Читати книгу - "Бунгало, Сара Джіо"

—Ти гарна, — сказала я, коли ми вийшли з казарми.

— Неправда, — знічено відповіла Кітті.

— Припини. Коли цей твій настрій минеться? — Я обігнала Кітті й повернулася до неї лицем. — Я сумую за своєю подругою.

Зненацька Кітті завмерла, та, озирнувшись, я побачила причину. Назустріч ішов полковник Донаг’ю. Порівнявшись із нами, він злегка підняв кашкет, але не зронив ані слова. Від згадки про інцидент з Вестрі у мене мороз пішов поза шкірою. Після того випадку я зневажала полковника, а тепер, побачивши, як він знехтував Кітті й не спромігся навіть на «Вітаю, як ваші справи?» — і це при тому, що він упадав за нею кілька місяців тому, — я розгнівалася не на жарт. Ходили чутки, що він бачиться з іншою — тихою темнокосою медсестрою з точеною фігуркою моделі. Посоромився б.

Коли полковник відійшов на безпечну відстань, я повернулася до Кітті:

— Він мені ніколи не подобався. — Та Кітті засмутилася, і я подумала, що бовкнула щось не те. — Я не хотіла...

Подруга взяла мене за руку й міцно її стиснула.

— Енн, усе гаразд. Не треба вибачень. Просто... — Кітті витримала паузу. Чи то щоб зібрати докупи думки, чи то щоб перевірити, чи хтось чує нас крізь відчинене вікно. Казарми були дуже близько. — А, байдуже.

—Я хотіла б, щоб ти поділилася зі мною. Ти засмучена через нову пасію полковника? Стелла каже, що вона справжня дурепа. Чи через Ленса? Між вами щось сталося? Він тебе скривдив?

Кітті похитала головою.

—Енн, припини, будь ласка.

—Добре, — здалась я. — Але ти розповіси мені, коли будеш готова?

Кітті кивнула, однак я боялася, що це лише обіцянка.

Ми побачили гурт чоловіків і жінок, які залазили в кузов вантажівки. Стелла з Віллом, Ліз, Мері та її новий кавалер Лу.

Ми з Кітті теж видерлися на машину.

— Привіт, — сказала я, умощуючись біля Мері. Вона аж світилася.

— Я так рада, що ви прийшли. Ліз умовила кухаря поїхати з нами, тільки гляньте на здобич!

У першому ящику з льодом лежало все для запікання: курка, картопляний салат і кукурудза. У другому — небачений запас пива. Я сором’язливо роззирнулася, намагаючись не зустрічатися поглядом із солдатами. Багато незнайомих облич і хижих очей. Коло білявенької медсестри сидів Ленс. Як її звати? Здається, Лела. Я згадала про бідолашну Атею і здригнулася. Ленс використав і скривдив її. Можливо, він і Кітті використовував. Я сподівалася, що подруга не помітить, як Ленс фліртує з іншою.

Замість витріщатися на них, я пошукала поглядом Вестрі. Він тут?

Либонь, Мері прочитала мої думки.

—Здається, він не зміг, — прошепотіла вона. — Вибач.

—Та байдуже, — я знизала плечима, смикаючи каблучку. — Ми просто знайомі. Лише знайомі.

Вантажівка підстрибувала на нерівній дорозі, а я притулилася до Кітті й, рахуючи вибоїни, згоряла від сорому. Як це я, заручена жінка, дозволила собі емоційний зв’язок з Вестрі? Він практично незнайомець. Що сталося з моєю розсудливістю на цьому острові? Кітті дивилася в одну точку. Коли вантажівка нарешті зупинилася біля пляжу, усі, крім неї, зірвалися на ноги.

— Кітті! — гукнула я. — Ходімо.

Вона слухняно кивнула та повільно, наче виконувала тяжку вправу, підвелася. Ленс якраз допомагав Лелі: він ухопив її на руки й, крутнувши, поставив на пісок. Вона хихотіла та стріляла очима. Кітті хапливо відвернулася. Мабуть, брати її було помилкою. Я і сама не хотіла тут бути.

Мері очолила процесію і повела нас на пляж, командуючи хлопцями, де розстеляти покривала, розкладати вогонь, ставити ящик з пивом і радіо. Товариство заохало й заахало, коли молодший капрал Шон висунув антену невеликого сірого радіо. Навіть Кітті усміхнулася. Ніхто не встоїть перед силою музики.

—А тепер я спробую зловити сигнал, — сказала Мері, коли всі всілися. Вона покрутила тюнер і миттю відсмикнула руку, почувши приглушений чоловічий голос із австралійським акцентом. Диктор швидко й напружено читав воєнні зведення, і настрій умить передався нам: «Сьогодні японські бомбардувальники, сіючи смерть і руйнацію, атакували північне узбережжя. Загинули сотні цивільних, зокрема жінки й діти». Уся компанія уважно дослухалася до новин.

Мері негайно повернула тюнер — запала тиша. А за кілька секунд радіо впіймало кришталево чистий сигнал десь із-за океану. З динаміка полилася повільна й чудова пісня.

— Як дивно, — мовила Мері. — Ми впіймали французьку станцію.

Чужоземні слова, незнайома мелодія, але пісня зачарувала мене та всю юрбу. Стелла нахилилася до Вілла. Лу взяв Мері за руку й запросив до танцю. Інші медсестри теж стали в пару з незнайомими солдатами, навіть Ліз. Кітті не заперечувала, коли до неї підсів хлопець. Вона з насолодою гризла печену кукурудзу й навіть сміялася. Мелодія пробудила в серці бажання, яке я намагалася витоптати, — бажання побачити Вестрі. Я повернулась обличчям до океану й дивилася на клапоть пляжу, що вів до бунгало. Западали сутінки. Не варто. Його однаково там не буде. А музика не зупинялась, і мене все дужче тягнуло до бунгало, аж доки я не змогла більше опиратися. Підвелась і тихо покрокувала по піску. Вислизну на пів години. Ніхто не помітить. Ніхто не шукатиме.

Я поквапилася, кілька разів озирнувшись, чи ніхто не йде за мною. А відтак пірнула в гущавину й опинилася поблизу хатинки. Ось воно. Наше бунгало. На душі одразу стало спокійно. Я опустилася навколішки й заглянула під сходинку, але зненацька рипнули двері. Підвівши погляд, я побачила в присмерковому світлі Вестрі.

Тіні підкреслювали його підборіддя, а мокре волосся і розстебнута сорочка підказували, що Вестрі недавно плавав. Він усміхнувся.

— Я сподівався, що ти прийдеш. Бачила, який місяць?

Я кивнула й повернулася туди, де над самісіньким небокраєм, майже цілуючи берег, зависнув помаранчевий місяць.

—Уперше таке бачу, — сказала я і ступила крок назустріч.

—Заходь, — Вестрі простягнув руку. — Маю для тебе сюрприз.

Він зачинив двері, а я сіла на ліжко. Повітря напружилося, наелектризувалося. Вестрі також відчував це.

—Дивися, — сказав він і підняв радіоприймач, — я впіймав сигнал. — Вестрі додав гучності, і вона повернулася — та сама чарівна чужоземна мелодія. — Слухай, це французькою.

Я заплющила очі й хиталася в