Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отямившися, зняв він зі стіни дідівський нагай і вже хотів був покропити ним спину бідного Петра, як де не взявся шестилітній Пидорчин брат Івась, прибіг і злякано схопив рученятами його за ноги, закричавши: «Тату, тату! не бий Петруся!» Що маєш робити? у батька серце не кам’яне: повісивши нагай на стіну, вивів він його потихеньку з хати: «Якщо ти мені коли-небудь опинишся у хаті або хоч тільки під вікнами, то, слухай, Петре, їй-богу, пропадуть чорні вуса, та й оселедець твій, от уже його два рази можна обмотати навколо вуха, не буду я Терентієм Коржем, якщо не попрощається з твоєю маківкою!» Сказавши це, дав він йому легенько рукою стусана в потилицю, так, що Петрусеві потемніло в очах, і він полетів сторч головою. От тобі й доцілувалися! Зажурилися наші голуб’ята; а тут і чутка по селу, що до Коржа унадився ходити якийсь лях, обшитий золотом, з вусами, з шаблею, зі шпорами, з кишенями, що бряжчали, як дзвінок від торбинки, з якою паламар наш, Тарас, ходить щодня по церкві. Ну, відома річ, чого ходять до батька, коли у нього є чорнобрива дочка. От одного разу Пидорка схопила, заливаючися слізьми, на руки Івася свого: «Івасю мій милий, Івасю мій любий! біжи до Петруся, моє золоте дитя, як стріла з лука; розкажи йому все: любила б його карі очі, цілувала б його біле личко, та не велить доля моя. Не один рушник облила гіркими сльозами. Тоскно мені. Тяжко на серці. І рідний батько — ворог мені: силує йти за нелюбого ляха. Скажи йому, що й весілля готують, тільки не буде музик на нашому весіллі; будуть дяки співати, замість кобз та сопілок. Не піду я танцювати з нареченим своїм; понесуть мене. Темна, темна моя буде хата! з кленового дерева, і, замість димаря, хрест стоятиме на дашку!»
Мов скам’янівши, не зрушивши з місця, слухав Петро, коли невинне дитя лепетало йому Пидорчині слова. «А я думав, нещасний, іти в Крим та Туреччину, навоювати золота і з добром приїхати до тебе, моя красуне. Та не бути тому. Лихе око подивилося на нас. Буде ж, моя люба рибонько! буде і в мене весілля: тільки й дяків не буде на тому весіллі; ворон чорний закряче, замість попа, надо мною; чисте поле буде моя хата; сиза хмара — моя стріха; орел виклює мої карі очі; перемиють дощі козацькі кісточки, і вихор висушить їх. Та що я? на кого? кому скаржитися? Так уж, мабуть, Бог велів, — пропадати, то пропадати!» Та й побрів прямісінько в шинок.
Тітка покійного діда трохи здивувалася, побачивши Петруся в шинку, та ще в таку пору, коли добрі люди йдуть до утрені, і витріщила на нього очі, мов спросоння, коли сказав він дати кухоль сивухи, мало не з піввідра. Тільки даремно думав бідний залити своє горе. Горілка щипала його за язик, як кропива, і здавалася йому гіркішою, ніж полин. Кинув від себе кухоль на землю. «Годі журитися тобі, козаче!» — гримнуло щось басом над ним. Оглянувся: Басаврюк! у! яка пика! Волосся — щетина, очі — як у вола! «Знаю, чого треба тобі: от чого!» Тут брязнув він з бісівською посмішкою шкіряним гаманом, який висів у нього біля пояса. Здригнувся Петро. «Ге-ге-ге! та як горить! — заревів він, пересипаючи на руку червінці. — Ге-ге-ге! та як дзвенить! Адже ж і діла тільки одного вимагатиму за цілу гору таких цяцьок». — «Дияволе! — закричав Петро. — Давай його, на все готовий!» Вдарили по руках. «Дивися, Петре, ти наспів якраз вчасно: завтра Івана Купала. Одну тільки цю ніч
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.