Читати книгу - "Тиміш та Юрій Хмельницькі"

Самійло Величко й тут подав деякі оригінальні, хоч і досить тенденційні, відомості. За його версією, султан наказав привести з одного із константинопольських монастирів у диван (султанську раду) ченця Гедеона Хмельницького, звелів йому скинути чернечий одяг і «нарік його… очевидно через волосся нестрижене й неголене в чернецтві, князем назорійським». Назорей — це назва людини, яка дала Богу обітницю не пити алкогольних напоїв, не їсти винограду, не стригти волосся тощо. Деякі були назореями від народження, як–от: старозавітні Самсон, Самуїл, новозавітний св. Іоанн Предтеча. Тут можна відчути іронію літописця, який зазвичай негативно трактував Юрія Хмельницького. Однак слід згадати, що інколи у давньоєврейських текстах слово «назорей» вживається в сенсі «вождь», «князь», і тоді можна припустити, що Величко не зовсім вірно розтлумачив слова султана. Адже Юрію–Гедеону було дійсно надано гучний титул «князя». Але взагалі зовнішній вигляд Юрія–Гедеона і стан його здоров’я аж ніяк не можна було назвати задовільними. Вищезгаданий Ян Гнінський відзначав, що «сарматський князь» «три рани має в грудях, із котрих проступає кров, та й іншими хворобами недугує».

Мухамед ІV наказав новопризначеному гетьману виступити з турецькими військами в Україну. Юрій–Гедеон негайно став посилати в Україну свої «зазивні універсали». Стривожена цим Москва стала розпитувати Дорошенка, який уже склав булаву і перебував у Москві (фактично у засланні), про можливі заходи проти Юрія–Гедеона. Дорошенко порекомендував зігнати населення Жаботина й Ведмедівки до Чигирина, щоб турецький ставленик не міг дістати звідти підтримки і взагалі не мав би де притулитися в осінню пору. Дорошенко додав також, що його тесть Павло Яненко–Хмельницький є дядьком Юрія–Гедеона, а жінка його брата (Григорія Дорошенка) теж доводиться йому ріднею. В результаті цих порад цар наказав перевести Павла Яненка–Хмельницького та Григорія Дорошенка із сім’ями на Лівобережну Україну.

Повернення Юрія Хмельницького з політичного небуття викликало широкий розголос, що зафіксувала тогочасна преса, зокрема газети Бремена, Цюриха, Лейпцига, Гданська: «Хмельниченко отримав свою колишню булаву й дії при турецькій армії, що стоїть на Дунаї. Передбачають, що таким чином він знову повернеться на батьківщину». Цікаво, що свої документи Юрій Хмельницький підписував так: «Юрій Гедеон Венжик Хмельницький, князь України», з чого видно, що він намагався пов’язати свій рід з одним із перших козацьких гетьманів. Титулувався Юрій Хмельницький з волі султана також «князем Молдавії і гетьманом Війська Запорозького», «сарматським князем», а потім і «руським монархом». Літописець Величко висміяв наміри Юрія–Гедеона, якого обізвав «розстригою–венжиком» (тут гра слів, бо «венжик» означає те саме, що і «вуж»), який «мав надію, що скоро приповзе на Україну з турецькими військами і звістить про себе козаків, то не тільки через достойність і заслуги його батька, старого Богдана Хмельницького, але й зі страху перед превеликою бусурманською силою Чигрин з усією Україною знову схилиться під турецьку владу, а його, Хмельниченка, легко зволить прийняти собі за гетьмана». Однак рукою літописця водила у даному разі нехіть до Юрія–Гедеона, і тому він його дії подав у дещо карикатурному вигляді. Між тим, справа виглядала куди серйозніше. Про потенційний перехід на бік Юрія–Гедеона у разі взяття Чигирина у 1677 р. подумували, наприклад, подільський полковник Остап Гоголь (предок знаменитого письменника), кошовий отаман Іван Сірко та деякі інші авторитетні старшини. Юрій–Гедеон мав якісь обнадійливі листи з України і обіцяв султану, що в разі його повернення на Батьківщину до нього масово приєднаються козаки і можна буде навіть без війни оволодіти Чигирином та Києвом.

Турецьке військо перейшло Дунай в чисельності понад 30 тис. вояків. Але була на боці турків і багатотисячна татарсько–ногайська орда, підходили невеликі війська молдавського та волоського господарів. Серед них губився незначний загін (всього 300 козаків), які підлягали безпосередньому командуванню Юрія–Гедеона. Цих козаків він зібрав з числа колишніх турецьких полонених, яких султан погодився на його прохання звільнити. Він дав також своєму гетьману булаву, санджак, два бунчуки, забезпечив козацький загін провіантом. У разі успіху султан обіцяв залишити його панувати в Чигирині, давши на підмогу значний турецький гарнізон. У міру просування в глиб України чисельність загону Юрія–Гедеона зростала, але надто повільно, досягнувши врешті чисельності у 3 тис. козаків. Козаки все ж воліли почекати результатів кампанії. Зі старшин до Юрія–Гедеона приєднались тільки старий Астаматій, який служив ще Богдану Хмельницькому і був у нього керівником податкової служби, Іван Яненченко–Хмельницький (син Павла Яненка і племінник Юрія–Гедеона), Коваленко, Яненко та Апостол. Уже 13 липня 1677 р. з табору під Чорним лісом «Юрій Гедеон Венжик Хмельницький, князь сарматський і малоросійської України і вождь Війська Запорозького» видав універсал до козаків, міщан та російських військ, що перебували у Чигирині, закликаючи здати місто. 13 серпня 1677 р. вся армада стала під стінами Чигирина, причому Ібрагім–паша і Юрій–Гедеон зайняли позиції з боку «поля», тобто з південного боку. Юрій–Гедеон став тут же писати звернення до обложеного гарнізону і до чигиринців з пропозицією капітуляції. Одночасно він видав універсал до канівських козаків та міщан із закликом не чинити ворожих дій проти турків. Однак надії на капітуляцію міста швидко розвіялися. Довелося штурмувати Чигирин, але оборонці трималися стійко. Облога Чигирина затяглася, надійшла осінь, і турки були змушені припинити воєнні дії та повертатися додому. Саме це стало вирішальним чинником у провалі політики Юрія–Гедеона під час його останнього гетьманату.

В розпачі Юрій–Гедеон звернувся до своїх і до турецького сераскера «з плачем… хіба я винен, що козаки не дотримують слова». Через невдачу турків Юрій–Гедеон всерйоз злякався за своє життя і тому навіть хотів перейти на бік обложених. Але це було майже неможливо здійснити, бо він був оточений пашами і таємною охороною. Спочатку він у складі турецького війська прибув до Тягині (Бендери), звідти — до Бабу (Бабадагу) — містечка, що стоїть в сучасній північно–східній Румунії поблизу Чорного моря, Сорок й Кишинева. Тоді на боці Юрія–Гедеона було всього 150 козаків та два мурзи із 80 татарами. Дізнавшись про крах чигиринського походу 1677 р., султан дуже засмутився і віддав наказ скинути Ібрагіма–пашу, а на його місце поставити Іллі–пашу, коменданта Кам’янця–Подільського. Однак до Юрія–Гедеона султан був милостивіший. За чутками, він хотів знову посадити його в Єдикуле, але, врешті–решт, дав йому шанс і проголосив його, як пише Величко, «князем Сарматійським», призначивши в Немирів «українським гетьманом».

Незважаючи на тяжкі втрати, Османська імперія розпочала підготовку до нового чигиринського походу, і Юрій Хмельницький долучився і до цієї акції. Перебуваючи в Адріанополі (Едірне), він звернувся вже