read-books.club » Сучасна проза » Потрапити в сад 📚 - Українською

Читати книгу - "Потрапити в сад"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Потрапити в сад" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 63
Перейти на сторінку:
гори врятують її. Тепер зрозуміло? Є випадки, коли люди виліковувалися таким чином.

Вражений Артур якусь хвилину дивився на нього, а потім рвучко висмикнув із землі кущик трави:

— Скільки вже вона тут?

— Два місяці.

— І...?

— Каже, що почуває себе добре. Але ми не можемо залишити її саму.


— Отже, ти все знаєш, — сказала Марія. — Не переймайся цим. Я настільки вірю, що буду здорова, аж самій дивно. Костика терпи: він вразливий і не вміє себе тримати в руках. Хлопці тобі не будуть заважати. Без них я не змогла б отут... Ми наче одна сім’я, пригадуєш, я давно тобі це казала? Коли мені стане погано, вони цього не побачать. Я просто втечу. А ти можеш поїхати, коли захочеш. Не сердишся, що я тебе покликала? Мені хотілось, аби ти побачив усю цю красу. Вона виліковує байдужих і зневірених.

— Я не байдужий і не зневірений.

— Правда. Ти змінився відтоді. Зовсім інша людина. У великому місті я б тебе не впізнала.

— Ти дуже добре зробила, що написала. Мені останнім часом когось не вистачало, я ще не знав кого. Мабуть, людини, схожої на тебе. Прикро, що ми так довго не підтримували стосунки, але то не наша вина...

— Знаєш, Костик, збирається писати лібретто рок-опери. Аж страшно! Але ми, думаю, зможемо її поставити, принаймні записати. У нас є кілька композицій. Завтра хлопці привезуть магнітофон, то послухаєш. Ми їх, правда, ніде не виконуємо, лише фрагменти.

— Чому?

— Ніхто б не затвердив такої програми. Уяви собі композиції з назвами «Квінтесенція страху», «Люди-рослини», «Летючий корабель». Тут треба геніального імпресаріо. А так ми живемо, як двійники: одна половина виконує пісні членів Спілки композиторів, заробляючи на хліб насущний, а інша мріє про рок-оперу.

— Ти кажеш «двійники»... Відколи людина почала жити в колективі, вона змушена служити і йому, і собі. Злиття особистих інтересів з громадськими, навіть абсолютно щире, існує лише в ідеалі.

— Ти й раніше був песимістом, але не таким безнадійним. Пригадуєш, що ти казав, коли ми бачились востаннє?

— Ні...

— Згадай!

— Не можу, — розвів руками Артур. — Стільки часу минуло.

— А я пам’ятаю. Ти сказав: «Можна збирати в парку пляшки, тільки б не почувати себе зобов’язаним».

«На Петра це схоже», — подумав Артур і висловився:

— Я не песиміст, а конформіст. Чоловік мусить бути діяльним. Краще вже помилятися, ніж жити кволими рефлексіями.

— Ач який супермен! — засміялась Марія.

— Не подумай, що я маю на увазі тебе чи твоїх друзів. Для людини творчої рефлексії — теж діяльність. Треба тільки не допустити до трагедій.

— Це вже наші клопоти!

— Не можеш втриматися від шпильок. Раніше ти була поблажливіша.

Марія посміхнулась:

— Побув би ти на моєму місці...

— Ну, не сердься... А можеш і сердитися. Не скажу, що я тебе згадував усі ці роки кожного дня, але відчував твою присутність. Навіть якби ти не написала, рано чи пізно я кинувся б тебе шукати.

— ...і знайшов на цвинтарі.

— Я б воскресив тебе!

— Краще вилікуй...

Артур торкнувся її волосся, що затуляло щоку і шию, і враз перед очима постала кімната, тіло з осклянілим поглядом, червона пляма від вина, яка розпливається по сорочці, потім страшна нерухомість, холод — і рятівне тепло, що тече від Марії до нього...

Артур накрив своєю долонею Маріїну:

— Ти змерзла, мала. Руки геть холодні.

— Бо вечір, — тихо сказала Марія. — В горах увечері завжди холодно.

Дощ ніколи не кінчиться

Надворі лило як з відра, і в хаті панувала темінь. З Сергія і Віктора стікала вода на долівку.

— Та скидайте нарешті плащі і йдіть привітатися з Петром!

Дві пари очей, одні темні, другі сині, втупилися в Артура, котрий сидів під вікном на лавці й знічев’я бавився складаним ножиком.

— У вас тут справжній Ноїв ковчег, — ніби не чуючи запрошення, сказав Віктор. — Ми врятовані! Маріє, готуй каву, а ми переодягнемось.

Хлопці зникли в комірці, де цієї ночі спав Артур. Дівчина налила води в чайник, з полиці зняла банку розчинної кави, чашки...

— Тобі допомогти? — спитав Артур.

— Я сама.

Костя подався до комірки, звідки чулися перешепти і сміх.

— Маріє, ми голодні, як пси! Нам замало бутербродів. Витягай, Сергію, те, що купив. Будемо бенкетувати. Маріє, ти прекрасна, як завжди!

Віктор поцілував її в щоку й сів поруч. Артурові це не дуже сподобалося. Марія спіймала його погляд і встала.

— Сиди! — підскочив Віктор. — Ще обпечешся! Я сам зніму чайник. Треба негайно провести електрику, чуєш? А то пожежі наробите. Тільки не кажи, що тобі й так добре. Гасом смердить, темно...

— То велика морока, — обізвався Сергій, відкриваючи консерви. — Стовпів зо три треба. Але зробимо. Дощ ущухне — підем домовлятися, а коли ти з Костиком поїдеш, ми з Петром розгорнемо бурхливу діяльність. Ти надовго?

— На скільки треба! — вовком зиркнув Костик.

— Як ти витримуєш його, Петре! То кара божа, а не Костик. Отже, домовились? А тобі, Костику, писулька з видавництва прийшла. Ми з Вітькою не втримались і зазирнули. Можемо тебе привітати — йдеш на редагування. З тебе могорич за добру звістку.

Костя вхопив конверта і побіг з ним до вікна.

— Тепер нашому Кості будуть потрібні лише чорнила

1 ... 26 27 28 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потрапити в сад», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потрапити в сад"