Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

вигукував він. — Чи існує така річ, як невидима тварина?.. У морі — так. Тисячі… мільйони. Всі личинки, всі крихітні пуголовки й торнарії, всі мікроскопічні форми життя, медузи. У морі створінь більше невидимих, ніж видимих! Я ніколи про це раніше не думав… У водоймах також! Усі ці маленькі водяні істоти… частинки безбарвної напівпрозорої маси! Але в повітрі? Ні! Цього не може бути… Але зрештою… чому ні?.. Та навіть якби людина була зроблена зі скла, вона все одно була б видимою!..

Він цілковито поринув у міркування. Три сигари стали невидимими, розсипавшись білим попелом по килиму, перш ніж він знову заговорив. Та й то був тільки вигук. Кемп розвернувся, вийшов з кімнати і рушив у кабінет, де запалив гасову лампу. Це була маленька кімната, тому що доктор Кемп не заробляв практикою, зате там лежали щоденні газети. Ранкову газету розгорнули та й покинули. Кемп узяв її, перевернув і переглянув «Неймовірну історію з Айпінга», котрою моряк із Порт-Стоу стражденно поділився з містером Марвелом. Кемп швидко її прочитав.

— Закутаний! — вигукнув він. — Замаскований! Щось приховує! «Здається, ніхто не усвідомлює його біди». Що в біса в нього за гра?

Він відклав газету і пошукав щось поглядом.

— Ага! — нарешті вигукнув він і схопив «Сент-Джеймс-газет», що лежала згорнута, як її і принесли.

— Зараз ми дізнаємося всю правду, — сказав доктор Кемп, розгорнув газету і проглянув декілька шпальт під заголовком «Ціле село в Суссексу збожеволіло».

— Боже милосердний! — вигукнув він, нетерпляче читаючи скептичну оцінку подій, що сталися в Айпінгу напередодні й були описані вище. Через одну сторінку була передрукована оповідь з ранкової газети.

Він перечитав її.

— Біг вулицями, розсипаючи удари наліво й направо… Джеферс непритомний… Містеру Гакстеру й досі так болить, що він не може описати побачене… Болісне приниження священика… Нажахана жінка! Вщент потрощені шибки! Ця незвичайна історія напевно вигадка. Занадто гарна, щоб не надрукувати її… cum grano![6]

Він опустив газету і байдуже глянув просто себе.

— Скоріш за все вигадка!

Потім знову схопив газету і перечитав усю оповідь.

— Та коли з’явився отой волоцюга? Якого дідька він переслідував волоцюгу?

Він різко сів на операційну кушетку.

— Він не просто невидимий, — сказав Кемп, — він божевільний! Пройнятий ідеєю вбивства!

Коли світанок зазирнув у вітальню і змішався зі світлом лампи й сигарним димом з їдальні, Кемп досі походжав кімнатою, намагаючись збагнути неймовірне.

Він був занадто збуджений, щоб заснути. Слуги, сонно спускаючись униз, побачили його — і були схильні думати, що це надмір роботи так погано на нього впливає. Він же дав їм незвичні, але досить детальні інструкції: накрити сніданок на двох у кабінеті в башті… а потім не виходити за межі нижнього поверху й підвального приміщення. Далі він продовжив міряти кроками їдальню, аж поки не принесли ранкову газету. В ній багато про що писалося, але мало пояснювалося, окрім як підтверджувалися події, що сталися напередодні ввечері, та ще була надрукована незграбна розповідь про ще одну дивовижну історію з Порт-Бердока. Це допомогло Кемпу зрозуміти, що саме трапилось у шинку «Веселі гравці в крикет» та хто такий Марвел. «Він змусив мене сидіти біля нього цілу добу», — засвідчував Марвел. До історії з Айпінга були додані деякі другорядні факти, зокрема про відрізаний телеграфний кабель у селі. Але не було нічого, що прояснило би зв’язок між Невидимцем і волоцюгою; містер Марвел не надав жодної інформації про три записники, ані про гроші, якими були натоптані його кишені. Скептичний настрій зник, і здебільшого репортери й слідчі вже взялися детально з’ясовувати суть справи.

Кемп прочитав кожен клаптик оповіді й відіслав хатню робітницю дістати якнайбільше ранкових газет. Їх він також поглинув.

— Він невидимий! — вигукнув зрештою він. — І тут пишуть — його охопила лють, що переростає в манію! Що ж він може накоїти! Що він може накоїти! А він нагорі, вільний як вітер. І як мені тепер бути?.. Наприклад, чи схоже б це було на зраду, якби… Ні.

Він підійшов до маленького неохайного столу в кутку кімнати і почав щось записувати. Написавши половину, він подер папір і почав спочатку. Тоді перечитав і обдумав написане. Потім узяв конверт і адресував його полковнику Ейді в Порт-Бердок.

Саме в цю мить прокинувся Невидимець. Прокинувся не в гуморі, й Кемп, насторожено дослухаючись до кожного звуку, почув, як у спальні в нього над головою Невидимець кудись несподівано помчав. Потім жбурнув стілець і розбив склянку з умивальника. Поквапившись нагору, Кемп нетерпляче постукав.

Розділ XIX
Деякі базові принципи

Що трапилося? — запитав Кемп, коли Невидимець впустив його.

— Нічого, — почулось у відповідь.

— Але, хай йому грець! Чому тут усе потрощене?

— В пориві гніву, — сказав Невидимець. — Забув про свою руку, а вона болить.

— Ви схильні до поривів гніву.

— Так.

Кемп пройшовся кімнатою, підбираючи уламки скла.

— Щодо вас уже багато відомо, — мовив Кемп, тримаючи в руці скло, — і про події в Айпінгу, і в долині. Світу вже відомо про його невидимого громадянина. Але ніхто не знає, що ви тут.

Невидимець вилаявся.

— Таємниця розкрита. Як я розумію, це була таємниця. Не знаю, які у вас плани, але, звісно, я дуже хочу вам допомогти.

Невидимець сів на ліжко.

— Сніданок нагорі, — сказав Кемп, намагаючись говорити якомога спокійніше, і зрадів, коли його дивний гість охоче підвівся. Кемп