Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

громадянського суспільства та його інститутів. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави. Оптимальною умовою їх компромісу слугує встановлення гармонійного єднання приватних і публічних інтересів з метою забезпечення прав людини.

Взаємодія громадянського суспільства і держави виявляється в тому, що громадянське суспільство: 1) слугує соціальною основою держави, не існує поза державою; 2) розвивається в системі взаємодії з державою через партії, вибори, представницькі органи влади, а також через групи та об’єднання за інтересами (лобізм); 3) впливає на створення і функціонування державних органів у власних інтересах (частина партій діє в межах держави через парламентські фракції; лобісти взаємодіють з органами виконавчої влади через консультативні комітети при уряді, його міністерствах - це так зване функціональне представництво); 4) потребує від держави охорони і захисту життя, здоров’я, безпеки громадян, але не допускає її втручання в їх приватні інтереси; 5) використовує норми права, встановлені і закріплені державою у формах (джерелах) права - нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах тощо.

Роль цивілізованої держави у розвитку громадянського суспільства:

1) слугує формою, що організовує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

2) є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

3) встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об’єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

4) не втручається в приватну сферу сім’ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання можливе лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

5) не втручається в приватні (громадянські) правовідносини: у разі вступу в такі правовідносини втрачає можливість виявляти публічну владу, тобто зберігає всі ознаки публічновладної особи за межами приватних (громадянських) правовідносин;

6) надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки його суб’єктів;

7) виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом’якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

8) юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об’єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

9) має межі регулювання відносин у суспільстві, що визначаються конституцією держави, міжнародними стандартами прав людини.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Європейська традиція виходить не зі співвідношення інтересів людини і держави, а зі справедливого балансу інтересів особи і суспільства. Цей баланс розцінюється Європейським Судом з прав людини як гарантія правомірності відносин «людина - держава».

Одна з головних цілей демократичних перетворень в Україні полягає в тому, щоб стимулювати розвиток громадянського суспільства. Основну роль у цьому має відіграти налагоджений механізм правового регулювання.

§ 3. Політична система громадянського суспільства і місце в ній держави

Політична система громадянського суспільства - це впорядкована на основі норм права та інших соціальних норм сукупність політико-правових інститутів (держави та її органів, політичних партій, політичних рухів тощо), принципів їх взаємодії, а також ціннісних пріоритетів, що визначають сучасний стан і можливі перспективи політичного життя суспільства.

Політична система суспільства пов’язана з особливою сферою діяльності людей - політикою, яка є системою взаємин і взаємодій держави, політичних партій, політичних громадських об’єднань, політичних рухів, спрямованих на реалізацію своїх інтересів (волі) у боротьбі за державну владу, її утримання і використання. За всіх часів питання про політику розглядалося в єдності з питаннями про владу і державу.

Структурні елементи політичної системи громадянського суспільства:

• інституційний (суб’єктний) - суб’єкти політики: І) у вузькому значенні - держава в особі системи її органів та власне політичні об’єднання, що мають зв’язок з політикою або створені для здійснення такого зв’язку (політичні партії, політичні рухи, групи політичного тиску та ін.). У політичних об’єднаннях пріоритетна роль надається політичному лідеру; 2) у широкому значенні - усі суб’єкти групової й індивідуальної політичної свідомості як політичні, так і неполітичні об’єднання (крім перших, ще й громадські організації і об’єднання, трудові колективи, профспілки, жіночі рухи та ін.). Відмінність політичних і неполітичних об’єднань визначається метою їх створення. Статути політичних громадських об’єднань (політичної партії, іншої політичної організації, політичного руху) вказують на таку основну мету, як участь у політичному житті суспільства. У статуті неполітичних об’єднань (профспілок, благодійних організацій, національно- культурної автономії, суспільних фондів та ін.) політичні цілі не ставляться. Саме політичні партії призначені здійснювати політичну діяльність в політичній системі громадянського суспільства; інші об’єднання громадян не повинні відходити від цілей свого створення і втягуватися у політичну боротьбу;

• нормативний (регулятивний) - система соціально-політичних і правових (насамперед конституційних) норм і принципів (визначені в законодавстві, у програмних і статутних документах партій, політичних деклараціях і договорах), що регулюють політичне життя суспільства і процес здійснення політичної влади. За допомогою конституційних норм установлюються правила боротьби за владу. В громадянському суспільстві відбувається такий процес взаємного пристосування його елементів, блоків (наприклад, фрагментації політичного об’єднання всередині правової структури), за яким політична і правова єдність розглядається вже як мета розвитку;

• ідеологічний - політична ідеологія, політична свідомість, політична культура, політичні погляди; можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки;

• функціональний - політичні відносини, політичний процес, політична діяльність, державно-політичний режим, що визначає ступінь участі суб’єктів політичної системи у формуванні і функціонуванні політичної влади (включно з армією, церквами, опозицією, лобістами);

• комунікативний - інтеграційні (що об’єднують в одне ціле) зв’язки між усіма елементами політичної системи суспільства, а також між партіями, суспільством і державою, між політичною та іншими системами - економічною, правовою тощо.

Держава входить у політичну систему громадянського суспільства не як сукупність розрізнених органів, а як її цілісний політико-правовий інститут, інститут управління, що проводить загальнонаціональні перетворення. Програми таких перетворень пропонують конкуруючі партії.