Читати книгу - "Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон"

Цікаво, а до такої самої помади на губах Свєти він як ставиться? Думаю, у такому разі вона подобається більше.

Ніяк не реагує на заяву та власні думки.

— То чому ти не стала зіркою сцени? Я готовий був віддати ці почесні лаври, — веде далі наша розмова, розуміючи, що жодної реакції не отримає.

— Виявилося, що в мене жахливий голос, — заявляю, посміхаючись і ловлю незрозумілий погляд. — Ні серйозно. Варто мені тільки заспівати, як у всіх вуха в трубочку згорнутися. Якось, коли для себе вирішила підкорювати сцену, як тільки виросту, написала Ніку до дня народження привітання у вигляді пісні. Це перший і останній раз у житті, коли я бачила його, що плаче.

Рома сміється.

— Заспіваєш? — пропонує він.— Раптом усе не так погано?

— Іди ти, — заперечливо махаю головою. — Тепер співаю тільки на самоті, або в дуже веселій компанії, приспівуючи улюбленим пісням.

— Виходить, я тобі не весела компанія?

— Зауваж, це не я зауважила, — відповідаю і теж сміюся.

Наша розмова цієї ночі закінчується так само, як і минулої. Це я з'ясовую, коли дивлюся, о котрій годині закінчилася наша розмова. Тільки сьогодні Рома прокинувся перший за мене і встиг скинути виклик.

Сподіваюся, телефон під час моїх нічних перекочувань по ліжку впав так, що Барінов не міг бачити мене сплячу.

Зустрічаємося зі Світланою на повсякденному місці та разом йдемо до школи.

Вона не сипле питаннями та підозрами, що не може не тішити і не насторожувати одночасно.

У думках метушня і плутанина, що вже увійшла в звичку. Мені дуже цікаво, як відбудеться наша зустріч із Ромою.

Не видиме та майже не вагоме відчуття змін у наших взаєминах не залишає. Інакше, навіщо б він ще дзвонив мені два вихідні дні поспіль?

Відповісти на питання, аби скоріше розправитися з проєктом і позбутися необхідності проводити разом час? Як варіант. Тільки в такому разі наші розмови закінчувалися б на цих самих питаннях, а не тривали до пізньої ночі, яка плавно переходить у ранок.

Стільки думаю і візуалізую, але всупереч цьому наше зіткнення відбувається зовсім не так, як планувалося.

Помічаю його постать біля вікна. Його явно захопило щось у своєму телефоні, тому що погляд опущений у нього.

Свєтка захоплено про щось щебече і навіть не помічає, як я вдивляюсь у профіль Барінова.

Ми рівняємося, коли Рома раптово і різко, наче фізично відчувши мій погляд, піднімає очі. Пару мілісекунд для перетину наших поглядів, після чого я одразу починаю дивитися в інший бік.

Лише бічним зором уловлюю, що він кивнув мені на знак вітання.

А я, ось ідіотка, злякалася того, що виявилася спіймано на гарячому, так ще й порахувала, що знову повертатися в його бік і відповідати на вітання буде вкрай безглуздо, після того, як сором'язливо перевела погляд на стіну.

Так і проходжу мовчки повз, ніби нічого не сталося.А насправді серце невдоволено вибивається з грудей і думки волають про те, наскільки дурна ситуація вийшла.

Вирішую, що потім підійду привітатися сама, але, як на зло, Свєтка завжди поруч, та й очі ніби бояться ще раз кинути бодай побіжний погляд у бік Барінова.

Так і проходять усі основні уроки. Підсвідомо навмисне уникаю будь-яких зіткнень з Ромою, після цієї незручної ранкової зустрічі.

Щоправда, бігати надто довго не виходить. Хоча б тому, що на восьмий урок стоїть факультатив.

Ми приходимо перші, і коли я проходжу повз звичну парту, Світлана піднімає на мене незрозумілий погляд.

— Я ж тобі розповідала про договір, — пригадую їй, озираючись на всі боки і переконуючись, що нікого, крім нас, у приміщенні немає.

— А,то без чого Рома не згоден працювати з тобою в парі? — ніби згадавши, перепитує вона.

Неприємно полоще усвідомлення що тон, яким вимовлено питання, що саме питання. І раптово хочеться запитати, з чого Світлана раптом назвала його «Рома»? З моменту їхнього розставання, згадуючи його особистість, вона обходилася виключно прізвищем.

— Та гаразд, дурниця посидить і без тебе, — продовжує Свєтка, підзиваючи жестом руки до себе.

Всупереч її запрошенню, мовчки сідаю за потрібну парту.

— Зрозуміло, — фиркнувши, Свєтка відвертається від мене і сідає на своє місце.

Образилася.

Ну що можна сказати. І так багато годин провела у спокої.

Через три хвилини в кабінеті вже є практично всі. Бракує лише двох. Віктора та Роми.

І, мабуть, щоб серце взагалі розірвалося від хвилювання, вони заходять удвох, як лунає дзвінок.

Обидва явно незадоволені.Чорт, може даремно я сюди сіла? Зараз Барінов вочевидь не в настрої.

***

Барінов лише окидає мене швидкоплинним поглядом, перш ніж сісти поряд. У ніс миттєво проникає запах уже звичного парфуму. Всупереч тому, що цей аромат перестає напружувати, а навпаки навіть трохи заспокоює, важка енергетика, що давить, від Роми, нікуди не поділася. Навпаки, відчувається буквально фізично.

— Пам'ятаю, Серебрякова, — коли голос Віктора, звернений до мене, лунає в тиші кабінету, я здригаюся. — На першому занятті Ви сиділи за першою партою, — показує поглядом на місце, поряд зі Світлою.

— Вирішила сісти до партнера за проєктом, — кажу впевнено, але звертаючи увагу на перешіптування.

Звичайно, наше сусідство по парті не залишилося поза увагою цікавих однокласників.

— Похвально, але не обов'язково, — продовжує Віктор, не зводячи з мене погляду. — Адже ми не працюємо над проектом на заняттях.

Він зараз серйозно відкрито говорить, що я повинна пересісти на минуле місце, чи мені всього лише здається?

Судячи з погляду Світлани, яка теж повернулася до мене і в її очі читається «я ж говорила», я правильно вловлюю натяк, кинутий Віктором.

— Ти можеш пересісти, — це ледве чутно кидає Барінов, на відміну від інших, навіть незважаючи на мене. — Вважай, що цей пункт нашого договору втратив чинність.