Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

Олексий (бросаясь к ней). Нi, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: менi досталася хустка, а урагу мому — гарбуз.

Стецько. Так помiняймось ке.

Уляна (также бросаясь к матери). Матусенько, моя рiднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на свiтi. Благослови ж мене i мого Олексiя!

Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилицi.

Одарка (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…

Тимiш. Так-таки, так.

Прокiп. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарцi.

Одарка (скоро и кричит). I ти, п’яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє дiло не мiшайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тiєю чаплiєю, що менi на лихо скував. Усю на тобi потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобi увесь гарбуз розтовчу об голову, усi патли тобi пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком i обвiнчаю, обвiнчаю, таки обвiнчаю! А ти, пройдисвiте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Олексия.)

Скорик. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Олексием.)Послушай, паньматка, меня, бувалаво…

Одарка. Не хочу, не хочу нiчого слухати…

Скорик. Та паслушай…

Одарка. Нехай вiддасть хустку Кандзюбенку, а сам вiється з хати i щоб мого двора не знав!

Скорик (притопнув ногою). Так цить же, кажу-гаварю табе. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.

Одарка (испугавшись, зажимает рот). Ох, менi ж лихо! не буду ж, не буду!

Стецько (в большой радости). Ану, ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловiк звiрякою перекидається. Так коли б ще заржала; то-то б смiху було.

Скорик (Стецьку). Малчи i слушай камандних слов. Не бiсись, Одарко, i поблагослови своїх дєтушок.

Одарка. Як собi хочете; бiситись не буду i благословляти не хочу. Нехай вiддасть хустку. Я в нього з горла видеру…

Скорик. Не шумєть! Паслушай толком. Вот сколько я земель нi прахадил, бил у Францiї, у Нiмецiї, у Рассєї i у Туреччинi, та вот i до вас прийшол…

Стецько. А за Харковом що був, так i не кажеш?

Скорик (грозит ему). Смирно! — Ну, так во всех землях такой закон: каму дана хустка, тот i жених, каму паднесуть гарбуз, вот как би нашему Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, i закону переменiть не можно. А хто ад єтаво закону адступиться, таму грех смертельной и на скатину падьож будет.

Одарка. Та у нас нi волика, нi коровки. Усе мiй старий попропивав, нiчому i здихати.

Скорик. А миру хрестьянскаво не жалеєш? А што тогда скажеш, как у всьом светi повиздихаєт скатина? Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та пад ваєнной суд.

Прокiп. А пiд суд як пiдложуть, так там i по-поворушитись не можна.

Стецько. Ану, ну; до чого-то воно дiйдеться?

Скорик. Єто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексiя? Парень важной, разумной, ремесной, да iщо ж i племенник мой.

Одарка. Так крепак…

Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти воєннаво артикула не знаєш i усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавек: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандєри, а усєм галава батюшка гасударь. Ат єво миласти приказано усєм нiкаво не абiждать. У Алексеєва барина людям житьйо славнайо, i у них усєво довольно.

Прокiп. А в них у селi чи кабаки, чи вольна?

Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа i не слихать.

Прокiп. От сторона! Так чого тут i думати? Не дрочись, Одарко!

Одарка. Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!..

Скорик. Ага! Так єта уж не просто. Харашо; ми умеем, как i з єтiм справiтця-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.)Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, i принеси сюда. Та сматри, iменно єтима пальцами.

Одарка. Ох, менi лихо! Чи не будете ворожити?

Скорик. Нiчаво, не пугайся; ето не ворожка, а снять з тебя нада-тє насипку. Ми не даром па усем мєстам хадили. Знiму, штоб ти ад неї не зачахла.

Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, годубчику! робiть швидше, що знаєте; так i чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

Скорик. Миску, та вот ефтими пальцами. (Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.)На, таваришу; падерж пачотной знак. У ефтаком дєлi не следует прапускать нікакой еволюцiї. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да здєлай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелi не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою i держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает из кармана бумажку и достает вещи.)Вот из французскава каравая весiльная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдiть на аванпости, у куток, i нiхто нi пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.)Тепер, Одарiє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх! (Одарка сделала, приговаривая.)Тепер на, з турецкой церкви свечичка; засвяти єйо; неси сюда, та не погаси, а то только тебе i на светi жить. (Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.)Дай сюда. (Прилепливает его к миске.)Теперича усе зажмуртесь i не маги нiхто шевельнутца. Ну… начинається нашеє дело… Гу!.. а самаво так лихорадка и бйот. Єто умiючи наслано; та нiчаво, не пасилуєш. Одарiє, рожденная, молитвенная, крещенная, вiнчанная, покритая!.. скажи… как тебя: чи iз плечей берьот, iлi у очах рябiєт?

Одарка (дрожа.)Та… iз-за…плечей… i у очах…

Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)

Тара, бара, мара, дєларжан!

Пуру, буру, туру, акерман!

Бендер, кардаш,

Дюпень, мар’яж,

Йок пшик, йок пшик.

(Топит свечку в воде.)

Банжур, мадам Одарiє, снято! Ат каво прийшло, на таво найшло. Паздравляю, мадам Одарiє! не рябей! Вота, сматрiтє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка,