Читати книгу - "Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар"

в) підвищенню професіоналізму суддів, державних обвинувачів та захисників на рівні, що забезпечує якісну діяльність у змагальному процесі за участі присяжних.

Діяльність суду присяжних забезпечує більш послідовне дотримання принципів судочинства, у тому числі змагальності й рівноправності сторін, презумпції невинуватості, законності, всебічності, повноти й об’єктивності, незалежності суддів, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Суд присяжних необхідно розглядати як інструмент розвитку в Україні змагальної процесуальної форми судочинства, а також як засіб усунення таких недоліків у процесуальній діяльності як професійна деформація суддів при сприйнятті обставин справи, ігнорування ними процедури розгляду справи, певний ступінь впливу на прийняття рішення професійного судді про винність особи. Усе це дозволить підвищити особисту відповідальність професійних суддів за рішення, що приймаються.

1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

2. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.

3. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

4. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

Самостійність судів і незалежність суддів є необхідною умовою для здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права, захисту гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Самостійність судів означає:

суди у своїй діяльності нікому не підзвітні і мають для здійснення функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи або органу;

вирок, рішення, ухвала, постанова суду, які набрали законної сили, мають силу закону по конкретній справі і обов’язкові для виконання усіма і на всій території держави;

діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльності суду, а лише сприяє їй.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об’єктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя судді не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади, органів державного управління, службових осіб, громадських організацій, партій і рухів, від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, від вищестоящих судів.

Незалежність суддів при розгляді конкретних справ має забезпечуватися і в самому суді. Непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів та керівників суду є неприпустимим.

Ніхто не вправі вказувати судді, як слід оцінити ті чи інші обставини справи, примусити його постановити те чи інше судове рішення.

У випадку коли апеляційна або касаційна інстанція скасовує судове рішення і направляє справу на новий судовий розгляд, вона не вправі вказувати суду, яке судове рішення повинно бути постановлено при повторному розгляді справи (наприклад, як кваліфікувати злочин, яке призначити покарання або яку вимогу позивача слід задовольнити чи відхилити тощо). Ці питання є компетенцією виключно суду, який буде розглядати справу по суті.

При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю виходячи при цьому з обставин справи і підкорюючись лише вимогам закону.

Підкорення суддів лише закону полягає в тому, що розгляд справи відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Ніякі посилання на доцільність, вказівки і клопотання, від кого б вони не виходили, не звільняють суддів від обов’язку точно застосувати закон до обставин конкретної справи. Судові рішення, які ними ухвалюються, мають базуватися на аналізі всіх доказів у сукупності.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону взаємопов’язані, оскільки відсутність вимоги до суддів про дотримання закону при здійсненні правосуддя призвела б до сваволі. Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, суддя, приймаючи рішення у конкретній справі, повинен керуватися законом виходячи з власного розуміння та переконання, які мають ґрунтуватися на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні справи (див. п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів»).

Законодавством встановлено адміністративну відповідальність за прояви неповаги до суду, наприклад, за ухилення від явки в судове засідання, непідкорення розпорядженню головуючого в судовому засіданні, невжиття заходів по виконанню окремої ухвали (постанови) суду (ст. 1853 КУпАП).

Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду є злочином проти правосуддя і тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 382 КК.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» зазначається, що нерідко органи виконавчої влади намагаються контролювати діяльність судів: приймають рішення, якими зобов’язують суди посилити боротьбу зі злочинністю. Є спроби втручання з боку представників законодавчої і виконавчої влади у вирішення конкретних судових справ і призначення покарань. Трапляються випадки тиску на суддів шляхом погроз, шантажу, застосування до них насильства у зв’язку зі здійсненням правосуддя.

Втручання у здійснення правосуддя і вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність.

Зокрема, згідно з кримінальним законодавством втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є злочином проти правосуддя (ст. 376 КК).

Під втручанням в діяльність судді розуміють вказівки, вимоги, погрози, обіцянки