Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

його фізичний дискомфорт і відразу до хіміотерапії, але найбільше ми говорили про жінок і секс. На кожному сеансі він описував усі свої зустрічі з жінками за останні дні (часто його розповіді зводилися до того, що він просто перехопив погляд якоїсь жінки в супермаркеті) та нав’язливі думки про те, що він міг би зробити кожної такої зустрічі для налагодження інтимних стосунків. Карлос був настільки захоплений жінками, що здавалося, ніби він забував, що рак активно проникає в кожну клітину його тіла.

Але його зацикленість задовго передувала хворобі, адже він завжди був бабієм. Він розглядав жінок тільки як сексуальні об’єкти та називав принизливими словами. Саме тому розповідь Сари про поведінку Карлоса в групі, яка найперше мала шокувати, зовсім не вразила мене. Я знав, що він був здатний на таке — і навіть на гірше.

Але як я мав владнати цю ситуацію під час наступного сеансу? Понад усе я хотів захистити і надалі підтримувати наші з ним стосунки. Ми справді мали значний прогрес, і на цей час я був його єдиним близьким другом. Але також було важливо, щоб він і надалі відвідував групові заняття. Я відрядив його в групу шість тижнів тому, щоб забезпечити його товариством, яке б допомогло подолати самотність, а також спонукало би позбутися найнеприємніших рис характеру, і надалі це дало б йому змогу налагодити соціальні зв’язки, знайти нових друзів тощо. Перші п’ять тижнів він чудово давав собі раду, але я був певен, що, коли він не змінить кардинально свою жахливу поведінку, то просто пересварить усіх в групі — якщо вже цього не зробив!

Наше заняття розпочалось доволі звично. Карлос навіть не згадав про групу, натомість хотів поговорити про Рут, привабливу жінку, яку зустрів на одному церковному заході. (Він був парафіянином півдесятка різних церков не тому, що був істинним вірянином, а тому, що гадав, ніби такі місця забезпечують йому ідеальні можливості для пікапу.) У церкві він заговорив до Рут, але вона вибачилася і сказала, що їй потрібно їхати додому. Карлос попрощався, а пізніше почав звинувачувати себе, що згаяв чудову нагоду, адже він міг провести її до автівки. Фактично він переконав себе, що це був його справжній шанс, майже десять із п’ятнадцяти, що він міг би з нею одружитися. Він докоряв собі за те, що не діяв більш швидко. Це тривало весь тиждень. Він не лише лаяв себе всіма можливими словами, а й влаштував справжні фізичні самотортури — боляче щипав себе і добряче гамселив головою об стінку в моєму кабінеті.

Я не зачіпав його почуттів до Рут (хоча вони були такі відкрито ірраціональні, що я вирішив повернутися до цього питання пізніше), оскільки вважав за нагальніше обговорити інцидент у групі. Я сказав йому, що розмовляв із Сарою.

— А чи збиралися ви, — запитав я, — розповісти мені сьогодні про групу?

— Нічого особливого. Це взагалі неважливо. У кожному разі я збираюся припинити свої заняття в групі. Я виріс із цього.

— Що ви маєте на увазі?

— Там кожен бреше і грає у якісь ігри. Я єдиний, хто ще наважується говорити правду. Усі чоловіки з групи — невдахи, а то б вони не ходили на ці заняття. Вони всі — нікчеми, тупаки та боягузи. Хіба нормальний чоловік буде сидіти в колі, скиглити та базікати ні про що?

— Розкажіть мені, що сталося в групі. Хочу почути вашу точку зору.

— Сара розповіла про зґвалтування. До речі, вона вам казала?

Я кивнув.

— І Марта також. Ця Марта… О Боже, ще одна божевільна. Вона дурепа, справжня психопатка. Ось хто вона. У неї психічний розлад, вона сидить на транквілізаторах. Якого дідька я роблю в групі з такими людьми, як вона? Але послухайте мене. Важливим є те, що, коли вони розповідали про свої зґвалтування, обидві, кожен просто тихенько сидів з роззявленим ротом. Принаймні я хоч якось відреагував. Я поставив їм кілька питань.

— Сара сказала, що деякі з ваших запитань не були дуже вдалими. Вони не допомогли, а навіть навпаки.

— Ну хтось же має змусити їх говорити. Крім того, я завжди цікавився питанням зґвалтування. А ви хіба ні? Хіба всі чоловіки не думають про це? Як це відбувається, що при цьому відчуває жертва, га?

— Ох, Карлосе, припиніть. Якби вам справді потрібна була ця інформація, ви вже давно б прочитали щось у книжках. Там у групі були реальні люди, а не просто джерела інформації. Там відбувалося щось інше.

— Можливо, так, я визнаю. Коли я почав відвідувати групові заняття, ви мені порадили бути чесним, говорячи про свої почуття. Повірте мені, я присягаюся, на останньому занятті я був єдиною чесною людиною. Я завівся, зізнаюся. Це так збуджує, коли уявляєш, як хтось трахає Сару. Я хотів би бути на його місці і помацати її цицьки. Але не переживайте, я не забув, що ви заборонили мені навіть думати про побачення з нею.

Коли Карлос відвідав перше заняття в групі шість тижнів тому, він дуже довго розказував про те, як палко закохався у Сару — чи радше у її груди, — і переконав себе, що вона б радо пішла з ним на побачення. Щоб допомогти Карлосу адаптуватися в групі, кілька перших занять я інструктував його, як правильно поводитись. І я запевнив його, хоч це було вкрай нелегко, що спроби спокусити Сару будуть для обох марними та недоречними.

— Крім того, і це не секрет, зґвалтування заводить чоловіків. Я бачив, як інші чоловіки в групі посміхалися мені. Подивіться на порнобізнес! Чи ви колись звертали увагу на книжки та відео про зґвалтування чи садомазохізм? Зробіть це! Сходіть до порномагазинів у Тендерлойні[8] — це буде для вас гарним уроком. Якщо вони це випускають, то хтось же купує — це цілий ринок. І я скажу вам правду: якби зґвалтування не забороняли, я б це робив — час од часу.

Карлос замовк і самовдоволено посміхнувся — чи це була не просто посмішка, а запрошення приєднатися до їхнього братства ґвалтівників?

Я сидів мовчки кілька хвилин, намагаючись вирішити, що робити далі. Із Сарою було важко не погодитися: він справді говорив про порочні речі. А ще я був переконаний, що частина цих розмов була всього-на-всього пустопорожніми погрозами, вихвалянням і для нього це був спосіб виглядати кращим чи більш успішним. Мене дуже зацікавили його останні слова: «час од часу». Ці слова він додав після паузи, і мені здалося, що саме в цій фразі ховалися рештки сорому.

— Карлосе, ви пишаєтесь своєю чесністю — але чи справді ви були таким уже й чесним? Чи не зовсім чесним? Це правда, ви були більш