Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Надувну станцію пропонують також зробити у формі колеса з циліндричною втулкою та спицями. А наповнити її повітрям.

Як будівельний матеріал, можливо, використають пінопласт, причому виготовляти й «спінювати» полімери зручніше не на Землі, а просто на орбіті.

Для будівництва позаземних станцій необхідно навчитися запускати ракетні кораблі так, щоб вони не загубилися в космічних просторах, а точно в призначений час вийшли на орбіту. Тут потрібна особлива точність.

Для сполучення орбітальних станцій із Землею пропонували чимало різних засобів «від снаряда, що набуває розгону в котушці соленоїда, до ракети.

Нещодавно зарубіжні інженери висловили ідею «застосувати з цією метою надзвукові літаки особливої конструкції. Для польоту в щільних шарах атмосфери їм стануть у пригоді крила. Тоді вдасться заощаджувати пальне «двигунові допомагатиме піднімальна сила. За межами щільної атмосфери апарат полетить уже як балістична ракета. При поверненні зі станції все відбудеться в зворотному порядку.

Велику роль у таких польотах відіграють точні метеорологічні зведення. Залежно від стану атмосфери «щільності, температури, швидкості вітру «можна визначити, до якої висоти доцільно летіти, користуючись піднімальною силою і застосовуючи звичайні авіаційні прилади.

Успішні запуски кораблів-супутників та космічних ракет наближають практичне розв’язання проблеми створення населених позаземних станцій. Які ж можливості відкриються перед нами, коли побіля Землі з’явиться Великий Супутник «станція з людьми?

Давно триває змагання людини з природою. Холод космічного простору І температури розжарених небесних тіл, тиски підземних надр і розрідження, майже подібні до заатмосферної порожнечі, «все це вже підвладне нам.

Штучне сонце може перетворити ніч на день. В лабораторії фізика спалахує блискавиця. Хіміки керують речовиною, створюючи те, чого немає в природі. Радіоактивний розпад, що триває тисячоліття, людина здійснює за мить.

Перелік завоювань науки і досягнень техніки можна було б продовжити. Спільними зусиллями теорія і досвід досягають успіхів. Та даються вони нелегко!

Щоб мати надвисокі тиски «в сотні тисяч атмосфер, потрібне дуже складне обладнання. І тільки маленький стрижень, тільки на порівняно короткий час вдається стиснути велетенською силою в умовах лабораторії.

Щоб досягти розрідження близько мільйонної та мільярдної частки атмосфери, доводиться вдаватись до різних хитрощів, створювати насоси глибокого вакууму «чудо конструкторської думки. В скляній трубці, з якої відкачують повітря, панує майже міжзоряна порожнеча.

З допомогою потоку частинок, розігнаних електричними силами, ми бомбардуємо атомне ядро, викликаючи перетворення елементів. Завдяки електронному мікроскопу ми зазираємо в невидимий для ока світ, а електронні годинники в радіолокаторі вимірюють найменші проміжки часу.

Царини надвисокого та наднизького мають для нас не лише суто науковий інтерес. Слідом за вченим сюди проникає інженер, слідом за лабораторією настає черга виробництва.

Що було б, якби вчені мали в своєму розпорядженні лабораторію, де можна легко й просто одержати температури в тисячі градусів і близькі до абсолютного нуля? Лабораторію, де речовині створено умови, яких нема на Землі?

А така лабораторія, до речі, у природі є. Це космос. Тепло і холод, недосяжні в наших земних установках, ідеальне розрідження, недоступне нашій вакуумній техніці. Який фізик не позаздрить тим, хто працюватиме на позаземній станції!

Далеко від теплого дихання нагрітої сонцем Землі, сховавшись від сонячних променів, експериментатор без складної й дорогої холодильної машини дістане найнижчу температуру, за якої «завмирає» рух молекул. Він зможе провадити досліди з будь-якими речовинами, що його цікавлять, «газами, рідинами, твердими тілами, заморожуючи їх у природному холодильнику.

Фізика низьких температур вийде на простори природи, її лабораторією стане світовий простір.

Дослідження надпровідності може досягти нечуваного досі розмаху.

Одягнений у скафандр учений на відкритому майданчику заатмосферної лабораторії вестиме спостереження, які, можливо, наблизять нас до розгадки таємниць атомного світу.

І тут же, поруч, у фокусі великого дзеркала, що збирає не ослаблені мандрівкою крізь повітряну пелену планети сонячні промені, фізик зуміє одержати високі температури «в тисячі градусів. Працівники відділу високих температур космічної лабораторії залишать далеко позаду своїх земних колег-геліотехніків. Не на короткі частки секунди, а на будь-який час можна буде одержати там тисячоградусні температури. Сонце завжди до послуг учених та інженерів небесного острова.

Неможливо завбачити, який новий арсенал приладів та апаратів для наукових досліджень у космічній лабораторії створять приладобудівники.

Перед зором астронома, озброєного чудовою оптикою майбутнього, глибше розкриється зоряний світ. Процеси, що відбуваються всередині зірок, джерела енергії Сонця та чимало інших таємниць, напевно, буде тоді розгадано. І це, можливо, дасть новий поштовх, розвиткові енергетики на Землі.

Було б дуже цікаво тривалий час спостерігати Сонце та космічні промені в таких умовах, які не можна створити в земних лабораторіях.

Будуть надзвичайно корисні для всіх галузей науки про Землю спостереження нашої планети зі світового простору, так би мовити «збоку».

Десь поблизу Землі розташується науково-дослідний інститут. Безумовно, йому будуть потрібні спеціалісти різних галузей знань.

Як діятиме підсилене тяжіння чи невагомість, інтенсивне сонячне світло, ультрафіолетові та космічні промені на живі організми? Слово біологам.

Як впливає Сонце на житія Землі, що відбувається в найвищих повітряних шарах, куди влітають потоки заряджених частинок «сонячних посланців, що діється довкола нашої планети і як усе це відбивається на радіозв’язку? Як змінюється хмарний покрив, котрий можна буде одночасно спостерігати на величезній відстані і відповідно уточнювати прогнози погоди? Слово за геофізиками, астрофізиками, метеорологами.

Важко злетіти з нашої планети, набагато легше з супутника, коли основний, найскладніший етап боротьби із земним тяжінням уже позаду.

Поповнивши запаси палива на позаземній станції, ракети зможуть вирушити у найвіддаленіші куточки Сонячної системи.

Тому ракетодром-обов’язкова деталь небесного острова. З нього стартуватимуть ракети, що підтримують зв’язок між станцією та Землею, і ті, що вирушають у міжпланетні перельоти.

З Землі вилетів ракетний поїзд «кілька з’єднаних разом ракет, «а на станцію прибула одна. Баки прискорювачів спорожніли і спустились назад, більше вони не потрібні.

Де розмістити пальне, необхідне для корабля, що вирушає, скажімо, на Місяць? Власних баків йому не вистачить: адже має бути стрибок, розгін до нової