Читати книгу - "Мауглі"

— Тебе може вигнати і нова зграя, до якої ти тепер належиш. Люди залишаються людьми, Маленький Брате, а їхня розмова нагадує квакання жаб у болоті. Коли я прийду наступного разу, я чекатиму на тебе в бамбукових заростях на краю пасовиська.

Упродовж перших трьох місяців Мауглі майже не виходив із села, бо уважно спостерігав за життям людей і вивчав їхню мову. Передусім на нього начепили плаття, яке дуже йому заважало. Потім показали гроші, призначення яких хлопчик не міг зрозуміти. Його навчили орати, хоча це заняття здавалося йому абсолютно непотрібним. Мауглі дуже докучали сільські хлопчаки. На щастя, він навчився стримувати свій гнів, бо в Джунглях життя й харчування залежать від того, наскільки ти можеш контролювати себе. Однак часто він ледве стримувався, щоб не розірвати навпіл якого-небудь хлопчака, коли з нього глузували через те, що він не хотів грати з дітьми в камінчики чи запускати змія. Пам’ятаючи, що для справжнього мисливця вбивати дитинчат — це сором, Мауглі відходив убік, коли боявся не впоратися із собою і випадково убити когось із цих нестерпних малюків.

Мауглі й не уявляв, яким був сильним. У Джунглях він вважав себе слабким порівняно з іншими звірами, але в селі люди казали, що він сильний, наче буйвіл.

Мауглі не мав жодного уявлення про соціальні відмінності між людьми, не знав, що одні належать до вищої касти, а інші — до нижчої. Коли віслюк гончаря дорогою на ярмарок у Ханівару упав у яму, де копали глину, хлопчик витягнув його звідти за хвіст і не посоромився допомогти гончареві скласти горщики. Спілкуватися з гончарем вважали дуже принизливим, бо той належав до нижчої касти. Коли сільський священик почав докоряти Мауглі за порушення звичаїв, хлопчик пригрозив, що його самого посадить на віслюка гончаря. Священик після цього випадку порадив чоловікові Мессуа якомога швидше залучити Мауглі до якоїсь справи. Тоді старшина села сказав хлопчику, щоб наступного дня він ішов до вечора пасти буйволів. Найбільше задоволений цим був сам Мауглі. Повернувшись увечері з буйволами, він, як і належить селянину, приєднався до невеличкого кола осіб, які щодня збиралися на майданчику під великим фіговим деревом. Це було щось на зразок сільського клубу. Тут завжди можна було знайти старшину, сторожа, перукаря, який знав усі сільські плітки, і поважного Бульдео, сільського мисливця, який приходив сюди зі старим мушкетом. Усі ці люди поважно сідали під деревом, базікали й палили. На верхівці дерева також поважно сідали мавпи, а внизу в дуплі дерева жила кобра, яка отримувала щовечора свою порцію молока, бо вважалася священною. Старі поважні люди сиділи під деревом, розмовляли й випускали з великих кальянів кільця диму. Вони часто залишалися тут до глибокої ночі й розповідали один одному дивні історії про богів, людей і духів. Найдивовижніші й незвичайні історії можна було почути від Бульдео, який розповідав переважно про свої мисливські походеньки, зустрічі зі звірами, що жили в Джунглях. Від цих легенд очі дітей, які стовбичили неподалік, мало не лізли на лоба. Найчастіше темою розмов були звірі. Це й зрозуміло, адже з усіх боків село оточували Джунглі. Олені та свині псували посіви, а тигр час від часу забирав у пітьму вечора когось із мешканців просто з-під воріт села.

Мауглі, звичайно, краще за інших знав усе, що стосується звірів і Джунглів. Він, слухаючи ці розповіді, часто відвертався, щоб приховати мимовільну усмішку. І коли Бульдео, з мушкетом за плечима, страшенно жестикулюючи, розповідав якусь зовсім неймовірну байку, плечі Мауглі трусилися від ледь стримуваного сміху.

Одного разу Бульдео почав запевняти своїх слухачів, що тигр, який забрав сина Мессуа, насправді був духом, який обернувся тигром. І начебто дух цей належав злому лихварю, що помер за кілька років до того.

— Я певен, — говорив він, — бо Пурум Дасс (так звали лихваря) був кульгавим від удару, якого отримав у бійці, коли палили його розрахункові книги. І той тигр, що про нього я говорю, накульгував: це я добре побачив по слідах його лап.

— Так і було, цілковита правда, — з найсерйознішим виглядом стверджували в один голос довгобороді слухачі.

— Якщо це така ж правда, як і все те, про що ви тут говорите, то це казки, якими можна лише лякати дітей, — утрутився раптом Мауглі. — Цей тигр був кульгавим тому, що народився кульгавим, і це знають усі. І лише дітям можна розповідати нісенітниці, наче душа лихваря оселилася в звірі, полохливому, мов шакал.

У першу мить Бульдео від подиву мов онімів, а старшина села витріщився на Мауглі.

— Це він, хлопчисько з Джунглів! Ти ба! — промовив Бульдео. — Якщо ти такий розумний, то зніми шкуру з кульгавого тигра та принеси її до Ханівари — за неї уряд призначив нагороду в сотню рупій. А найкраще, якщо ти триматимеш язика за зубами, коли говорять старші.

Мауглі підвівся, щоб іти.

— Я увесь вечір слухав тут Бульдео. І протягом усього цього часу він лише раз чи два сказав правду про Джунглі, які починаються майже від порогу його дому. То як я можу повірити йому, коли він говорить про духів чи богів, яких ніколи не бачив?

— Ну, хлопче, тобі краще йти дивитися за худобою, — сказав старшина. Бульдео не стримував незадоволення нахабністю Мауглі.

У більшості індуських селищ заведено, що худобу пасуть кілька хлопчиків, які виганяють буйволів на пасовиська рано-вранці та до ночі приганяють назад у село. Бики, які розтоптали б на місці білу людину, якби вона потрапила їм на очі, слухаються криків і коряться ударам маленьких індійських хлопчаків, які не доросли до їхньої морди. Увесь час, поки діти залишаються біля стада, вони знаходяться у повній безпеці, бо навіть тигр не наважується наблизитися до кількох биків. Але якщо станеться, що дитина