Читати книгу - "Язиката Хвеська"

бредятина! Навіть якщо мені повірять, все одно реготатимуть: ось, мовляв, як преса ментів опускає! Вони, тобто — ми з тобою, Петю, такі дебіли, на всякі анекдоти кримінальні справи заводять. Ну, коротше, передбачив я нездоровий гармидер. Ще по п'ятесят?

— Пригощу, як хочеш. Сам поки що ні, від цієї чарки — сухий закон, — попередив Шалений Майор.

— Чого це раптом?

— Бо, Пашо, я, здається, свого банкіра скоро таки прищемлю.

— Іди ти! — Шалига вмів щиро порадіти за друга.

— Зуб даю, — Швидкий закопилив верхню губу, чиркнув себе кінчиком нігтя по краєчку зуба. — Якщо все піде без збоїв у системі, за два тижні я його накрию. А до того часу — як у чекіста: твереза голова і таке інше.

— Ну, за це я вип'ю.

Зробивши знак бармену, майор Шалига дочекався, поки той принесе йому коньяк, взяв бокал, урочисто гойднув ним:

— Бажаю тобі, Петя, таки закрутити своєму банкірові його поганий хобот! Погнали!

Не дивлячись на вчорашню поразку і необхідність цілий сьогоднішній ранок пояснювати доводити начальству, що від сьогодні «Фокус-плюс» припиняє писати про зниклі жіночі трупи, Шалига після коньяку відчув: життя не таке вже й погане.

1

Максим Бойко, навпаки, зрозумів — погані дні не завжди випадають на понеділки.

Взагалі, шкода від понеділків дещо перебільшена. Принаймні, сьогодні, у вівторок, він з'явився на роботу щасливим від усвідомлення думки, що може з'явитися на роботу, хоча мав учора реальну можливість переночувати у смердючій задушній камері з гратами на вікнах. Проте, щойно він потрапив на очі Валі Заєць, та не без злорадства промовила:

— А ось і третій…

— Ти про що? — не зрозумів Максим.

— Ні про що, жертва міліцейської сваволі. Давайте, ноги в руки — і до шефа. Він усіх вас трьох хоче бачити, всі тільки вашу величність і чекали.

Справді, Костя Бабкін і Сєва Присяжний уже тупцяли під дверима редакторського кабінету. Бойко сподівався перед заходом хоча б порадитися з колегами, але Заєць, очевидно випереджаючи його наміри, швиденько помудрувала з кнопками на телефоні і доповіла:

— Валентине Степановичу, вже комплект!

Тут же Ріг широко розчахнув перед трійцею двері, і нічого не лишалося, як зайти і приготуватися до серйозних розборок.

Коли всі розсілися, шеф традиційно пройшовся по кабінету і так само традиційно почав:

— Значить, мужчини, ситуація в нас є блядською, як сказав колись перший спікер українського парламенту Іван Степанович Плющ, — почав Ріг. — Навіть якщо Іван Степанович Плющ ніколи нічого такого не говорив, цю унікальну фразу треба було вигадати і приписати йому. Розумієте, що відбувається?

— Не зовсім, — признався Бабкін, хоча і він, і всі решта підозрювали, до чого веде Ріг — про свої вчорашні пригоди Максим уже встиг докладно розповісти їм по телефону.

— Зараз стане ясно, — Ріг зупинився біля столу, сперся на його поверхню кулаками. — Я визнаю, що ідея Максима Степановича Бойка спрацювала ефективно. Тираж газети справді зріс. Власник задоволений.

— Ну, так переможців же не судять, — нагадав Сєва.

— Правильно, — погодився Ріг. — Тільки ми сьогодні, на жаль, не переможці. А хочете знати, хто справжній переможець? Тьотя Галя наша!

Приятелі перезирнулися.

— Як це…, — почав Бабкін.

— Так це! — шеф не дав йому договорити. — Я скажу, що відбулося, і висновки робіть самі. Бо я свої зробив, скажу пізніше. Значить, учора ввечері до мене увірвалася наша улюблена тьотя Галя, почесна прибиральниця України.

— Є таке звання? — уточнив Максим.

— Для неї придумають, — промовив Бабкін. — Давно пора.

— Не смішно, — зауважив Ріг. — Отже, тьотя Галя сказала мені наступне: їй подзвонили з міліції і попередили, що там усе відомо. Зокрема, відомо, як вона погодилася за сто доларів позувати фотографу, залившись томатним соком. І в будь-який момент її посадять.

— От вовки! — вирвалося в Сєви.

— Це вона вас на понт узяла, — зробив висновок Бабкін. — Ніхто з нас не зацікавлений здавати інформацію в міліцію.

— Тим не менше, так тьотя Галя заявила: в міліції все знають, сідати в тюрму на старості років вона не має бажання. Звісно, сказала вона, це можуть бути міліцейські штучки. Вона не довіряє міліцейським штучкам. Тому повелася, як член нашого дружнього колективу — послала шантажиста подалі.

— Вона здорово це робить, — зауважив Сєва.

— Але, — шеф багатозначно підніс пальця вгору, — прийшла вчора і поставила мене перед фактом: якщо їй не підвищать зарплату і особисто я не складу документа, який зобов'яже мене тримати її на роботі навіть якщо скоротять всіх працівників редакції, вона, тьотя Галя, таки підтвердить міліції факт своєї участі в провокації. Якою цілком можна вважати історію зі зниклим жіночим трупом.

— От відьма! — вирвалося в Бабкіна. — Вона ж вас розвела на м'якушці!

Ріг зітхнув.

— Так чи інакше, прибиральниця не лишила мені виходу. Все через те, що я дозволив включити цю особу в розроблену тобою, Бойко, геніальну схему. Після чого схема відразу перестала бути геніальною.

Редактор знову почав походжати по кабінету, не припиняючи при цьому говорити:

— Всі ви мали змогу прорахувати подібний розвиток подій. Ніхто з вас цього не зробив. Я мушу піти на крок, від якого титанічними зусиллями втримувався цілий рік — підвищити заробітну платню прибиральниці до рівня зарплати кореспондента. Це вона сама так сказала. А це означає, мужчини, — шеф зупинився навпроти трійці, яка принишкла на дивані, — що за рахунок підвищення ставки прибиральниці будуть скорочені ваші зарплати. До речі, одна деталь: тьотя Галя заявила, що віднині митиме чоловічий туалет, коли захоче. Все одно вигнати її за це я не маю права. Тому, шановні колеги, вам доведеться або брати на себе цей труд по черзі, або звільнятися.

— Буду звільнятися!

Бабкін був налаштований рішуче, але Сєва з Максимом знали: так само рішуче їхній колега буває налаштований приблизно один раз на два місяці. Вогнище непокори спалахує в ньому весь час, що він працював у «Фокусі-плюс», і, як правило, довго не горіло. Колеги знали правила цієї гри і сумлінно їх дотримувалися: зараз налаштованого звільнятися Бабкіна треба почати заспокоювати та вмовляти залишитися. Як правило, він бере свої наміри назад.

— Шеф же сам сказав, що пожартував, — Присяжний легенько ляснув товариша по плечу. — Ми злякалися, йому це сподобалося, відтанув трошки…

— З рештою, за ті гроші, які тут тепер платитимуть прибиральниці, можна колись і справді туалет помити, — піддакнув йому Бойко. — Абсолютно безпечно, спокійно і ніхто сенсацій не вимагає.

— Стосовно тебе, Макс, він говорив серйозно, — нагадав Бабкін.

А ось це — правда. Оштрафувавши працівників і полякавши їх перспективою освоїти вдячну професію прибиральниці, Ріг поставив Максима Бойко перед несподіваним фактом: тому доведеться піти