Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Умить збагнули це і наймудріші. Мовчанка тривала лише кілька секунд, а тоді зчинився неймовірний галас.
Ті, чий статок не перевищував ста мільйонів дайлерів, були справді на становищі приречених. Віддати капітал за одну-однісіньку акцію — означало стати майже неімущим, спуститись ледве не до рівня жебрака. Ті ж, що мали мільярди, гарячкували ще більше. Досі, об'єднуючись у тимчасові угруповання, вони могли хоч трохи чинити опір занадто експансивним діям Кейз-Ола. Тепер він вирішив поставити на коліна всіх.
Минула хвилина, друга, третя — галас не вщухав. Забувши про всі правила хорошого тону та про своє високе звання «наймудріших», мільйонери репетували, вимахували руками, схоплювалися з місць і бігали по залу.
І тільки троє зберігали абсолютний спокій: містер Кейз-Ол, який демонстративно стежив за секундною стрілкою наручного хронометра, Цариця краси, що поглядала на розлючених наймудріших з боязкою цікавістю дитини, яка вперше потрапила до зоопарку, та нерухомий Айт, на якого кожен з присутніх звертав стільки ж уваги, скільки й на меблі.
— Досить! — Кейз-Ол підвівся і підняв руку з годинником. — П'ять хвилин минуло.
Галас поволі вщухав. А коли стало зовсім тихо, Кейз-Ол зробив крок уперед.
— Я бачу, шановні наймудріші не згодні з моєю пропозицією. Що ж, кожна ділова людина вирішує свої справи самостійно. Я більше не затримую вас. Але прошу взяти до уваги: війну я розпочну, не попереджаючи нікого. І з тієї секунди, коли вона почнеться, ціна акції порятунку зросте в десять разів. Усе!
Ніхто не поворухнувся. Кожен знав, що Кейз-Ол не жартує.
— Я беру вісім акцій! — вигукнув рожевощокий товстун, власник заводів військової апаратури.
— Мені дві акції! — попросив фабрикант військового обмундирування.
— Мені одну… — прохрипів тютюновий король.
Це були постійні агенти Кейз-Ола, тому решта наймудріших сприйняли їхні заяви байдуже.
— Прошу слова, панове, — пролунав дзвінкий голос.
Кейз-Ол сіпнувся і почервонів. Ошелешено закліпали очима наймудріші: що за нахабство?! З якого часу дозволяється втручатися в справи всяким шлюхам?!
— Панове наймудріші, — Мей підвелася, насупила брівки, — містер Кейз-Ол забув сказати про те, що за акції можна сплачувати векселями зі строком оплати через тиждень після початку війни. Це дає цілком певні гарантії. А щодо мене особисто… — вона зітхнула зажурено. — Я не маю ста мільйонів дайлерів. Але я можу продати свій палац на Ріо-Айр… і скласти з вами, містер Хейл-Уф, після закінчення строку контракту з містером Кейз-Олом новий контракт на ту суму, якої не вистачає до вартості акції…
— Досить, Мей! — у Кейз-Ола аж тремтіли руки, проте він ще стримував себе. — Сядьте!
— Але ж, ясновельможний… — Мей слухняно сіла, зіщулилась. — Але ж я хочу жити!
Кейз-Ол засопів і одвернувся.
— Я приймаю вашу пропозицію, Царице краси! — глузливо сказав король хімії. — Однак чи стверджує містер Кейз-Ол роз'яснення про гарантії?
І Кейз-Ола, і Мей обмацували чотири сотні очей. Була в цих поглядах смертельна тоскнота, тваринний жах, жагуча зненависть, полохливе сподівання. Кожен з наймудріших міг би заприсягтись, що Кейз-Ол, як досвідчений режисер, розподілив ролі заздалегідь і випустив на сцену коханку саме тоді, коли запланував.
— Я повторюю своє запитання, — наполягав король хімії. — Чи справді можна розрахуватися векселями?
— Так! — сухо відповів Кейз-Ол.
— В такому разі, прошу вважати за мною сто акцій.
— За мною теж, — неквапно сказав король харчової промисловості.
Кейз-Ол переміг. Досить було цим двом погодитись, щоб іншим не лишилося нічого іншого, як піти слідом.
Але Айт уже не слухав тоскної переклички голосів. Усе глибше засовуючи руку до кишені, він дивився в дзеркало на тих двох, що сиділи перед ним.
Вирок проголошено. Син професора Лайн-Еу вкоротив собі віку, коли його атомна бомба знищила сто тисяч чоловік. Ти, жінко, довідалась зараз, що наміряються знищити усе людство, і тебе стурбувало тільки те, як добути акцію для власного порятунку…
Повільно зводиться пістолет у кишені Айтового комбінезона. Витягти його ніколи та й не варто: дуло майже впирається в спину Мей.
У дзеркалі видно її всю. Вона навіть не підозрює, що смерть стоїть за плечима. Ой, як хочеться вигукнути зараз: «Я — Айт. Ти загинеш од моєї руки!»
Айт заплющив очі і натиснув на гашетку.
Минула секунда, друга… Пострілу не було.
Страшна спустошеність заповзла Айтові в душу. Доля? Не судилось? Але як це могло статись? Адже він сам перевірив усі набої.
…А з далекого-далекого лунали тоскні голоси:
— Мені п'ять акцій…
— Мені три…
Завершувалася чорна справа організації змови проти всього людства.
Серед вовківНа канапі лежить старий зморшкуватий чоловік. Голова в нього лиса, мов коліно. Чоловік дихає повільно, хрипко, хапається подеколи за груди жовтою кістлявою рукою, немов хоче скинути геть якийсь тягар. Але задуха минає, і рука кволо падає на подушку.
Важко дихати, важко думати. Голову пече вогнем…
Ні, це не од старості. Просто Айт надто перехвилювався. Все навколо стало тоскним і безперспективним. А власне життя — нікому не потрібним,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.