Читати книгу - "ХІллер 2, Arachne "

Хіллер трохи кивнув, його обличчя залишалося незворушним, але Ліліан помітила тінь занепокоєння в його очах. Він теж розумів, що вони йдуть на тонкому лезі ножа, де найменша помилка може коштувати їм життя.

- Одна помилка - і нас не стане, - тихо сказав він, рухаючись далі. - Але ми не можемо дозволити собі помилок.

Ліліан розуміла, що вони грають у смертельно небезпечну гру, де ставки були неймовірно високі. З кожним кроком вона відчувала, як тиша згущується навколо них, ніби саме повітря було заряджене напругою. Попереду був Маестро, і вони мали подивитися в обличчя найнебезпечнішому противнику. Але Ліліан не боялася. Вона зайшла надто далеко, щоб повернути назад.

Незабаром вони опинилися біля входу до прихованої бази Маестро. На перший погляд, це був звичайний, застарілий будинок, що сховався в одній із забутих промислових зон Вальхейму. Його старі, покриті іржею стіни і розбиті вікна, здавалося, були готові впасти від найменшого подиху вітру. Але Хіллер, зупинившись біля входу, швидко дав Ліліан зрозуміти, що це лише фасад. За цим маскуванням ховалася одна з найукріпленіших точок у місті.

— Тут усе змінено, — тихо промовив він, торкаючись пальцями дверей. — Це старий будинок лише ілюзія. Усередині все набагато серйозніше.

Ліліан відчула, як холодний вітер ковзнув її шкірою. Охорона була ліквідована, і завдяки Спарку всі системи безпеки відключені. Проте вона знала, що це було лише початком. Всередині на них чекав сам Маестро — людина, яка сама керувала цілою мережею тіньових операцій у місті. Весь цей план, все, що вони підготували, мало спрацювати за лічені хвилини.

— Ми не матимемо другого шансу, — нагадав Хіллер, перевіряючи зброю. Його голос був спокійний, але очі видавали напругу.

Ліліан кивнула. Вона усвідомлювала, що вони увійшли в найнебезпечніший момент. Все, що вони робили раніше, було лише підготовкою. Весь тягар операції впав на її плечі в цей момент. Лічені хвилини відокремлювали їх від істини чи провалу. Чи стане це кінцем їхньої боротьби чи новим початком — вирішиться тут, у цих похмурих стінах. Вони вдвох зробили глибокий вдих і рушили всередину.

***

Вони перемістилися до будівлі, як привиди, ковзаючи у тіні. Усередині був напівтемрява, але кожен кут був потенційно смертельною пасткою. Маестро не залишав у себе слабких місць.

Старий під'їзд, залитий тьмяним світлом, зустрів їх тишею. Кожен крок віддавався гулкою луною в бетонних стінах. Все здавалося надто спокійним, надто мовчазним, ніби щось зачаїлося в цій темряві, чекаючи моменту для удару. Ліліан напружено оглядалася, тримаючи зброю напоготові.

— Тут буде жарко, — тихо сказав Хіллер, підійшовши до металевих дверей із цифровим замком. — Як тільки ми увійдемо, почнеться бій. Маестро ніколи не залишить свій будинок без захисту.

Ліліан нервово стиснула пістолет у руці. Вона бачила, як на його обличчі відбилася зосередженість — звичка, вироблена роками життя в тіні, у безперервній боротьбі. Він знав цей світ, знав, що кожна дрібниця могла коштувати життя. Ліліан довіряла йому, але її власне серце шалено билося в грудях. Тепер кожна їхня дія могла вирішити результат усієї операції.

Хіллер набрав код, і двері з тихим шипінням відчинилися. За нею виявився довгий, яскраво освітлений коридор. Усередині будівля була зовсім іншою. На відміну від облізлих стін зовні, все виглядало сучасно — міцні металеві панелі, що мерехтять неонові вогні по краях. Ліліан відчувала, як напруга наростає з кожним кроком. Маестро явно чекав на них.

- Швидше, - прошепотів Хіллер, починаючи рухатися вперед. Ліліан слідувала за ним, уважно прислухаючись до кожного звуку.

І ось, тільки-но вони зробили кілька кроків коридором, за ними зачинилися масивні двері. Ліліан швидко озирнулася, і на мить захопила абсолютна тиша. Попереду вони побачили простору залу, освітлену холодними білими лампами. У центрі стояв чоловік у темному костюмі, його фігура вирізнялася на тлі порожнього приміщення. То був Маестро.

— Ласкаво просимо, — сказав він, його голос луною рознісся по залі, звучаючи одночасно спокійно та загрозливо. — Я чекав на вас.

Ліліан відчула, як напруга досягла свого піку. Повітря здавалося важким, майже відчутним від напруженої тиші, що повисла між ними і Маестро. Кожен її крок, кожен вдих віддавалися у вухах, як гуркіт. Вона тримала зброю напоготові, але її пальці тремтіли від усвідомлення того, що перед ними була людина, чиї дії зруйнували життя десятків, а то й сотень людей.

Маестро стояв нерухомо, з легкою, майже глузливою усмішкою на обличчі. Його постать була висока і тендітна, але погляд — жорсткий і пронизливий, наче він читав їхні наміри ще до того, як вони усвідомили їх самі.

- Стільки зусиль, щоб дістатися до мене, - сказав він, розвертаючись до них обличчям. У його голосі не було страху. Навпаки, він говорив з холодною впевненістю, начебто все це відбувалося за його планом. - Я вражений. Але ви мали знати, що тут немає переможців.

Ліліан зробила крок уперед, намагаючись утримати голос спокійним:

- Це кінець, Маестро. Ми викрили тебе. Всі твої угоди, всі зв'язки, все це пекло, яке ти влаштував у місті, ми збираємося зруйнувати.

Маестро нахилив голову, з легким відтінком іронії в очах:

— Ви думаєте, що мене викрили? - Його усмішка розширилася, і він зробив крок назустріч їм. — Ви навіть не розумієте, із чим маєте справу. Це не просто мережа злочинців, як ви вважаєте. Це система. Ви можете знищити мене, але на моє місце стане інший. І ще один. Поки ви чіплятиметеся за ваші правила, закон і порядок, ми диктуватимемо свої.

Ліліан стиснула кулаки. Слова Маестро звучали як глум, але в них була частка істини. Її погляди метнулися до Хіллера. Він, як завжди, залишався спокійним, хоч і було видно, що він готувався до сутички.

- Ти не маєш рації, - холодно сказав Хіллер, його голос різав повітря, як ніж. — Ти думаєш, що непереможний, бо тобі рівних не було. Але сьогодні ти зіткнувся із тими, хто не боїться порушити правила. І хто готовий битися до кінця.