Читати книгу - "Уот"

згодує страву собаці або собакам так, як велить інструкція? Хіба йому що завадить з’їсти все самому, взяти й продати комусь усе, що є в казанку, або частку того, а ні, то роздати, ба й висипати, усю страву в найближчу баюру чи дірку, щоб заощадити час і не мати ніякого клопоту?

А що як кур’єр через недугу, нехіть, пияцтво, недбалість чи лінощі не з'явиться саме того вечора, коли буде чим годувати собаку? Але могло ж статися і таке, що й у найвитривалішого, найтверезішого, найсвідомішого із кур’єрів, котрий знав усіх місцевих дворняг, їхній норов і схованки, їхні відтінки і аналогічні подробиці, навіть у нього могло лишитися в казанку трохи страви, на денці, зліва чи справа, у ту вирішальну мить, коли старовинний дзиґар бив десяту годину. От як тому богобоязливому кур’єрові нести того казанка назад у господу, якщо він вчасно його не спорожнив, а з’явитися з ним уранці він не мав права, бо всі казани, сковорідки і горщики містера Нота повинні бути в хаті на своєму місці, а не валятися бозна-де по ночах?

Але той собака і будь-який, просто собі, взагалі собака, хіба це одне і те саме? Адже в інструкції, писаній для Уота, йшлося не про собаку взагалі, а саме про собаку, тобто не про будь-яку сучку чи пса, а про собаку конкретного, себто не те, щоб сьогодні один собака, завтра другий, післязавтра — третій, ні, щодня той самий, бідний старий собака, аж поки він здохне. Але хіба кілька собак — це й є те саме, що один, конкретний собака?

4. Знайшли, очевидно, чоловіка, в якого був злиденний собака, і домовилися з ним, щоби він щовечора між восьмою і дев’ятою годинами разом із собакою проходив повз будинок містера Нота. У ті вечори, коли для собаки лишалася якась їжа, у вікні встановлювали лампу, червону лампу, або краще зелену, а решту вечорів — фіолетову лампу, або краще зовсім ніякої лампи. І от чоловік (а трохи згодом і собака також), проходячи повз будинок, підводив очі до вікна і, помітивши червону лампу або зелену, поспішав до ґанку, і стояв над своїм собакою, доки той не з’їдав усі залишки їжі містера Нота, а помітивши фіолетову лампу або темне вікно, не поспішав разом із собакою до дверей, а йшов собі далі, разом із собакою, наче зовсім стороння людина.

Але чи міг існувати подібний чоловік?

Якщо міг, то чи можна було його знайти?

А якщо міг і знайшли його, то чи не міг він, бува, переплутати, ідучи додому повз будинок містера Нота, якщо він таки туди йшов, чи з дому, якщо він оце звідтіля саме вийшов, бо куди ж іще йти чоловікові, як не додому або з дому; так от, чи не міг він, бува, переплутати червоний колір із фіолетовим, фіолетовий із зеленим, зелений із темрявою, темряву із червоним і тарабанити в двері, коли ніякої їжі для собаки не залишили, чи навпаки, коли їжа стояла, тягтися курною дорогою повз маєток у супроводі свого хирлявого вірного пса?

Та й хіба Ерскін чи Уот, чи який інший Ерскін та інший Уот не могли б помилково поставити на підвіконня лампу іншого кольору або поставити лампу потрібного кольору, але не запалити її, або якщо і запалити її, то запізно, через забудькуватість або недбалість, внаслідок чого чоловік і собака могли підбігти до дверей і вхопити облизня або податися геть курною дорогою і не вхопити нічого їстівного, хоча воно й чекало на них за дверима?

І це б новим тяжким тягарем впало на плечі й без того стурбованих, заклопотаних, виснажених і обтяжених обов’язками слуг містера Нота. Хіба ж ні?

Тому Уот розглянув не тільки деякі з найменш вірогідних рішень, а й окремі зауваження, котрі призвели до того, що рішення ці було визнано невірогідними, і розглянув їх у такому порядку:

ВАРІАНТИ         КІЛЬКІСТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ПЕРШИЙ                       2

ДРУГИЙ                        3

ТРЕТІЙ                         4

ЧЕТВЕРТИЙ                    5

КІЛЬКІСТЬ ВАРІАНТІВ    КІЛЬКІСТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ

             4                             14

             3                              9

             2                              5

             1                              2

Замислюючись над тим, що ж, власне, є найвірогіднішим рішенням, Уот дійшов такого висновку. Слід знайти якогось більш-менш пристойного собаковласника із місцевих, а саме незаможного чоловіка з добре захарчованим собакою, і призначити йому щорічну ренту, з якої щомісяця йому йтиме п’ятдесят фунтів, з тією умовою, щоб він щовечора між восьмою і дев’ятою годинами з’являвся на подвір’ї будинку містера Нота разом зі своїм голодним собакою і щоб він по тих днях, коли для його пса буде якась пожива, стояв над ним із ціпком і в присутності свідків доти, доки той не з’їсть усе до останнього атома, а відтак, не гаячи ні секунди, подався б геть із подвір’я; крім того, цьому чоловікові слід, користуючися фінансовою допомогою містера Нота, завести меншого пса, теж голодного, і тримати його напохваті на той випадок, якщо перший голодний собака здохне, тоді іще одного, і щоб він чекав того дня, коли й другий собака віддасть Богові душу, і так без кінця, щоб таким робом завжди мати напохваті двох голодних собак, з яких перший мусить до самої смерті поїдати залишки їжі містера Нота, як описано вище, а другий — робити те саме, поки вмре, і так без кінця, знову і знову; крім того, слід знайти подібного парубка з місцевих, але без собаки, на той випадок, якщо прийде день, коли перший місцевий чоловік помре, щоб цей, другий, узяв його двох зголоднілих, але ще живих собак, які опинилися без хазяїна і без дому, і на тих самих умовах виконував ті самі обов’язки; крім того, слід нагледіти й іншого парубка з місцевих, теж без собаки, якщо під лиху годину цей другий місцевий чоловік також сконає, і так далі, до безконечності, але щоб завжди напохваті було два голодні собаки і два злидарі із місцевих, і щоб перший до самої смерті мав двох зголоднілих собак і доглядав за ними, згідно з наведеними вище вимогами, а інший щоб до останнього видиху робив те саме, і щоб усе це повторювалося до безконечності; а якщо ж, чого не буває на світі, один з цих зголоднілих собак чи обидва не переживуть свого хазяїна і разом із ним зійдуть у яму, то слід найти третього, четвертого, п’ятого, навіть шостого зголоднілого собаку і тримати його коштами містера Нота десь у зручному місці в холодному тілі, або ще краще — у гарній місцині коштами містера Нота слід було б заснувати собачий розплідник, точніше, колонію