Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Зайшли у двір і, як годиться, зручно розташувалися; черговий під загрозою смерті постукав у вікно. З хати почувся голос:

— Кто там?!

— Таваріщ камандір, скарєй подимайтєсь, банда! — з жахом мовив черговий.

— Адну мінуточку, я сєйчас, — відповів Грецький.

Не минуло й хвилини, як він, ще роздягнений, чіпляючи на ходу пояс із револьвером, вискочив із сіней. Поспішно запитав:

— В чьом дєло, дєжурний, ґдє банда?

Тут із-за рогу вискочив Кібець і, піднісши цівку «Кольта» до носа командира, відповів:

— Банда здєсь. Руки вгору!

Не встиг Грецький спам’ятатись, як двоє козаків уже його роззброїли.

— Знаєш що, командире, — почав Кібець, — я той чоловік, чию жінку й дитину ти замордував. Як ти думаєш, що я маю з тобою зробити?

Очі Грецького широко розплющилися від страху. Він намагався опанувати себе. Нарешті промовив:

— За тваю жену і рєбьонка я нє віноват. Ето падлєц-політрук Ґалємба.

— Добре, — сказав Кібець, — якщо наш план буде виконаний, я тобі, сволото, дарую життя. Одягайся скоріш і наказуй горністові грати збір ескадрону та негайно поклич свого комісара. Чуєш?

— Да-а… Єслі ти мєня пащадіш, то своі мєня расстрєляют, — відповів Грецький.

— То вже мене не стосується, — кинув Кібець.

Тим часом козаки за допомогою вартового викликали комісара ескадрону і передали йому наказ:

— Нємєдлєнно явіцца!

У супроводі козаків політрук Ґалемба поспішив до штабу. Біля хати, де жив командир, він жваво вискочив із сідла і, прив’язавши коня, вискочив на ґанок. Лише побачивши в кімнаті лісовиків, зрозумів, до кого в руки потрапив. «Затрусився, зрозумівши своє небезпечне становище. Без спротиву дав себе роззброїти».

— Грайте збір ескадрону, скоро! — наказав Кібець.

Одразу викликали горніста, і тривожна мелодія «розірвала ранкову тишу вогкого повітря». Червона кіннота зібралася швидко. «Старшин і підстаршин закликали у двір, що був обнесений високим дерев’яним парканом, і тут роззброювали та відводили вже до сараю, під замок, — писав Михайло Дорошенко. — Решта ставала в ряди посеред вулиці, що теж була обнесена парканом. Коли всі були зібрані, колону червоного ескадрону за наказом Кібця з обох сторін було закрито. Наблизились дві тачанки, розвернулись і поставили колону під перехресний вогонь. Колона заворушилась, але не рушила з місця».[133]

Наперед вийшов командир ескадрону Грецький.

— Таваріщі! — сказав він. — Ми окружени, я больше нє командір, командір — вот он, — і показав на отамана. — Тєпєрь он вам даст свой пріказ.

Кібець сів на коня, виїхав наперед і промовив:

— Не хвилюйтесь, товариші! Всі ви будете живі, але й не думайте тікати… А тепер, ескадрон, слухай мою команду! Складати зброю! По одному наліво-о, марш!

Червоні кіннотники під’їжджали по одному до повстанської застави і складали зброю на віз. Після цього кожного обшукували, лише тоді він знову ставав до лави.

Так роззброїли близько двох сотень червоних. Забравши кращих коней, впорядкувавши вози зі зброєю та іншими трофеями, повстанці від’їжджали. З собою взяли політрука Ґалембу з його вірними прислужниками і трьох «косооких» китайців.

Червоноармійці мовчки чекали команди. Нарешті Кібець під’їхав до командира Грецького, подав йому руку і мовив:

— Залишаю тобі твій ескадрон, роби що хочеш із ним.

Потім повернувся до лави і подав команду:

— Смірно!

Всі затихли й стали струнко.

Кібець, вистріливши вгору з револьвера, весело промовив:

— Я, товариші, вам більше не командир. Вашим командиром остається товариш Грецький…

На прощання отаман ще раз пальнув угору. І повстанці рушили в дорогу. Кібець — позаду валки, а за ним, в ар’єргарді, гуркотіли дві тачанки. В степу за селом дали декілька пострілів із трофейних скорострілів. Їхали не поспішаючи. Всі були дуже задоволені — адже повстанський арсенал поповнився на дві сотні рушниць з набоями, пару десятків револьверів, чимало гранат, два «Максими» і один «Люїс». Захопив Кібець у штабі і списки осіб, які підлягали арешту, телеграми Кременчуцької губернської ЧК, різні накази…

Отаман Хмара тихою ходою повів свій відділ до Чорного лісу, за ним тягнулась валка з трофеями. Біля Поляни Кібець зупинився для порахунку з Яшею Ґалембою і «косоокими» за жінку й дитину. Тут же постріляли декількох комунарів, що брали колись участь у вбивстві дев’ятьох поранених повстанців, яких зрадив Явдоким Щербак. Від’їхали трохи від місця страти і стали на постій.

Отаман Хмара призначив кулеметників до здобутих кулеметів, оглянув трофейну зброю і сказав:

— Багато для нас усього цього. Повеземо до Холодного Яру й віддамо там якомусь відділові, що потребує.[134]

За кілька днів Кібець повторив свій успіх — цього разу на станції Хирівка. Ось уривок з інформаційного зведення Кременчуцької губернської ЧК від 19 листопада 1920 року: «В Знаменском районе 13 сего года ноября бандой в 300 конных и пеших был произведен налет во главе с бандитом Кипчиком на ст. Хировка. Бандиты разоружили охрану, состоящую из 128 чел. красноармейцев, из которых один убит и один ранен. С проходящего в это время поезда бандиты захватили одного красного офицера, которого увели в лес… Бандиты скрылись в лес, захватив с собой телефонные и телеграфные аппараты и некоторые части нашей водокачки».[135]

Не минуло й тижня, як Кібець налетів на вузлову станцію Знам’янку.