Читати книгу - "Кришталевий край"

розклався він остаточно, коли втратив останні краплі людської моралі», думав Грубер, по-своєму розуміючи події, ще не знаючи, що так звана людська мораль — поняття, яке вимагає докладного розгляду, бо ж нема загальнолюдської моралі, а є мораль класова… Так чи інакше, але ж він щиро обурювався з шкідницької роботи деяких іноземних спеціалістів, поклавши собі віддати всі свої сили тому класові, який так тепло поставився до нього. І йому було безмежно боляче думати про те, що, може, його підозрівають, йому не довіряють і ставлять над ним наглядача. А Васюченко своїм палким і щирим бажанням взяти на себе якнайбільше роботи все більше роз'ятрював його сумніви. Виходило, ніби й справді Грубера хочуть усунути від роботи. Він уже збирався піти до директора заводу й мужньо сказати, нехай його звільняють, бо після викриття шкідницької організації та виявлення в ній іноземців довір'я до них не може бути. Що буде, те й буде. Грубер повернеться на батьківщину й там загине від помсти Шварцберга…

Однак та ласкавість, привітність, з якою ставився Васюченко та й усі на заводі до Грубера, суперечили таким гадкам. Ні, безперечно, ставлення до нього аж ніяк не змінилося…

Грубер часто зустрічався з Валею. Ніби випадково вони сходилися то в їдальні, то в бібліотеці. І в одну з цих зустрічей Грубер сказав Валі про свої сумніви.

Дівчина дуже схвилювалась. Вона ніяк не сподівалася цього. Не довго думаючи, вона про все розповіла вченому. Червона від сорому, що вона без дозволу Грубера розповіла про його винахід, Валя чекала на його докори. Грубер довго мовчав. Нарешті, голосом, у якому бриніло глибоке хвилювання, він сказав:

— Ходімо до товариша Діденка й до директора!.. Валя глянула на Грубера. На його обличчі відбивалася буря переживань.

— Ходімо, — задзвенів чи то від радості, чи від тривоги голос Валі.

Діденко саме був у директора. В них відбувалася ділова розмова, але Грубера й Валю вони прийняли одразу.

— Товариші, — почав Грубер українською мовою: він дуже хотів висловити зараз свої почуття безпосередньо, без перекладу. — Я скажу вам… так: у вас зовсім новий світ…

Далі йому забракло слів.

— Перекладіть! — звернувся він благально до Валі, і Валя, хапаючи слова на льоту, переклала:

— Я допускав думку, що знайду у вашій країні найбільше щастя, яке я собі уявляв, — знайду змогу служити моїй улюбленій науці. Але ж я ніколи не сподівався того, що мені тепер відкрилося: виходить, що й для вас наука — найвище в житті. Інакше я не можу зрозуміти того піклування, яким ви мене оточуєте…

— Скажи йому, Валю, — не втерпівши, перебив Груберову промову та її переклад Діденко. — Скажи, що тут нема нічого дивного. Адже наука допомагає нам будувати соціалізм, вона для нас необхідна.

Валя переклала.

— О, я все розумію! — вигукнув захоплено Грубер. — Я ж кажу — у вас цілком новий світ. Все у вас по-новому. От і з моїм винаходом: на своїй батьківщині я працював коло винаходу сам, тримаючи його в секреті. А тут у вас я хочу добитися цього винаходу спільно з вашими інженерами, з робітниками, з молоддю…

Директор і Діденко посміхнулися, коли Валя їм переклала цю Груберову пропозицію. Директор попросив Валю перекласти Груберові, що і в нас він може робити свій винахід сам і дістане за нього особливу нагороду. А Діденко, не чекаючи, поки Валя це перекладе, простягнув руку Груберові, щиро, по-товариському, потиснув її й сказав:

— Перекажи йому, Валю, що він, видно, свій хлопець і що ми радо приймаємо його пропозицію працювати спільно з нашими спеціалістами, з нашою молоддю…

Більше нічого не сказав Діденко. Він одійшов і відвернувся до вікна, щоб приховати своє хвилювання. Давно в його робітничому серці, як і в серці кожного свідомого пролетаря, жили два почуття: любов і пошана до представників науки і біль від усвідомлення того, що їх роботу в капіталістичному світі часто використовують на шкоду трудящим.

«Як добре, що у нас цього немає! — часто думав Діденко, і щоразу його охоплювала глибока радість. — Це доказ нашої перемоги, нашої сили».

Світло посміхаючись, Діденко слухав, як Грубер викладав свої міркування про роботу з молоддю.

— Що ж, — сказав він весело, коли спитали про його думку. — Товариш Грубер висловив багато цінного.

Перш ніж Валя переклала, Грубер зрозумів, що Діденко назвав його товаришем. Це слово нагадало Груберові невеличку гірську станцію, газетяра-комуніста, газету, в якій «пишуть правду», і тепло стало на серці в молодого вченого. Як у рідній сім'ї, відчув він себе тут, у Країні Рад, на радянському заводі.

О, як охоче він розповів би Діденкові, директорові, ну й Валі, — любій Валі насамперед, — про той зимовий вечір на гірській станції, коли вперше відгомоном іншого світу прозвучало йому слово «товариш» з уст невідомого газетяра! Та вони всі такі ділові. Не можна відбирати в них час на сентиментальні спогади!..

Для молодих робітників на заводі вирішили організувати технічний гурток склохімії. Грубер попросив дозволу керувати ним, — він працював тепер, зовсім не відчуваючи втоми. А допомагати йому взялася Валя Ковальова.

Діденко взяв із стола грубий пакунок закордонних видань з технології скла і поніс їх до Грубера. Книжки й журнали надіслали, на прохання Діденка, з Москви, з Інституту скла.

З Грубером він зустрівся на порозі лабораторії.

— Ви куди? — запитав Діденко вченого.

— На техзмагання! — твердо, з широкою посмішкою відказав той, радий, що добре вивчив це українське слово.

— А я вам подарунок приніс, — передав Діденко Груберові книжки й журнали. — Це вам… З Москви… З Інституту скла…

— Я розумію, розумію, — відказав зворушений Грубер, роздивляючись книжки й журнали. — Це дуже, дуже… — старався він знайти потрібне слово й від хвилювання вимовляв з акцентом: «туже, туже…» — Гарно з вашого боку!

— Діденко почервонів:

— Я тут ні при чому, — заперечив він і запнувся: як би йому пояснити?

Побачивши Васюченка, він покликав його і попросив розтлумачити Груберові, що це не його, Діденкова,