Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Спостерігаючи за Мартіном, поки він розмовляв, вона подумала про ще одну грань їхніх взаємин. Він подарував їй силу, що дозволила урвати інший, згубний для неї зв’язок. Ще в коледжі Деніс познайомилася й була засліплена одним невропатологом, що спритно грав на її почуттях. Знеособлена роз’єднаність студентів викликала у Деніс потребу знайти собі друга. До того в неї ніколи не виникало сумнівів, що вона зможе поєднати родинне вогнище й роботу з людиною, яка глибоко розуміє медицину — фах, що вимагає цілковитої самовіддачі. Річард Друкер, її коханець, був достатньо проникливий, щоб підтримувати в неї це почуття й удавати, наче він цілком його поділяє. Але все було не так. Кілька років він морочив її, не даючи жодних обіцянок, але майстерно плекаючи в неї почуття, що вона не зможе обійтися без нього. Дівчина не могла з ним порвати, навіть зрозумівши, що він собою являє, і навіть перенісши приниження, дізнавшись про його інтрижки з іншими. Вона поверталася, наче побитий пес, щоб знову зазнати образ, із марною надією, що він, нарешті, зміниться й стане тим, ким себе удавав. Надія перетворювалася на відчай, і, зрештою, вона стала сумніватися не в тому, що досі ще не подорослішала, а в своїй жіночій привабливості. Лише знайомство з Мартіном звільнило її від цієї мани.

І зараз, коли Мартін повертався до столу, Деніс відчула хвилю вдячності й ніжності, водночас усвідомлюючи, що він значно досвідченіший від неї і боячись думати про майбутнє, якого він, можливо, й не хотів.

— Не щастить мені сьогодні, — сказав Мартін, сідаючи навпроти неї. — Телефонував Рейнольдс. Розтинати Маріно не будуть.

— Мені здається, що повинні були б, — здивувалася Деніс, знов перейшовши на медицину.

— Звичайно ж. Розтинати мав їхній патологоанатом, але, беручи до уваги Маннергеймове побажання, передав тіло до відділення патології. Ті зателефонували родичам, просячи згоди — і родина заперечила. Певно, вони страшенно засмучені…

— Зрозуміло, — промовила Сенгер.

— Я гадаю… — задумливо проказав Філіпс. — Чорт забирай!..

— Чому б тобі не розшукати знімків хворих із підтвердженим розсіяним склерозом і не подивитися, чи немає там таких самих змін?

— Т-а-а-к, — зітхнув Філіпс.

— Ти міг би хоч трохи подумати про бідну дівчину, а не тільки про власні невдачі й розчарування.

Мартін кілька хвилин уважно дивився на Деніс і та відчула, що переступила дозволену межу. Але вона й гадки не мала читати нотацій. Раптом обличчя його потеплішало й він посміхнувся.

— Ти маєш рацію! — вигукнув він. — І ти навіть гадки не маєш, яку фантастичну ідею щойно мені підкинула.

Просто навпроти столу, за яким сидів реєстратор невідкладної, були сірі двері з табличкою КІМНАТА ПЕРСОНАЛУ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ. Це було приміщення для інтернів і лікарів, хоча й відпочивали в нім рідко. В глибині містилася вбиральня з чоловічим душем. Лікарі-жінки мусили підійматися нагору, до кімнати відпочинку медичних сестер. Уздовж бокової стіни розташувалися три маленькі кімнатки з двома ліжками в кожній, але користувалися ними нечасто й лише для того, щоб на хвильку здрімнути. На більше ніколи не лишалося часу.

Доктор Уейн Томас опустився в одне з вигідних крісел у кімнаті відпочинку. Це був допотопний шкіряний монстр, зі швів якого, наче з відкритих ран, стирчала набивка.

— Гадаю, Лін Ен Лукас справді хвора, — переконано сказав він.

Навколо, хто спершись на стіл, хто сидячи на дерев’яних стільцях, зібралися доктор Хаггенс, доктор Кароло Лангоне, терапевт, доктор Ральф Лоурі, хірург, доктор Девід Гарпер, гінеколог, та доктор Сін Фарнворт, окуліст, та стояло ще двоє лікарів, вивчаючи дані ЕКГ.

— Гадаю, ви маєте на неї види, — цинічно посміхаючись, сказав Лоурі. — Протягом цілого дня до вас не потрапляла така пташка, ось ви й маєте привід, щоб покласти її в своє відділення.

Всі, окрім доктора Томаса, засміялися. Він не поворухнувся, тільки звернувся поглядом до доктора Лангоне.

— Ральф каже правду, — погодився Лангоне. — В неї немає температури, всі життєво важливі показники — в межах норми, нормальний тиск, нормальний аналіз сечі й жодних відхилень у складі спинномозкової рідини.

— І рентгенограма черепа добра, — додав доктор Лоурі.

— Ну, — сказав доктор Гарпер, підводячись зі стільця, — що б там не було, а це — не гінекологія. В неї було кілька атипових пап-мазків, але за цим стежать у клініці. Тому вирішуйте проблему без мене, я тікаю. Щиро кажучи, вона схильна до істерії.

— Згоден, — докинув доктор Фарнворт. — Скаржиться на порушення зору, а офтальмологічна перевірка підтвердила норму. Вона легко читає найдрібніший шрифт…

— А як поле зору? — спитав доктор Томас.

Фарнворт підвівся, готовий піти.

— Мені здається — нормальне. Завтра перевіримо за системою Гольдмана. В невідкладній цього не роблять.

— А сітківка? — поцікавився доктор Томас.

— Все гаразд, — повторив Фарнворт. — Дякую, що запросили на конференцію. Все було чудово. — Підхопивши валізку з інструментами, офтальмолог вийшов з кімнати.

— Чудово! Лайно! — вилаявся доктор Лоурі. — Якщо мені трапиться хоч один Богом проклятий святенник-окуліст, який скаже, що вночі вони не перевіряють поля зору за Гольдманом, вишпурю його!

— Годі, Ральфе, — перервав його Томас. — Ти вже заговорив, наче корабельний лікар.

Доктор Лоурі підвівся й позіхнув.

— Мені вже теж час. Скажи, Томасе, чому ти вважаєш, що дівчина не бреше. Тільки через те, що знижено чутливість шкіри? Мушу сказати, що це все суб’єктивно.

— Просто відчуваю. Вона налякана, але не істеричка. До того ж, сенсорна патологія добре відтворювана. Вона не обманює. Щось підозріле є в її мозку.

Доктор Лоурі розсміявся.

— В цьому випадкові підозріле тільки одне — що ти хотів би зробити, якби познайомився за менш офіційних обставин. Не задурюй мене. Якби це була якась сучка, ти просто запропонував би їй навідатися до лікарні після зміни.