Читати книгу - "Ловці мамутів"

Укмас якусь мить вагався, але потім наваживсь і поповз уперед від каменя до каменя. Решта мисливців чекали в засідці.

Укмас наготував лук. Просунувся ще трохи до маленького кущика, сховався за ним, поклав стрілу на тятиву, трохи підвівся й вистрілив.

Велетенський звір високо підстрибнув на своєму сніговому ліжку.

— Лев! — із жахом вимовили ловці й відчули, як терпнуть у них руки й ноги, а по спині бігають мурашки.

Печерний лев заревів так, що широкими просторами ніби грім прокотився.

Куди лев кинеться зараз?

Мисливці не тямили себе від жаху. Якщо лев побачить їх — усім буде кінець. Ніхто не врятується.

Гей, а що це там віддалік?

Якихось троє мисливців сходять сюди з вершини гори, тягнучи за собою оленя. Та, зачувши левине ревіння, вони кинули здобич і пустилися бігти назад.

«Це ті, чужі ловці!» — подумали Забіячині друзі й знов прикипіли очима до лева, який люто озирався довкола, ніби шукаючи нападника.

Ось він помітив трьох мисливців, заревів, зіщуливсь і могутніми стрибками кинувся навздогін за втікачами.

«Загинуть!» — подумали мисливці й нарешті наважились висунути голови. Лев уже не міг побачити їх у сховищі. Все лихо впаде тепер на тих трьох невідомих.

Невідомі зникли серед скель. Ой, як відчайдушно втікали вони! Падали в сніг, схоплювались і знову пускалися бігти. Але їм нема порятунку. Лев ось-ось їх наздожене, та за мить і він зникає між засніженими скелями.

Мисливці із Забіячиного загону нарешті звели дух. Вони щасливо уникли страшної небезпеки й тепер, з почуттям безмежного полегшення гладячи свої амулети на шиї, розмовляли про те, що лев, мабуть, наївся оленячого м’яса й заснув. Як добре, що вони не пішли до оленя відразу!

Навколо тиша, ніщо не шелесне на сніговій полонині. Один за одним мисливці боязко повзуть туди, де лежить мертвий олень. Олень дуже пошматований…

Мисливці все ще полохливо озираються. А що, коли б оце зараз на них накинувся лев?! Навіть подумати страшно.

Двоє мисливців потягли здобич. Коли вони вже опинились у видолинку, Прудконогий пригадав:

— Олень тут — олень там! — і показав рукою назад.

— Сам іди по нього! — насмішливо буркнув Забіяка.

Але ніхто не виявляв бажання повернутися по другого оленя, покинутого чужими мисливцями. Навіть за ціле оленяче стадо не повернулися б вони на те небезпечне місце. Лев може прийти назад!

Ця думка підганяла мисливців.

Сутеніло, коли вони щасливо дісталися печери. Гунач з Совою були вже тут і потрошили впольованого зайця.

Ясна, морозна ніч.

Біля палаючого вогнища Забіяка, Прудконогий, Укмас, Кумач і Джган з усіма подробицями розповідають про випадкову зустріч з велетенським печерним левом. Копчем та Вивірчак лягли під одне покривало — ногами до стіни, головою до вогнища. Підборіддям сперлися на руки й, вирячивши очі, слухають хвилюючу розповідь. Вони б хотіли побачити такого лева. Але тільки сидячи на верхівці високого дерева. На землі ж зустрічатися з ним не варто!

Довго ще розмовляли мисливці й довго їли. Печене оленяче м’ясо так пахло з печери, що лисиці й вовки до ранку вешталися поблизу стійбища.

Нічний мороз понавішував на дерева й кущі сріблясту мерехтливу паморозь.

Мамутик, Вовчий Пазур та Заєць не повернулись. У племені гадали, що їх, мабуть, застала десь ніч і вони прийдуть лише вдень. Джган з Укмасом зійшли на горбок і довго вдивлялися в далечінь, але нікого не побачили.

Де ж поділися ті троє? Вони добрі, досвідчені ловці, боятись за них немає чого. А що коли… — правда, ніхто не хотів припускати такої думки — а що коли з ними щось трапилось?

Молодий мисливець Сова моргнув Копчему та Вивірчакові й показав на вихід з печери.

Хлопці вийшли слідом за ним, узявши з собою зброю.

— Ви чули? — спитав Сова надворі. — Там іще один олень!..

Хлопці кивнули на знак згоди. Вони відразу здогадались, що має на думці Сова, й план їм сподобався. За вечерею всі чули про подробиці славного полювання Забіячиного загону, який навіть лева не злякався й відібрав у хижака одного оленя.

— Ми заберемо другого! — вирішила молода трійка.

Сова досить добре вивчив місцевість, тож знав, куди рушати. Та й ті, що полювали вчора, кілька разів докладно розповідали, якою дорогою вони йшли.

Молоді ловці бадьоро вирушили вгору через засніжені пагорби та вибалки. Але незабаром важка виснажлива путь дуже стомила їх. Гаразд, що хоч мороз зміцнив сніговий покрив і ноги не дуже западалися в кучугури.

Нарешті хлопці натрапили на сліди оленячого стада й мисливців. Швидко знайшли й утоптане місце, де сніг було забризкано кров’ю забитого оленя. Тут же побачили й глибокі сліди велетенського лева.

Вже самі ті сліди жахали!

Хлопці здригнулись і боязко розглянулися довкола. Але ніщо не говорило про небезпеку, і помалу юнаки заспокоїлись. Лев, напевно, вже далеко, тож боятися нема чого.

Трохи далі знайшли сліди двох вовків; один хижак лежав пошматований за кущами. Це, мабуть, лев роздер його. Тут же помітили сліди росомахи; росомаха підходила аж до мертвого оленя, та лев прокинувся й прогнав її.