофеїну. Це все виконувалося дуже вправно — швидко й безмовно, що свідчило про довгі тренування. Вийшли так само, як і ввійшли, без жодного слова.

Айдаго сів за стіл навпроти Монео через хвилину після початку цього надзвичайного видовища.

— І так щоранку? — спитав Айдаго.

— Тільки якщо ви захочете.

Айдаго спробував напій — меланж-каву. Розпізнав плід — м’яку каладанську диню парадан.

«Моя улюблена».

— Ви дуже добре мене знаєте, — сказав Айдаго.

Монео всміхнувся.

— Мали змогу вивчити. А тепер про ваше питання.

— І дивну теорію Лето.

— Так. Він каже, що повністю чоловіча армія є надто небезпечною для цивільної опорної бази.

— Це божевілля! Без армії не було б…

— Я розумію цей аргумент. Але він каже, що чоловіча армія — це пережитки скринінгової функції, яку в доісторичному стаді виконували самці, не залучені до процесу розмноження. Він розповідає про напрочуд стійку традицію, за якою старші чоловіки завжди посилали в бій молодших.

— Що означає «скринінгова функція»?

— Її виконують ті, хто завжди перебуває поза небезпечним периметром, охороняючи ядро стада: самців, що розмножуються, самок, молодь. Ті, що першими зустрічають хижаків.

— Чим це небезпечно для… цивільних?

Айдаго відкусив диню і відчув, що вона ідеально стигла.

— Владика Лето каже, що коли бракувало зовнішнього ворога, то чоловіча армія завжди оберталася проти власного населення. Завжди.

— Змагаючись за жінок?

— Можливо. Проте він, звичайно, не вважає, що це аж так просто.

— Я не вважаю цю теорію дивною.

— Ви ще не чули всього.

— Є ще щось?

— О, так. Він каже, що чоловіча армія має сильну тенденцію до гомосексуалізму.

Айдаго глянув на Монео через стіл.

— Я ніколи…

— Звичайно. Він каже про сублімацію, про перенесену енергію і таке інше.

— Яке інше? — спитав уїдливо Айдаго. Він злився, бо сприйняв це як напад на свою чоловічу самоповагу.

— Незрілі настанови, винятково хлоп’яче товариство, жарти, єдиною метою яких є завдавання болю, вірність лише братам по зграї… подібні речі.

— А ви як думаєте? — холодно промовив Айдаго.

— Я пригадую, — Монео відвернувся і говорив, дивлячись на краєвид, — дещо з того, про що він каже, і вважаю, що це правда. Адже він — це кожен солдат у людській історії. Він запропонував продемонструвати мені цілу купу прикладів — знаменитих військових постатей, навіки застиглих у незрілому хлоп’яцтві. Я відмовився. Натомість уважно перечитав історію та сам розпізнав цю особливість.

Монео обернувся і глянув Айдаго просто в очі.

— Подумайте про це, Командире.

Айдаго