Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

- Не сказавши мені, що ти незаймана, ти зробила гірше тільки собі, - спокійно промовив Марат, повертаючись у кімнату, де я, вже закутана в простирадло, сиділа на ліжку та чекала своєї черги відвідати ванну.  

- Учора це було останнє, що тебе цікавило, - намагаюся обійти його, але Марат хапає мене за руку і ставить перед собою.

- Не здогадуєшся чому?

- Як бачиш, не здогадуюся, не розумна, та ще й малолітка недороблена, - від незручності згадую йому вчорашні слова.

- А ще й злопам'ятна! - усміхається він, - Ава, у наш час зустріти незайману дівчину твого віку і твоєї зовнішності практично неможливо. Принаймні, мені такі не траплялися. Тому я навіть не припускав подібного. А тобі потрібно було сказати мені. Все пройшло б менш болісно.

- Звідки ти знаєш мій вік? Я не пам'ятаю, щоб тобі говорила, - намагаюся згорнути делікатну тему.

- Не говорила, - легко погоджується, - А ось я знаю. Ти хотіла в душ. Уперед. Тільки швидко, мені їхати потрібно.

З думкою, що він елементарно намагається якнайшвидше мене позбутися, розгублено йду приводити себе до ладу.

Спускаємося в ліфті так само, як і підіймалися - мовчки. Я нервово смикаю сумочку. Передчуття у мене зовсім погане. Марат розслаблено гортає щось у телефоні.

Але на нульовому поверсі, він, не відволікаючись від гаджета, впевнено підходить до однієї з машин та стукає кісточками пальців у скло водійських дверей. Через кілька секунд скло опускається і з'являється заспана фізіономія Андрія.

- Відвези дівчину додому, - як зазвичай наказує і галантно відчиняє для мене задні двері, - Гарного дня, Ава!

Байдуже дивиться як я сідаю в машину і просто зачиняє дверцята. Сам іде до вчорашнього Лендж Ровера і забирається в нього. З підземного гаража він виїжджає першим. Андрій поступається йому дорогою.

Усередині глухе отупіння. Знаю, що більше нічого не буде. Марат отримав, що хотів. Це він щойно переконливо продемонстрував. Не дура, зрозуміла! Те, що я ще його побачу, сумнівів не було. Щойно він розкопає правду, вочевидь захоче дізнатися, з якою метою я намалювалася в його житті, та хто так дорого і якісно організував мені легенду. Та й прибити мене під шумок не відмовить собі в задоволенні. Сумно усміхаюся.

Мені ж нав'язуватися далі сенсу вже немає. Та й гордість ніхто не скасовував. Учора й так наступила на неї кілька разів. Але тоді в мене виправдання для себе було. Тепер же де Савелій я знаю. Правда про це ніколи не дізнається Ігор Сергійович. Навіть після того як Марат покористувався мною і кинув, я не зможу зрадити. І річ не в тому, що боюся його, знаючи яким він може бути. Просто не зможу і все! 

- Андрію, зупиніть, будь ласка, хочу прогулятися, - він втомлено позіхає і вмикає поворот, щоб припаркуватися, - Ви спали в машині? - запізно доходить до мене.

Він дивиться на мене в дзеркало заднього виду і з посмішкою знизує плечима:

- Мені не звикати.

Виходжу під палюче, зовсім не вересневе, сонце, ледве стримуючи сльози. Марат же вчора, коли я злякалася, сказав, що внизу на мене чекає машина. Я тоді не звернула на це уваги. Зараз розумію, що відразу після сексу він планував відправити мене додому і заздалегідь викликав Андрія. А я так хвацько обламала його плани, вирубившись. Ну думаю, він не ображений, адже нарвався на ранковий другий раунд.

Чорт, як усе складно та як я втомилася. Бути весь час у напрузі, боятися викриття, аналізувати кожен подих. Досить!

Фрезову скажу, як є, що я для чоловіка була лише дівчинкою на одну ніч. Подальші "випадкові" зустрічі безглузді. Марату ж, коли з'явиться із запитаннями, все розповім і нехай сам вирішує, що з цим робити. Буде так, як він захоче. Закоханість хвороба не смертельна, з часом відпустить. Сподіваюся! Те, що я бачила в телефоні Марата, знаю тільки я. Більше про це знати нікому не обов'язково. Цього взагалі не було. Савелія покарано, нехай і не за законом, але суть справи не змінює. 

А я продовжуватиму жити далі, не зазираючи в майбутнє, але сподіватися, звісно, на краще. З оплатою навчання щось придумаю. У крайній випадок візьму кредит. Благо робота з пристойним заробітком є. Можу ще свою однушку продати. Добре, що Ігорю Сергійовичу, зі зрозумілих причин, довелося її на мене оформити, а не як Машину трикімнатну в центрі на себе. Цікаво, якби я знала, як усе обернеться, то влізла б у все це? Напевно, так! Однозначно знаю тільки, що про зустріч із Маратом не шкодую.   

Сідаю на лавку, що підвернулася, і дістаю з сумочки телефон. Міняю сім-карту. Фрезов бере слухавку відразу. Без емоційним тоном описую ситуацію. Він слухає не перебиваючи. Наприкінці кажу, що на цьому все закінчується.

- Ти в нього провела ніч і не змогла в його телефон залізти?

- Не було можливості. 

- А коли він спав або в душ ходив? Там же справ менше ніж на хвилину. Я тобі навіщо пристрій для розблокування передав? Вставила його в телефон, перегорнула дзвінки, не наші скопіювала на пристрій і все.

- Я ж кажу - не було можливості, - тупо повторюю.

Фрезов мовчить. Відчуваю його напруження, він мені не вірить:

- Ава, ти мені правду кажеш? - у голосі чується ледь вловиме глузування, - Чи Дроздов був такий гарний, що змусив тебе забути про те, що він зробив?