Читати книгу - "Сплячі красуні"

– Лінні, в тебе є долар? – спитала Лайла у своєї диспетчерки. – Кумедно було б, якби я винаймала представника для жінки, котру сама ж заарештувала за підозрою у двох тяжких вбивствах.

Лінні вручила Баррі долар. Він поклав його до кишені, обернувся до судді Сілвера і проголосив найкращим з використовуваних ним у судових засіданнях голосів:

– Бувши проавансованим Ліннетою Марс на користь арештантки, взятої щойно під варту пані шерифом Норкросс, я пропоную і прошу, щоби… Лайло, як її звуть?

– Євка. Прізвище поки невідоме. Звіть її Євкою Доу.

– …щоби Євку Доу було передано під опіку доктора Норкросса для психіатричного обстеження, з тим, щоб означене обстеження відбувалося в Дулінгському виправному закладі для жінок.

– Ухвалено, – хвацько мовив суддя.

– Гм, а як щодо окружного прокурора? – запитала Лінні з-за свого столу. – Хіба Дженкер не має права на своє слово?

– Дженкер заочно погоджується, – відповів суддя Сілвер. – Не один раз рятувавши його некомпетентну шкуру в своїй судовій залі, я це можу сказати з цілковитою певністю. Наказую транспортувати Євку Доу в Дулінгський заклад негайно і тримати її там… Лайло, як щодо сорока восьми годин?

– Нехай буде дев’яносто шість, – сказав Баррі Голден, вочевидь загадавши, що він мусить щось зробити для своєї клієнтки.

– Дев’яносто шість мені годиться, пане суддя, – сказала Лайла. – Я просто хочу, щоб її десь тримали, поки я не дістану якісь відповіді.

Заговорила Лінні. На думку Лайли, вона ставала дещо влізливою.

– А Клінт і директорка Котс погодяться на таку гостьову мешканку?

– Я це владнаю, – сказала Лайла і знову подумала про свою нову арештантку. Євка Доу – таємнича вбивця, яка знала ім’я Лайли і теревенила про трипл-дабли. Це явно випадковий збіг, але небажаний і не на часі.

– Заведемо її сюди ненадовго, тільки щоб відкатати відбитки пальців. А ще нам з Лінні треба її відвести в якусь із камер тимчасового утримання і переодягти в казенні лахи. Та сорочка, що на ній зараз, мусить бути взята як доказ, а на ній більше нема нічого. Я жодним чином не можу передавати її до в’язниці з голою сракою, хіба не так?

– Ні, як її адвокат, я б такого зовсім не схвалив, – сказав Баррі.

– Отже, Джінет… як наші справи?

Джінет розважила дебютний хід Клінта.

– Гм, нумо подивимося. Рі сказала, що цієї ночі їй снилося, як вона їсть торт із Мішель Обамою.

Вони удвох – тюремний психіатр і пацієнтка-утримувана – робили неспішні кола в прогулянковому дворі. Тут було порожньо о цій годині ранку, коли більшість ув’язнених зайняті на своїх різноманітних роботах (столярна майстерня, виробництво меблів, госпблок, прання, прибирання) або сиділи на уроках ЗОРу (у, як це називали в Дулінгському виправному закладі, Школі Тупих), або просто лежали в своїх камерах, байдикуючи.

До бежевої тюремної блузи Джінет було приколото пропуск у двір, підписаний самим Клінтом. Тож він відповідав за неї. З цим усе було гаразд. Вона належала до найулюбленіших його пацієнток-утримуваних («Одна з пещенок», – зазвичай казала директорка Дженіс Котс дратівливо) і завдавала найменше клопоту. На його погляд, місце Джінет було не тут – і не в іншому подібному закладі, а взагалі на волі. Це була не та думка, якою б він поділився з Джінет, бо що доброго це могло їй дати? Це ж Аппалачія. А в Аппалачії не випускають на волю за вбивство, і неважливо, якщо воно другого ступеня. Його впевненість у відсутності провини Джінет у смерті Дейміена Сорлі була вірою такого ґатунку, що висловити він її не міг нікому, крім своєї дружини, а може, навіть і їй. Останнім часом Лайла здавалася дещо відчуженою. Надто заклопотаною. Цього ранку, наприклад, хоча, можливо, це тому, що вона не виспалася. А ще оте, що сказала Ваннеса Лемплі про якийсь ваговоз із харчами для тварин, що перекинувся на Гостинно-Гірській дорозі минулого року. Яка існує ймовірність того, що протягом кількох місяців сталися дві ідентичні кумедні аварії?

– Агов, докторе Н, ви слухаєте? Я сказала, що Рі…

– Наснилося, що вона їла з Мішель Обамою, так.

– Так вона сказала спершу. Але вона це просто вигадала. Насправді їй снився вчитель, який запевняв її, що вона не в тій класній кімнаті. Абсолютно тривожний сон, як ви вважаєте?

– Може бути.

Це була одна з приблизно дюжини фраз-заготовок, якими він відповідав на запитання своїх пацієнток.

– Гей, доку, як гадаєте, Том Брейді86 може сюди приїхати?

Виступити з промовою, роздати автографи?

– Може бути.

– Знаєте, він міг би підписати кілька отих маленьких іграшкових м’ячів.

– Звісно.

Джінет стала.

– Що я оце щойно сказала?

Клінт задумався, потім розсміявся:

– Попався.

– Де це ви сьогодні витаєте, доку? Знову робите оте своє. Вибачте мені, що, типу, лізу у ваш особистий простір, але чи все гаразд у вас вдома?

З неприємним внутрішнім здриганням Клінт усвідомив, що він більше не певний, що це так, і це неочікуване запитання Джінет – її проникливість – бентежила. Лайла йому збрехала. Не було цієї ночі аварії на Гостинно-Гірській дорозі. Раптом він відчув щодо цього впевненість.

– Усе гаразд вдома. Що таке я роблю своє?

Вона насупилася, підняла кулак і притиснутим великим пальцем провела по кісточках.

– Коли ви отак робите, я знаю, що ви деінде, збираєте стокротки чи ще щось. Схоже на те, ніби ви згадуєте якусь свою давню бійку.

– А, – мовив Клінт. Це вже заходило на слизьке. – Стара звичка. Краще поговоримо про вас, Джінет.

– Моя улюблена тема.

Звучало добре, але Клінт знав, з ким має діло. Якщо він дозволить Джінет вести розмову, всю цю годину на сонечку вони проведуть у балачках про Рі Демпстер, Мішель Обаму, Тома Брейді і бозна-кого ще, куди лишень тільки її занесе потік свідомості. У жанрі вільних асоціацій Джінет була чемпіонкою.

– Гаразд. Що вам снилося цієї ночі? Якщо ми говоримо про сновидіння, поговорімо про ваші, а не про сни Рі.

– Я не пам’ятаю. Рі в мене питалася, і я їй так само сказала. Гадаю, це все оті нові ліки, що ви мені приписали.

– Отже, щось вам таки снилося.

– Ну… мабуть… – Джінет відвела очі, дивлячись на город, а не на нього.

– Це міг бути й Дейміен? Він же вам інколи сниться?

– Звісно, який він тоді був із себе. Геть посинілий. Але мені давно вже не снився той синій. Ой, а ви пам’ятаєте отой фільм,